Функції наголосу
Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.
Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.
Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова: запал-запал, шабаш-шабаш, Веронiка-Веронiка, твердячи-твердячи, вирок-вирок
Інтонація (від лат. intono — голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.
Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтонація, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.
Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:
Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).
Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.
Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.
Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.
Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.
На думку Н. Плющ, О.Бас-Кононенко, З.Дудник (Плющ Н. та ін. СУЛМ. Фонетика, 2002), комунікативна функція інтонації є провідною. За метою висловлювання в українські мові розрізняються такі комунікативні типи висловлювань:
розповідь,
питання,
спонукання.
Інтонаційна конструкція розповідного висловлювання має висхідно-спадний або спадний рух основного тону, що означає завершеність думки. Разом зі спадом тону спадає і сила і темп вимови.
Інтонаційна конструкція питального речення зазвичай характеризується висхідним, висхідно-спадним і спадним тоном. Темп вимови питання як правило вищий за відповідь на нього в розповідній інтонації. Побудова інтонаційної моделі питального типу речення ускладнюється різними видами питання: питання про нову інформацію, питання-перепит, альтернативне питання, риторичне питання.
ІІІ.
Позиційні фонетичні процеси – це зміни, спричинені впливом загальних умов вимови. До позиційних змін належить редукція голосних і приголосних.
Редукція (від лат reduction „відсунення, повернення, відведення назад”) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків чи приголосних в певній позиції.
Редукція голосних характеризується за ступенем, буває кількісна чи якісна, повна чи неповна.
Розрізняють 4 ступені редукції:
а у і (о)
е и о
о – в рос. мові, а – в рос. мові, що стоїть на першому передненаголошеному складі;
повна втрата звуку чи складу.
Кількісна редукція – редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр: а, у, і, (о), е – е, и – и, о – о.
Якісна – редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й втрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість: е –и, и – е, ІУ ступінь.
Редукції приголосних зазнають в та j. Умови, за яких в – [у], j – [і] вказано в практ. занятті № 4 (вимоги до фонетичної транскрипції).
Комбінаторні фонетичні процеси – це зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, називаються комбінаторними.
Акомодація (від лат. accomodatio – „пристосування”) – пристосування різнотипних звуків. Акомодації голосних зазнають звуки а о у перед або після м’яких приголосних (див. вимоги до фонетичної транскрипції). Акомодація буває регресивною: лось [л о с ], прогресивною сьома [c о м а], регресивною і прогресивною няня [н а н а].
Акомодації приголосних зазнають б п в м ф ґ к х ж ч ш дж г перед і (я ю є): вік [в і к]. За напрямом вона буває тільки регресивною.
Асиміляція (від лат. аssimilation –„уподібнення”) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.
Асиміляція голосних (сингармонізм, гармонійна асиміляція) – фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією: богач – багач, кишеня – [к е ш е н а].
Асиміляція приголосних буває за:
Участю голосу і шуму.
Місцем творення.
Способом творення.
Твердістю – м’якістю.
Така асиміляція характеризується за п’ятьма параметрами:
За якою ознакою (див. вище).
Суміжна чи несуміжна (звуки стоять поруч чи на відстані).
Повна чи часткова (звуки уподібнюються повністю чи ні).
Регресивна чи прогресивна.
Фіксована (однакові звуки у вимові і на письмі, щоб показати асиміляцію, треба відтворити праформу) і нефіксована (звуки різні у вимові і на письмі). Наприклад: вокзал [ в о ґ з а л ]
Асиміляція за участю голосу і шуму, суміжна, часткова, регресивна, нефіксована. Знання [з н а н: а] - нj [н:]
Асиміляція за місцем і способом творення, суміжна, повна, прогресивна, фіксована.
Дисиміляція (від лат. dissimilatio „розподібнення”) – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних ознак. Дисиміляція найчастіше буває за способом творення і суміжна чи несуміжна.
Суміжна дисиміляція:
кт – хт : доктор –[ д о х т о р]
чн – шн : ручник – рушник
дт – тт – ст (плести)
Несуміжна дисиміляція:
рицар – лицар
мурар – муляр
сребро – срібло.
Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшеної вимови (острий – гострий, діал. вострий).
Гаплологія – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів (мінералологія – мінералогія).
Дієреза – викидання звука чи складу в слові для зручності вимови (користний –корисний).
Епентеза – поява в середині слова додаткового звука (радіо – діал. радійо, радіво).
Метатеза – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова (медвідь – ведмідь).
Субституція – заміна в запозичених словах чужого звука своїм (Филип – Пилип).
Гіперизм – невмотивована заміна звука, напр. [хв] на [ф] : фороба, фіст.