3. Правовий прецедент.

Правовий прецедент (від латин, ргаесесіет — той, що пере­дує) — одна з форм права. Вона передбачає, що при регулюванні суспільних відносин у подальшому використовується рішення су­дового чи адміністративного органу, прийняте раніше в аналогічній справі. Приймаючи рішення, державний орган аналізує обставини, за яких було прийнято попереднє рішення, і намагається обрати найбільш подібне. Завдяки цьому забезпечується одноманіття рі­шень, які приймаються в аналогічних ситуаціях. Необхідно зазначи­ти, що прецедент дає можливість найповніше врахувати як обстави­ни конкретної справи, так і рішення, які приймалися в подібних ситуаціях раніше. Водночас суддя чи інша посадова особа, яка при­ймає рішення відповідно до прецеденту, обирає той із прецедентів, який найбільше підходить справі, що вирішується, або ж, навпаки, відхиляє той, що не повною мірою відповідає їй. Застосування пре­цедентів досить складне з технічної точки зору — адже їх кількість та обсяг, який накопичується протягом століть, дуже великий. Так, у 1982 р. в штаті Нью-Йорк (СІІІА) було видано збірку прецедентів, обсяг якої становив 900 (!) томів. У подальшому кожного року ця збірка поповнювалася 12-15 томами нових прецедентів. Це потре­бує надзвичайно високого рівня кваліфікації суддів, які мають оби­рати прецедент до порівняння обставин справи та прецеденту.

Залежно від того, яким органом приймається прецедент, їх по­діляють на судові (які приймаються судами) та адміністративні (як правило, приймаються органами виконавчої влади).

Використання прецедентів є характерною рисою англосаксои- . ської правової сім’ї, у країнах романо-германської сім’ї (зокрема, і в Україні) прецедент не визнається джерелом права.

4. Нормативний договір.

Останнім часом у багатьох державах світу суттєво підвищилася роль нормативно-правового договору. Нормативно-правовий дого­вір — це двостороння або багатостороння угода між суб’єктами, яка містить норми права. Так, прикладами нормативних договорів у нашій державі були конституційний договір, укладений у 1995 р. між Президентом України та Верховною Радою України; угоди, які щорічно укладаються між Кабінетом Міністрів України, окремими міністерствами, з одного боку, й профспілками — з іншого, тощо.

Суб’єктами договору можуть бути лише особи, які мають певні владні повноваження. Як правило, це є органи державної влади, профспілки тощо. Нормативний договір обов’язково має формалі­зовану форму (укладається в письмовій формі). Норми права, які закріплюють у договорі, формуються внаслідок досягнення згоди між його суб’єктами. Договір повинен відповідати діючому законо­давству, а його укладання має відбуватися відповідно до визначе­ної законодавством або угодою сторін процедури. Нормативний договір, якщо він визнається державою, забезпечується при потре­бі засобами державного примусу.

5. Нормативно-правовий акт.

У державах, які належать до романо-германської правової сім’ї, основним джерелом права є нормативно-правовий акт — письмо­вий документ, прийнятий компетентним державним органом чи суб’єктом, який установлює, змінює чи припиняє норми права.

Нормативно-правовий акт приймається від імені держави, відобра­жає її інтереси. Нормативно-правовий акт містить норми загально­го характеру, тобто такі, що застосовуються неодноразово, діють для невизначеного кола суб’єктів. Нормативний акт завжди викла­дається письмово й при цьому має чітку структуру. Порядок при­йняття нормативно-правового акта визначається законодавством і повинен бути суворо дотриманий, в іншому разі акт не матиме юридичної сили. Акт може бути прийнятий лише органом, якому надано таке право, — компетентним державним органом. Норми, що містить акт, є обов’язковими для виконання і в разі потреби за­безпечуються державою, її органами й примусом. Для того щоб

нормативний акт діяв, він повинен бути повідомлений тим, кого він стосується, опублікований у встановленому порядку.

У державах, де нормативно-правовий акт є основним джерелом права, їх кількість є досить значною. Вони приймаються різними органами й залежно від цього мають різну юридичну силу. Саме юридична сила визначає місце акта в системі всіх нормативних ак­тів держави. Докладніше про види нормативно-правових актів та їх особливості йтиметься далі.