Інваріант. Варіація фонеми

Інваріант (головний вияв) фонеми – це звук, у якому та чи інша фонема реалізується в позиції, що не залежить від фонетичних умов:

сосна /с о с н а/ [с о с н а]

/с/ - [с] – інваріант

/о/ - [о] - інваріант

/с/ - [с] - інваріант

/н/ - [н] - інваріант

/а/ - [а] – інваріант.

Варіанти фонеми – це той відтінок у звука, якого він набуває в слабкій позиції, тобто такій, що не сприяє виявленню головного звукового значення фонеми. Розрізняють 3 головних типи варіантів фонем: позиційний, факультативний, комбінаторний.

Позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється в чітко означеній слабкій позиції: мене [м е н е] /м е н е/: /е/ - [е] – позиційний варіант.

Факультативні варіанти фонем не є обов’язковими, а тільки можливими. Прикладами їх може бути вимова в гуцульських говорах шиплячих на місці свистячих чи поширена вимова м’якого л в полтавських говорах.

Комбінаторні варіанти фонем з’являються у різноманітних сполученнях приголосних, що виникають при словотворенні чи зумовлюються іншими фонетичними причинами:

вічно / в і ч н о / /в/ - [в’] – комбінаторний варіант

[ в’ і ч н о ]

просьба / п р о с б а / /о/ -[о] – комбінаторний варіант

[ п р о з б а ] /с/ - [з] – комбінаторний варіант

Привативна, еквіполентна та градуальна фонемна опозиція.

За характером (змістом) протиставлення опозиції бувають привативні, градуальні й еквіполентні.

Привативні — опозиції, в яких один член має якусь ознаку, а інший її не має. Так, фонема <д>, на відміну від <т>, має дзвінкість. У цьому разі дзвінкість (не глухість) втрачається в слабкій позиції кінця слова, тому саме дзвінкість є маркованою ознакою, а не глухість.

Привативні опозиції поділяються на:

• пропорційні (відмінність між фонемами така ж, як і в іншій опозиції. Іншими словами, це відношення протиставлення фонем, які пропорційно повторюються у відношеннях протиставлення інших фонем. Наприклад, <б> - <п> = <д> - <т> = <ґ> ~ <к> = <г> ~ <х> = <ж> - <ш> = <з> - <с> = <дж> - <ч> = <дз> ~ <ц>. Тут усі фонеми попарно протиставляються за дзвінкістю — глухістю.)

• ізольовані, якщо відмінність певної пари фонем більше не повторюється (тільки фонеми <р> і <л> протиставлені за ознаками дрижачість (вібрантність) і плавність)

Градуальні опозиції (їх ще називають ступінчастими) характеризуються різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> й <і> різняться ступенем розкриття рота.

Еквіполентні (рівнозначні) опозиції — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю або відсутністю ознаки. Наприклад, фонеми <п> і <т> мають спільні ознаки — глухість, твердість, зімкненість (проривність), однак кожна з них має ще одну у даному випадку тільки їй притаманну ознаку (губність для <п> і передньоязиковість для <т>).

Опозиції, члени яких різняться тільки однією ознакою, а за всіма іншими збігаються, називаються корелятивними. Наприклад: <б> ~ <п>, <д> ~ <т>, <в> -- <ф>, <н> - <н'>.