2. Глава держави.

Глава держави — посадова особа або спеціальний державний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутріш­ньополітичному житті та зовнішніх відносинах з іншими держава­ми. У більшості країн глава держави символізує єдність держави, є її представником у відносинах з іншими державами. Традиційно саме глава держави є верховним головнокомандувачем збройних сил. У деяких конституціях глава держави проголошується симво­лом нації, гарантом конституції й незалежності держави.

Г

Білий дім — резиденція Президента США. м. Вашингтон

лавою держави в монархіях є, звичайно, монарх — король, цар, імператор тощо, який здебільшого отримує владу в спадщину. У ба­гатьох державах, у яких існує республіканська форма правління, главою держави є обраний на певний строк президент. В окремих країнах главою держави, відповідно до законодавства, є колегіаль­ний орган — на Кубі цю роль виконує державна рада, у Швейцарії — федеральна рада. У цьому випадку частина повноважень, що традицій­но належать главі держави, виконує керівник цього колегіального орга­ну. Особливе місце серед глав дер­жав світу займає монарх Великої Британії. Він одночасно є главою не лише своєї держави, а й 17 інших су­веренних країн, які входять до скла­ду Британської співдружності — ко­лишніх британських колоній, що, отримавши незалежність, зберегли зв’язки з колишньою метрополією.

Серед них — Канада, Австралія,

Ямайка тощо, формальним главою яких є британський монарх. Від йо­го імені діють призначені генерал- губернатори в кожній із цих держав за рекомендацією місцевого уряду.

У

Палац короля Іспанії. м. Мадрид

вищенаведених прикладах ідеть­ся про легітимного главу держави — тобто такого, який отримав владу відповідно до закону.

В історії відомі випадки нелегітимного глави держави. Саме та­кими є ті, хто захопили владу внаслідок військового перевороту, заколоту тощо. Іноді такий глава держави намагається легітимізу­вати своє становище, свій статус — організовуються вибори, рефе­рендуми, що мають зробити владу глави держави легітимною.

Для глави держави, крім монархів, законодавчо визначається строк його повноважень. У різних державах він може суттєво відріз­нятися. У США строк повноважень президента — 4 роки, ФРН — 5 років, Франції та Італії — 7 років. В Україні встановлено п'ятиріч­ний строк повноважень глави держави. Крім того, у більшості демократичних держав визначено обмеження строку безперервного перебування однієї людини на посаді глави держави. У більшості випадків — це два строки. Уважається, що таке обмеження дає мож­ливість запобігти надмірній зосередженості влади в руках однієї людини. У той же час відомі випадки тривалого перебування однієї людини на посаді президента. Чотири рази (1932,1936, 1940 та 1944 pp.) Президентом США обирався Ф. Д. Рузвельт — саме після цього в США було запроваджено згадане обмеження. 32 роки без­змінно займав посаду Президента Республіки Заїр Мобуту Сесе Се- ко, у 1976 р. довічним Президентом Тунісу оголошений Бургіба, та­кий самий титул мав Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов.

У сучасних демократичних державах існує процедура достроково­го припинення повноважень обраного глави держави. Як правило, передбачається можливість відставки глави держави за власним бажанням, припинення їх у зв’язку з неможливістю виконувати по­вноваження за станом здоров’я. Крім цього, у багатьох країнах існує можливість примусового припинення повноважень глави держави — імпічмент. Імпічмент (від англ. impeachment — осуд, обвинувачення) — особлива процедура притягнення парламентом до конституційно- правової відповідальності вищих посадових осіб держави.

У перше імпічмент було запроваджено в Англій наприкінці XIV ст. Він передбачав порядок відповідальності вищих посадовців —

Кремль — резиденція Президента Палац короля

Росії, ж Москва Таїланду

до радників короля включно. Характерним для імпічменту у Великій Британії є те, що слідство в цих справах провадить нижня палата — палата громад, а рішення за результатами розслідування приймає верхня палата — палата лордів. Нині процедура імпічменту передба­чена конституціями багатьох держав, здебільшого для притягнення до відповідальності за тяжкі злочини глави держави. Конституція України також передбачає можливість застосування процедури імпічменту для дострокового припинення повноважень Президента України в разі скоєння ним зради чи іншого тяжкого злочину (доклад­но з нею ви ознайомитеся наступного року). Ця процедура в більшос­ті держав є досить складною — вона передбачає неодноразовий розгляд питання в парламенті, проведення розслідування спеціаль­ними слідчими комісіями, отримання при голосуванні в парламенті кваліфікованої більшості голосів депутатів (відповідно до Конституції ^країни при прийнятті остаточного рішення про імпічмент президен­ту його повинні підтримати не менше ³/₄ народних депутатів).