Тема 10. Форми права. Джерела права

§ 30-31. Форми (джерела) права

1. Поняття форми та джерела права.

Існування системи права неможливе без визначення, як повин­ні створюватися й закріплюватися норми права. Чимало право­знавців уважають поняття «джерело» та «форми права» синоніміч­ними. Однак інші розрізняють ці поняття. Джерело права має щонайменше два значення — з одного боку, це те, що визначає, обу­мовлює зміст норм права, а з іншого — це те, у чому безпосередньо містяться норми права. Формою ж права називають зовнішні ви­яви норми права, її зовнішнє оформлення.

Сучасна правова наука визначає декілька форм (джерел) права.

2. Правовий звичай.

Найдавнішим джерелом права у світі є правовий звичай. Уже в первісному суспільстві внаслідок багаторазового повторення певних дій формувалися звичаї, якими керувалися люди в житті та діяль­ності. Звичай створювався протягом тривалого часу й формувався стихійно, він не запроваджувався внаслідок рішення певного дер­жавного органу. Лише набагато пізніше, після виникнення держави, постає питання про закріплення або санкціонування звичаєвих норм державними актами або ж принаймні взяття звичаєвих норм під за­хист держави. Історично перші нормативні акти, які приймали ста­родавні держави, були фактично зведенням звичаєвих норм.

З курсу історії пригадайте найдавніші правові акти різних дер­жав, які були створені на основі звичаєвих норм.

Саме після того, як звичай отримав підтримку та захист з боку держави, він перетворюється на правовий. При цьому правовий зви­чай зберігає ряд ознак додержавного звичаю. Так, для нього харак­терні стихійний характер виникнення, природна основа. Він містить конкретні правила поведінки особи в певних ситуаціях. Правові зви­чаї мають часом неписаний характер. Особливості формування звичаїв призвели до того, що вони діють безперервно протягом трива­лого часу, унаслідок чого входять у звичку для більшості людей. Хоча звичай і використовується протягом тривалого часу, він ураховує змі­ни, які відбуваються в соціально-економічному розвитку, у суспіль­них відносинах, і з часом може змінюватися. Правовий звичай спира­ється на силу державного примусу, гарантується державою.

Сукупність норм, які закріплюються у звичаях, становить зви­чаєве право. При цьому роль звичаю суттєво відрізняється в різних державах. В одних, переважно тих, де зберігаються давні традиції, звичаї відіграють значну роль у правовій системі. В тих державах, де політична та правова системи зазнавали неодноразових і часто революційних змін, вони відіграють набагато меншу роль у право­вому регулюванні суспільних відносин. Крім того, необхідно зазна­чити, що традиційно звичаї відіграють більшу роль у приватному праві, а також в окремих питаннях конституційного права.

У сучасній правовій системі України закріплено можливість застосування звичаю в цивільному, господарському, сімейному праві у випадках, коли відносини не врегульовані законом.