2. Перебудова управління після жовтня 1917 р.

25 жовтня (7 листопада нового стилю) 1917 р. більшовики вчинили державний переворот, який увійшов у радянську історіографію під іменем Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вважалося, що вона відкрила нову еру в історії людства, еру катастрофи капіталізму й загальної перемоги нового суспільного лада – комунізму. У результаті революції, російські державність і право, що складалися протягом сторіч, були зруйновані, стали створюватися нові органи центрального й місцевого управління, формуватися нові норми соціалістичного права.

Виникає питання, з якими ідеями в області державного будівництва йшли більшовики на зміну старої російської державності?

Вождь революції В.І. Ленін, як відомо, вважав, що держава знадобиться їм ненадовго, тільки на період будівництва основ соціалізму й ліквідації експлуататорських класів, а потім, на етапі вищої фази соціалізму – при комунізмі – відімре, як і всі інші інститути надбудовного характеру, у тому числі й право. У своїх виступах, про суть держави перехідного періоду, Ленін бачив своєрідну еволюцію. Спочатку він вважав, що ця соціалістична держава буде унітарною, побудованою на основі принципу демократичного централізму, але із широким місцевим самоврядуванням, коли «кожна куховарка може управляти державою». У такій державі буде ліквідований спеціальний апарат насильства, а кадрова армія замінена «прямим озброєнням усього народу». Не знадобиться й особлива верства чиновників, поділ влади, стануть зайвими й інші державні структури.

Але до 1917р. Ленін висунув нову ідею – ідею диктатури пролетаріату у вигляді республіки Рад. Альтернативою парламентській республіці ставали ради робітників, батрацьких і селянських депутатів по всій країні знизу доверху. Замість широкої соціальної бази, яку допускає парламентська республіка, опорою нової влади ставав вузький прошарок робітничого класу і найбіднішого селянства, а головним методом керування – насильство. Без насильства неможливо було здійснити поставлену перед республікою Рад мету. Як говорила одна з головних статей першої радянської конституції 1918 р., цією метою було «знищення експлуатації людину людиною, повне усунення розподілу суспільства на класи, нещадне придушення визискувачів, установлення соціалістичної організації суспільства й перемога соціалізму у всіх країнах».

Як бачимо, більшовики керувалися догмами утопічної комуністичної теорії, однією з яких було уявлення про «назрівання» соціалістичної революції в Європі (і навіть в світі), яка повинна відбутися найближчим часом.

Отже, як відбувалась зміна старої державності й формування нових державних структур?

Перехід влади в руки більшовиків, здійснений під керівництвом Військово-революційного комітету, був оформлений законодавчо Другим Всеросійським з'їздом Рад робітників і солдатських депутатів, який відкрився 25 жовтня в Петрограді. З'їзд оголосив недійсним Тимчасовий уряд, а себе проголосив вищим органом державної влади (в знак протесту частина делегатів з'їзду від партій меншовиків і правих есерів покинула його). Для керівництва державою, в перервах між з'їздами, був вибраний ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет), в який у блоці з більшовиками ввійшли ліві есери й есери-максималісти. Очолив ВЦВК колишній більшовик Л.Б. Каменев, але вже в листопаді його замінив стійкий більшовик Я.М. Свердлов.

З одних більшовиків на чолі з Леніним було сформовано Тимчасовий робочий і селянський уряд в особі Ради народних комісарів (РНК). Головним завданням Ради було скликання Установчих зборів. Спочатку передбачалося, що комісари будуть представляти новий уряд у старих міністерствах, але більшовики відразу після з'їзду взялися до організації замість міністерств нових органів галузевого управління – комісаріатів.

Проголосивши перехід влади в центрі й на місцях у руки Рад, з'їзд визнав їх єдиною формою влади, безпосередньо підлеглою новому уряду, і скасував інститут комісарів Тимчасового уряду.

Протягом наступних 3 місяців більшовицька влада остаточно конституювалася. ВЦВК і РНК своїми декретами скасували всі колишні органи управління: Сенат, Синод, Державну думу, земські й міські управи. Були заборонені підпільні буржуазні партії, припинила свою діяльність незгодна з новою політикою преса.

На початку січня 1918 р. були розігнані Установчі збори, в яких партія влади після перших загальних виборів, проведених по пропорційній системі (по партійних списках) у листопаді 1917р., не одержала більшості. З 707 місць більшовикам дісталося тільки 175, 370 одержали есери, інші місця розподілилися між представниками інших лівих партій націоналістичної й соціалістичної спрямованості. Склад Установчих зборів свідчив про те, що й більшість населення не підтримує нову владу, незважаючи на проголошені нею прагнення до миру й початий перерозподіл землі.

Есери відмовилися підтримати початі більшовиками перетворення. Запропонована урядом «Декларація прав працюючого й експлуатованого народу»,перший пункт якої говорив, що Установчі збори підтримують «установлення корінних підстав соціалістичної перебудови суспільства», не була прийнята. Після чого Збори були розпущені, а демонстрація протесту пітерців розігнана більшовиками.

На противагу Зборам нова влада спішно провела наприкінці січня 1918р. Третій з'їзд Рад, що затвердив «Декларацію» в якості програмного документа. На ньому відбулося об'єднання рад робітників і солдатських депутатів з радами селянських депутатів в єдиний орган влади на місцях. З назви РНК було зняте визначення «Тимчасове», і вона одержала право видавати декрети нарівні з іншим законодавчим органом – ВЦВК.

РНК діяла спочатку в складі 13 наркоматів (іноземних справ, внутрішніх справ, військово-морських справ, землеробства, праці, торгівлі й промисловості, народної освіти, фінансів, юстиції, продовольства, пошти і телеграфу, шляхів сполучення, по справах національностей). Влітку 1918 р. до них додалися ще наркомати державного контролю, державного майна, ВРНГ – вища рада народного господарства. Із грудня 1917 до березня 1918 рр. у РНК входили ліві есери.

Новий державний лад Росії – диктатуру пролетаріату у вигляді республіки Рад остаточно затвердився прийняттям 10 липня 1918 р. П'ятим з'їздом Рад Конституція РРФСР. Російська Радянська Федеративна Соціалістична республіка оголошувалася федеративною державою, у яку входили автономні республіки й області. Конституція затвердила нові органі влади в Росії: Всеросійський з'їзд Рад, ВЦВК, Президія ВЦВК, РНК, 18 наркоматів, на місцях – обласні, губернські, міські, повітові, волостні й сільські ради. Постійно діючими ставали виконавчі комітети (виконкоми) Рад.

До компетенції Всеросійського з'їзду Рад і ВЦВК входило затвердження внесених у конституцію змін, прийняття до складу РРФСР нових членів, оголошення війни й визнання миру, загальне керівництво зовнішньою й внутрішньою політикою. Вони ж встановлювали загальнодержавні податки, основи організації збройних сил, судоустрою й судочинства, формували загальнодержавне законодавство і т.д. Але законодавча влада була надана й РНК, яка також могла видавати декрети й розпорядження в області державного управління, що мали загальнообов'язковий характер. Найбільш значимі з них затверджувалися ВЦВК.

Конституція проголосила нову класову демократію, позбавивши виборчих прав міську й сільську буржуазії (частину торговців і посередників, куркулів, що живуть на «нетрудові» доходи), що були поміщиками, чиновниками, духівництвом. У виборах брали участь тільки «працюючі», без обмеження за ознаками статі, національності, віросповідання.

Прямими були вибори тільки в сільські й міські ради, інші ради формувалися знизу доверху на з'їздах шляхом делегування. При цьому представництво різних соціальних груп у місцевих радах було різним. Істотні переваги встановлювалися для робітників: при виборах на обласні, губернські й Всеросійський з'їзди вони давали одного депутата від 25 тис. чоловік, у той час як сільський жителі – від 125 тисяч. Багатоступінчаста система й відкрите голосування, строгий партійний контроль над процедурою виборів ставали свого роду фільтрами для відсіювання «далеких елементів», забезпечували відносно нечисленному робітничому класу більшість в органах влади.

До червня 1918р. була здійснена тотальна більшовизація Рад. Меншовики й есери, що займали в них спочатку видне місце, були видавлені з Рад шляхом перевиборів, які проводилися не рідше одного разу у квартал (згідно з декретом « ро право відкликання»). Після придушення есерівського заколоту в липні 1918р. есери й меншовики були оголошені контрреволюційними партіями й перестали брати участь у виборах. Делегати 6, 7 і 8 Всеросійських з'їздів Рад уже на 96-98 %, а делегати губернських з'їздів – на 99 % складалися з більшовиків. Орієнтація на «передову верству пролетаріату», а ще конкретніше – на верхівку більшовицької партії – перетворили вибори в просте призначення на депутатські посади заздалегідь відібраних партійними комітетами кандидатур.

Таким чином, і Конституція 1918 р., виходячи з формальних ознак конституції як політико-правового документа, чи навряд виправдовувала свою назву. Вона не містила повного й безумовного визнання прав і свобод людини й, зв'язуючи виборче право класовим цензом, не задовольняла вимозі юридичної рівності. Проте, для подальшого будівництва радянської держави вона мала величезне значення, тому що закріпила реальні механізми влади й формування її структур, нові принципи й соціальні цінності, поклала в їх основу нову ідеологію.