§ 38. Систематизація законодавства

1. Поняття «систематизація».

У процесі існування будь-якої держави створюється й діє вели­чезна кількість нормативних актів. Поступово обирати для застосу­вання необхідний акт, визначати, який треба використати в кон­кретній ситуації, стає все складніше. Крім того, деякі акти змінюються, доповнюються або, навпаки, частини актів скасову­ються. Саме тому виникає потреба здійснювати систематизацію — упорядкування законодавства, приведення його до внутрішньо узгодженої системи.

Систематизація законодавства допомагає виконати декілька завдань. Передусім систематизація забезпечує умови для його по­дальшого розвитку. Адже в процесі систематизації здійснюється аналіз діючих актів, виявляються протиріччя й невідповідності між ними. Внаслідок цього з’ясовується потреба в створенні нових ак­тів або внесенні певних змін до існуючих.

Крім того, систематизація допомагає створити найбільш спри­ятливі умови для використання існуючих актів. Саме завдяки їй серед величезної кількості нормативних актів можна швидко знай­ти потрібний, той, який регулює певні відносини.

Зрозуміло, іцо потреба в систематизації законодавства тим більша, чим більшими є кількість і обсяг нормативних актів. Пев- ною мірою це залежить також і від того, до якої правової сім’ї нале­жить правова система держави.

Більшість науковців визначають чотири основні види система­тизації — облік, інкорпорація, консолідація та кодифікація.

Найпростішим для здійснення є облік нормативних актів. Він здійснюється в установах, організаціях окремими особами, чия діяльність потребує постійного контролю за станом нормативно- правової бази. Для цього існують різні способи — ведення відповід­них реєстраційних журналів, складання карток, де фіксуються не­обхідні правові акти, зміни до них. Наявність таких журналів або карток допомагає швидко знайти необхідний правовий акт. Нині для ведення обліку правових актів широко використовуються комп’ютери й спеціальні комп’ютерні програми, бази даних.

2. Інкорпорація та її види.

Інкорпорація (від латин, іпсогрогайо — включення до складу) — форма систематизації правових актів, яка полягає в їх об’єднанні в збірки, зібрання за певною ознакою без зміни внутрішнього змісту. Нормативні акти можуть об’єднувати за будь-якою озна­кою — за часом прийняття, за галузями права, за певними темами, в алфавітному порядку назв тощо. Навіть об’єднання правових ак­тів у хрестоматію відповідно до шкільної програми з правознавства теж можна вважати систематизацією у формі інкорпорації. Важли­во зазначити, що при інкорпорації зміст актів не може змінювати­ся, вони не можуть скасовуватися чи доповнюватися новими актами. Інкорпорацію може проводити будь-хто, для цього не по грібно мати спеціальні повноваження. Навіть кожен із нас може підібрати нормативні акти, які йому потрібні для вивчення правознавчого курсу або написання роботи на конкурс наукових учнівських робіт Малої академії наук і тим самим здійснити інкорпорацію.

Залежно від того, хто здійснює інкорпорацію, її поділяють на офіційну й неофіційну. Офіційну інкорпорацію здійснюють держав­ні органи або інші органи за їх дорученням. При здійсненні офіцій­ної інкорпорації акти, як правило, уключають до збірки з врахуван­ням унесених до них змін і доповнень (обов’язково посилаючись на відповідні акти, якими зроблено ці зміни й доповнення). Офіційна інкорпорація переважно здійснюється за хронологічним (часом прийняття акта) і предметним принципами. Прикладом хроноло­гічної інкорпорації може слугувати багатотомне видання Інституту законодавства Верховної Ради України «Закони України».

Інкорпорація державними органами здійснюється постійно, це забезпечує можливість використання нормативних актів у по­всякденній діяльності як самих органів держави, так і інших фізич­них та юридичних осіб.

У багатьох державах вищою формою інкорпорації законодав­ства є Звід законів, який містить усі діючі акти законодавства.

До інкорпорації Після інкорпорації