§ 15. Органи законодавчої влади

1. Поняття «законодавча влада».

Однією з гілок державної влади в сучасній державі є законо­давча влада. Її головним призначенням є здійснення державної влади шляхом законотворення. Саме законодавча влада приймає нормативні акти, які мають більш високу юридичну силу, аніж нормативні акти, прийняті органами влади, що належать до інших гілок влади.

У будь-якій державі орган законодавчої влади має певні загаль­ні риси. Передусім органи законодавчої влади мають представ­ницький делегований характер. Це означає, що вони формуються шляхом виборів, на яких народ передає обраним представни­кам — депутатам — свої повноваження й доручає їм здійснювати державну владу. Будь-який парламент складається з багатьох депу­татів — він не може бути одноосібним. Саме тому говорять про колегіальний характер законодавчої влади.

Органи законодавчої влади мають первинний характер. Ура­ховуючи важливість повноважень, які надаються органам законо­давчої влади, а також те, що повноваження їм передано безпосеред­ньо народом, для них характерне верховенство порівняно з іншими органами державної влади.

У більшості сучасних держав характерною рисою органу зако­нодавчої влади є професійний характер його діяльності. Члени законодавчого органу — депутати — повинні відповідати певним кваліфікаційним вимогам і в разі обрання мають залишити свою попередню роботу. Порядок роботи парламенту визначається спе­ціальними нормативними актами, й дотримання цієї процедури є обов’язковою вимогою легітимності його рішень.

Пригадайте_у коли та у зв'язку з чим у Великій Британії та Фран­ції вперше виникли представницькі органи. Яку назву вони мали?

Ще в VI ст. до н. е. в стародавніх Афінах існував колегіальний орган — рада чотирьохсот, у якому були представлені всі племена, які проживали в Афінській державі.

Першою історичною назвою законодавчого органу сучасного типу є парламент (від фр. parler — розмовляти). Цей термін поча­ли використовувати у Франції в XIII ст., а наприкінці того ж сто­ліття у Великій Британії таку назву отримав станово-представ­ницький орган, сформований у цій державі.

Пізніше ця назва стала загальновживаною для позначення представницьких органів законодавчої влади. Серед найдавніших парламентів світу — іспанські кортеси, ісландський альтинг.

На теренах України першими органами, подібними до парламен­ту, були Генеральна військова рада й рада старійшин, які існували в Запорозькій Січі та за часів Гетьманщини в ХУІІ-ХУІП ст. Продов­женням традицій парламентаризму в Україні стала Українська Центральна рада, хоча вибори до неї були непрямими, до того ж ви­бори проводилися не від усього населення, усіх громадян України, а від партій, національних і професійних груп, що не відповідає за­гальновизнаним нормам демократичного формування парламенту.

У зарубіжних країнах парламенти мають різні назви. Так, у СІЛА та багатьох країнах Латинської Америки парламенти називаються конгресом, у Люксембурзі — палатою депутатів, у Йорданії, Порту­галії, Південній Кореї — національними зборами, у Польщі — сей­мом, в Ізраїлі — кнесетом, в Ірані й Азербайджані — меджлісом, у Швеції — риксдагом, Данії — фолкетингом, Норвегії — сторингом. Цікаво, що три останні назви в перекладі з відповідної мови означа­ють «парламент». У багатьох державах парламент традиційно нази­вають «радою», іноді з додаванням пояснювального слова «націо­нальна», «генеральна», «верховна» тощо.

Парламент Угорщини Конгрес США