§ 36. Реалізація орава

і. Поняття та форми реалізації права.

Для того щоб норми права працювали, недостатньо лише закрі­пити їх у відповідних формах. Для цього норми права повинні бути певним чином реалізовані. Реалізація (від фр. realization — здійс-' нення) права — це процес утілення правових норм у поведінці суб’єктів права та їх практичній діяльності щодо здійснення прав і виконання обов’язків. Реалізацією права є і ваше навчання в шко­лі, і купівля квитка на проїзд у транспорті, і укладання трудового договору, і дотримання встановлених правил тощо.

Реалізація норм права ґрунтується на дотриманні принципів, зокрема законності, обґрунтованості, доцільності. Це передбачає прийняття всіх рішень і здійснення будь-яких дій у суворій відпо­відності до правових норм, прийняття рішень на основі вивчення всіх обставин, що мають юридичне значення. Доцільність передба­чає, що, обираючи варіант дій або приймаючи певне рішення, необ­хідно намагатися обрати найбільш ефективний, оптимальний за даних обставин варіант.

При цьому реалізація права може здійснюватися в різних формах.

Реалізація права у формі використання передбачає, що особа виявляє певну активну поведінку, у якій використовує надані їй юридичні права й свободи. Ця поведінка здійснюється за бажан­ням, власним вибором особи. Саме так людина використовує своє право на освіту, на користування досягненнями культури, право за­лишити заповіт тощо.

Виконання права також передбачає активну поведінку особи, яка при цьому виконує обов’язки, передбачені правовими нормами. Саме ця форма реалізації права має місце, коли особа сплачує по­датки, повертає позичені гроші, батьки виховують і забезпечують своїх неповнолітніх дітей тощо.

Існує також така форма реалізації права, як дотримання. В цій формі забезпечується реалізація заборонних норм. Сутність цієї форми полягає в тому, що особи — суб’єкти права повинні утриму­ватися від дій, які заборонені правовими нормами. Реалізація права у формі дотримання має місце, коли особа утримується від пору­шення Правил пожежної безпеки або Правил дорожнього руху, пра­вил для учнів або правил користування громадським транспортом.

2. Правозастосування.

Особливою формою реалізації форм права є застосування пра­вових норм. Застосування права — це владна діяльність компе­тентних державних органів або їх посадових осіб із підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.

Необхідно зазначити, що правозастосування має суттєві особ­ливості порівняно з іншими формами реалізації права. Передусім це є владна діяльність, яку здійснюють лише державні органи, що мають відповідні повноваження, або їх посадові особи. В окремих випадках держава може делегувати повноваження щодо правоза­стосування недержавним (громадським) організаціям. Застосуван­ня права передбачає, що невиконання правозастосовних рішень може потягнути юридичну відповідальність використання держав­ного примусу.

Застосування права є індивідуальним актом, полягає в індиві­дуалізації правових норм для конкретної ситуації. У зв’язку з цим застосування передбачає обов’язкову активну й творчу діяльність органу чи особи, які здійснюють правозастосування. Результатом правозастосовної діяльності є прийняття акта застосування права. Прикладами правозастосування є вирок суду в кримінальній спра­ві, рішення органу місцевого самоврядування про виділення землі чи реєстрацію юридичної особи, постанова контролера про стяг­нення штрафу, видача дитині проїзного документа для виїзду за кордон, призначення пенсії тощо.

Необхідність у правозастосуванні виникає в багатьох випадках: коли скоєно правопорушення й необхідно визначити покарання порушникові; коли для реалізації передбачених прав особи необ­хідно прийняття рішення певного органу (як у наведеному прикла­ді з виділенням землі); коли виникає суперечка, у якій необхідне втручання державного органу.

Правозастосовна діяльність передбачає декілька етапів її здійснен­ня. Першою стадією правозастосовної діяльності завжди є встанов­лення фактичних обставин справи. При цьому важливим є те, що для правозастосовної діяльності мають значення не будь-які обставини, а лише ті, що мають юридичне значення. Так, для обрання правильно­го варіанта дій не має значення, якого кольору одяг правопорушника чи якої марки був автомобіль, на якому скоєно наїзд на пішохода. А от вік правопорушника, швидкість, із якою рухався автомобіль, наяв­ність стану алкогольного сп'яніння є суттєвими обставинами для юри­дичної оцінки (кваліфікації) подій та прийняття рішення.

Другий етап правозастосування — підбір і аналіз правових норм, що регулюють відносини в обставинах, які встановлено. При цьому насамперед здійснюється підбір правової норми, яка відпові­дає ситуації. Після цього визначається, чи діє ця правова норма на відповідних осіб і в той час, про який ідеться, здійснюється квалі­фікація фактичних обставин за допомогою правових норм, які бу­ло знайдено.

Нарешті, третім етапом правозастосовної діяльності є прийняття відповідного правозастосовного акта, вирішення справи. На цьому етапі державний орган застосовує правові норми до конкретного ви­падку, конкретної особи. При цьому створюється, приймається пев­ний індивідуальний документ, індивідуально-правовий акт.