Фонетичні й історичні чергування.
Фонетичні (або живі) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.
У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем. Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).
За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем. На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії. Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція, спрощення груп приголосних тощо.
Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю — глухістю, чергування за твердістю — м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.
Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі — в староруській мові, треті — на різних етапах розвитку української мови.
Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні — ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші — становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.
Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег — прибережний, штука — штучний, вухо — вушний.
Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.
Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.
Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.
Межа між фонетичними й історичними чергуваннями не завжди чітка й виразна. Про це свідчить і той факт, що те саме чергування в одному випадку виступає як фонетичне, а в іншому — як історичне.
IV.
Фонологія - розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія.
Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза).
Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза.
На відміну від фонології, фонетика вивчає артикуляційний, акустичний і перцептивний аспекти мови.
Фонема — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.