Прийоми ефективного письмового спілкування

1. Пишіть акуратно. Якщо у вас поганий почерк, пишіть друкованими літерами.

2. Вибирайте правильний розмір і колір букв. Якщо ви пишете записку людині зі слабким зором, пишіть на білому папері великими буквами, використовуючи чорну, темно-синю ручку або фломастер.

3. Малюйте малюнки. Іноді людині, яка не вміє читати, малюнок може сказати більше, ніж слова.

4. Вибирайте прості слова. Якщо ви хочете, щоб ваше повідомлення досягло мети, використовуйте найпростіші слова.

5. Будьте точними. Якщо ви називаєте час, не забудьте зазначити, вечір це чи ранок. Якщо в двох ваших підопічних однакове прізвище, додатково зазначте їхні імена і по батькові.

1. Будьте уважні. Перевірте, чи включили в пам'ятку всю потрібну інформацію.

7. Пишіть слова грамотно. Якщо ви не впевнені в правильності написання того або іншого слова, перевірте це слово в словнику або запитайте про це в колег. Підписуйте повідомлення. Наприкінці вашої пам'ятки завжди ставте підпис, щоб було зрозуміло, хто її написав.

8. Перевіряйте ваше повідомлення. До того, як відправити пам'ятку за призначенням, перевірте, чи не припустили ви в ній помилки.

Типи пацієнтів. Тактика медичної сестри залежно від типу пацієнта Класифікація пацієнтів за типами з погляду клінічної психології

Тривожний пацієнт постійно хвилюється. У поводженні з медичним персоналом невпевнений, покірний, боязкий. У пацієнтів цього типу легко виникають вегето-судинні реакції (непритомність) під час проведення діагностичних і лікувальних процедур. З такими пацієнтами необхідно провести ретельну психокорекцію перед кожною процедурою.

Підозрілий пацієнт насторожений, недовірливо ставиться до медичного персоналу і лікування в цілому. Якщо з'ясовується, що такі пацієнти поводяться так само і в повсякденному житті, то йдеться про так звану психопатію. З такими пацієнтами повинен попрацювати психолог. У такому випадку починати лікування потрібно після того, як пацієнт подолав бар'єр недовіри і відчуженості.

Демонстративний пацієнт намагається справити враження на оточуючих, відчуває постійну потребу у визнанні. Він переживає "нестерпні муки", вимагає до себе посиленої уваги. Про його перебування в лікувальному закладі знає весь медичний персонал. Демонстративний характер поведінки такого пацієнта, перебільшений опис своїх скарг можуть зумовити негативне ставлення до нього оточуючих. Проте під час роботи з таким пацієнтом не слід викривати його, а краще підкреслити стійкість його характеру.

Депресивний пацієнт пригнічений, ізольований від оточуючих, мовчазний, неохоче розкриває свій внутрішній світ. Він налаштований песимістично, не вірить в успіх лікування і видужання. Такий тип поведінки може бути у тяжко і невиліковно хворих. Проте депресивна поведінка може бути зумовлена й іншими причинами. З такими пацієнтами повинен попрацювати психолог. Але психологічний вплив медичних сестер і всього медичного персоналу є дуже важливим, іноді навіть вирішальним. Оптимізм медичного персоналу, віра у видужання пацієнта мають для нього велике значення. Слід залучати таких пацієнтів до догляду за іншими оптимістично налаштованими пацієнтами, давати нескладні доручення.

Іпохондричний пацієнт надмірно уважний до свого здоров'я, цікавиться результатами всіх лабораторних та інструментальних досліджень, читає спеціальну літературу, необгрунтовано припускає наявність у себе найрізноманітніших захворювань.

Іпохондричний синдром не завжди зумовлений соматичним захворюванням, він може бути і невротичного походження. У цьому випадку фізичні скарги не мають органічної основи і є симптомом неврозу. Ятрогенна іпохондрія може бути спричинена неделікатністю, необережністю медичного персоналу (ятрогенія – захворювання, спричинене медичним персоналом). У такому разі авторитетний для хворого лікар повинен провести психокорекцію; грамотно, дохідливо, обґрунтовано і планомірно вести хворого до його одужування.