3. Види конституцій.

За своїми юридичними ознаками конституції поділяють на ряд типів.

Нині в більшості країн світу конституції мають форму докумен­та, який викладений на папері, записаний в одному чи декількох документах. У таких випадках ідеться про писану конституцію. Однак у деяких державах конституції як певного нормативного акта не існує. Основні положення, що регулюють життя суспіль­ства, закріплюються в певних традиціях, ідеях і доктринах. Такими державами є Велика Британія, Ізраїль, Нова Зеландія. Тоді йдеть­ся про неписану конституцію.

Конституції України, Росії, США, ФРН, Польщі, Індії склада­ються з одного документа, який має відповідну назву, — це кодифі­ковані (систематизовані) конституції. Однак у деяких державах конституційними актами є декілька документів. Так, у Канаді кон­ституція складається з двадцяти п’яти нормативних актів, у Шве­ції — з трьох. Такі конституції називають некодифікованими.

У сучасних демократичних державах норми конституції не ли­ше проголошуються, а й реалізуються на практиці. Вони відобража­ють реальне життя держави, саме тому їх називають реальними. Однак існують держави, у яких норми, закріплені в основному зако­ні, залишаються лише на папері, не знаходять підтвердження у фак­тичному житті держави. Такі конституції називають фіктивними.

І

Малиновський Оникій Олексійович

(1868-1932) Український правознавець і громадський діяч, академік ВУАН, доктор права. До­сліджував проблеми історії українського права, звичаєве право, очолював комісію з вивчення звичаєвого права Академії наук України. Од­ним із перших вітчизняних юристів рішуче виступив за скасування смертної кари.

снує поділ конституцій за спосо­бом прийняття. Якщо конституція приймається референдумом, уста­новчим органом або представ­ницьким органом (парламентом), її називають народною конституцією.

Конституції, даровані монархом, ін­шою особою чи органом, називають дарованими (або октройованими).

Іноді бувають конституції, які при­йняті внаслідок досягнення певної угоди, їх називають договірними.

Життя не зупиняється, тому з ча­сом виникає необхідність унесення змін до основного закону. В державах передбачена різна процедура внесення змін до конституції. В деяких процеду­ра внесення змін до конституції є до­сить простою — вона не відрізняється від порядку прийняття або внесення змін до звичайних законів. Такі конституції називаються гнучкими.

Однак у більшості держав для внесен­ня змін до конституції передбачено

більш складний порядок, аніж для звичайних законів. Такі консти­туції називають жорсткими. В одних державах зміни повинні бути затверджені референдумом, в Митах — двічі підтримані парла­ментом, іноді для їх прийняття в представницькому органі необхід­на кваліфікована більшість голосів депутатів. Існують й інші спосо­би надання конституції жорсткого характеру.

4. Конституційні й поточні закони.

Інші закони поділяють на конституційні та поточні.

Конституційні закони займають місце в системі нормативних актів держави за конституцією — їх юридична сила нижча від кон­ституції, але вища, аніж у поточних законів. До конституційних на­лежать закони, які вносять зміни та доповнення до основного зако­ну держави. В багатьох випадках (у країнах, де конституція має жорсткий характер) прийняття цих законів передбачає більш складну процедуру, аніж для звичайних законів.

У деяких державах, зокрема в Росії, конституційними назива­ють також закони, прийняття яких прямо передбачено конститу­цією та має розвинути її положення. Здебільшого це закони про окремі органи державної влади, про вибори, про державний устрій держави, основні права людини тощо.

Більшість законів, які приймаються в будь-якій державі, — зви­чайні закони. Вони приймаються відповідно до передбаченої про­цедури, регулюють суспільні відносини, які належать до різних сфер соціально-економічного життя. Ці закони мають меншу юри­дичну силу, аніж конституція й конституційні закони, але вони за юридичною силою вищі, аніж будь-які підзаконні акти.