2. Поняття та особливості правового статусу конституції.,

Особливе місце в системі нормативних актів більшості держав займає конституція — основний закон держави. Слово «конститу­ція», як і чимало інших юридичних понять, має латинське похо­дження (сотіійШо — устрій, установлення, положення). Саме за часів давньоримської держави цим словом позначалися акти різних органів державної влади, зокрема укази імператорів. Воно застосовувалося й для позначення актів, які приймали в деяких се­редньовічних державах Європи, зокрема в Польщі. Однак у той час

поняттям «конституція» називали чимале коло нормативних актів. Свого сучасного значення слово «конституція» набуло у XVIII ст., коли були прийняті перші конституції сучасного типу — у США (1787), Франції (1791), Польщі (1791).

Нині в більшості держав світу конституція — це основний за­кон, нормативний акт найвищої юридичної сили, який визначає й закріплює форму держави, основи державного ладу, права й сво­боди людини та громадянина.

Конституція — найважливіший правовий документ будь-якої держави, через те вона має особливий юридичний статус.

По-перше, для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу процедуру. Так, конституції Франції (1791), Італії (1947), Індії (1950), Португалії (1976) приймали спе­ціально для цього скликані Установчі збори, подібне зібрання при­йняло конституцію США, яку пізніше схвалили конституційні кон­венти штатів. Відомі приклади «дарування» конституції монархом (такий акт називається октроюванням) — як, наприклад, конститу­ція, дарована королем Пруссії після революції 1848 р., Франції (1814 р., після повалення правління Наполеона), Бельгії (1831), Японії (1889), Кувейту (1963). Президентом було даровано консти­туцію Пакистану (1962). У 1968 р. після перевороту в Бразилії вій­ськові, які його здійснили, — головнокомандувачі армії, флоту та авіації — «дарували» конституцію, щоб оформити своє правління.

Іноді конституцію приймають загальнонародним референду­мом. Так було прийнято нині діючу конституцію Російської Феде­рації в 1993 р., сучасну конституцію Франції в 1958 р. (конституція так званої П’ятої республіки).

Якщо ж конституцію приймає вищий представницький орган країни, то вдаються до спеціальної процедури — підвищують кіль­кість голосів, потрібних для прийняття акта (вимагається так звана конституційна більшість), збільшують строк розгляду. Кваліфіко­ваною більшістю парламентів приймалися конституції Греції (1975), Іспанії (1978), України (1996). Однак після прийняття пар­ламентами згадані конституції Греції та Іспанії було потім схвале­но референдумами.

По-друге, конституціям надається найвища юридична сила. Всі закони, інші нормативно-правові акти держави, яка має конститу­цію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь-якими органами чи посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправними.

По-третє, конституція має підвищену стабільність. Її зміна, так само як і прийняття, пов’язана з виконанням певної ускладненої процедури, що забезпечує сталість основного закону й певною мірою незалежність від поточних політичних перипетій у державі.

Завдяки наданню конституції вищої юридичної сили й підви­щеній стабільності вона є базою для створення інших нормативно- правових актів держави.

По-четверте, з огляду на особливу важливість конституції як основного закону, держава забезпечує високий рівень її захисту. У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного нагляду чи судочинства, установлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції з боку будь-яких, навіть найвищих, посадових осіб.