3. Пропорційна виборча система.

Пропорційна виборча система передбачає розподіл депутат­ських місць між партіями (або виборчими блоками) пропорційно до кількості голосів виборців, отриманих кожною з них. Необхідно зазначити, що пропорційна виборча система передбачає обов’язкову організацію багатомандатних виборчих округів — в іншому випадку немає можливості пропорційного розподілу, крім того, пропорційна система непридатна для проведення виборів одноосібних органів — глав держав, територіальних громад, населених пунктів тощо.

Сутність пропорційної системи полягає в тому, що мандати роз­поділяють залежно від отриманих виборчим списком на виборах го­лосів. Одним з основних понять пропорційної системи є виборча квота — кількість голосів, які повинна одержати партія (блок) для отримання одного мандата у виборному органі. Розподіл мандатів при цьому ілюструє таблиця (назви партій та цифри — умовні). Уявімо, що в парламенті держави — 100 місць, отже, треба обрати 100 депутатів. Кількість виборців, які взяли участь у виборах, — 100 000, при цьому (для спрощення розрахунків) вважатимемо, що всі вони проголосували за одну з трьох зазначених у таблиці партій.

Назва партії	Кількість отриманих голосів виборців	Відсоток голосів, отриманих списком парти від загальної кількості виборців = відсоток місць у парламенті від загальної кількості депутатів	Кількість отри­ маних мандатів
Партія жінок	32 000	32	32
Партія молодості	48 000	48	48
Партія захисту тварин	20 000	20	20

Отже, кількість парламентарів із кожного списку відповідає кіль­кості відсотків виборців, які віддали свої голоси відповідній партії.

При використанні пропорційної системи, як правило, установ­люється так званий «загороджувальний бар’єр», або «виборчий поріг». Метою запровадження цього бар’єра є обмежити проходжен­ня до виборного органу дрібних політичних сил, зменшити можли­вість утворення малих фракцій. Чим більшими у виборному органі є фракції і чим їх менше, тим стійкішим є виборний орган, менше

можливостей для виникнення політичних криз. У різних державах цей поріг може бути дуже різним — у Нідерландах це лише 0,67 %, в Ізраїлі — 1 %, Данії — 2 %, Аргентині — 3 %, Німеччині та Швеції —

5. %, Росії — 7 %, Ліхтенштейні — 8 %, Туреччині — 10 %.

Дуже малий (до 3 %) бар’єр не виконує свого основного призна­чення — у виборному органі утворюється багато маленьких депутат­ських груп, фракцій, що ускладнює формування стійкої більшості й заважає ефективній роботі органу. З іншого боку, при встановленні високого «загороджувального бар’єра» багато голосів виборців нехту- ється — адже якщо вони віддані партіям, які не подолали бар’єра, їхні голоси не враховуються, а після перерахунків переходять до зовсім інших політичних сил. В Україні нині встановлено «загороджуваль­ний бар’єр» 3 %, що в цілому відповідає світовій практиці.

Існує декілька видів пропорційних систем, які розрізняються тим, як визначаються кандидати-переможці.

Види пропорційних виборчих систем

З жорсткими списками

З єдиним голосом, що передається

З преференціями

З напівжорсткими списками

З відкритими списками

Система пропорційної системи з жорсткими списками (іноді їх називають закритими) передбачає, що партія чи блок ще до дня го­лосування (при реєстрації списку) визначають послідовність канди­датів у ньому. Будь-які зміни в послідовності після цього неможливі (за винятком виходу кандидата зі списку або його виключення з ньо­го за рішенням партії). Після голосування кандидати отримують де­путатські мандати в послідовності, яка визначена списком. Отже, ви­борець обирає лише партію, але не може вплинути на розподіл мандатів у середині партійного виборчого списку. Саме така система використовується в Україні під час виборів народних депутатів і де­путатів більшості органів місцевого самоврядування, така ж система діє в Ізраїлі, Коста-Риці тощо. Суттєвим недоліком цієї системи є позбавлення виборців можливості вплинути на вибір конкретних осіб, можливість для партії «протягнути» у депутати маловідомих, непопулярних, а часом і недостатньо компетентних кандидатів.

У багатьох державах уважають необхідним дати можливість ви­борцю висловити своє ставлення не лише до партійного списку

загалом, а й до окремих кандидатів зі списку. Таку можливість най­частіше реалізують за допомогою системи преференцій — із напів­жорсткими, або «відкритими списками». У цілому система преференцій передбачає можливість виборця за допомогою спе­ціальних позначок у бюлетені висловити своє ставлення до кон­кретних кандидатів зі списку й вплинути на розподіл мандатів в середині списку. При системі з відкритими списками (іноді їх називають гнучкими, або вільними) прізвища кандидатів у списку партії розміщені в алфавітному порядку, а виборець має право са­мостійно визначити порядок, у якому він бажає бачити кандидатів цього списку у виборному органі. Така система нині застосовуєть­ся в Швейцарії, раніше нею користувалися в Італії. При напів­жорстких списках виборець також може вплинути на розподіл місць, крім кандидата, який визначений партією першим, — як пра­вило, керівника партії, її «обличчя». Кандидат, прізвище якого стоїть у списку першим, залишається на своєму місці незалежно від висловлених виборцями переваг. Усі ж інші розподіляються відпо­відно до наданих виборцями їм персонально голосів (преферен­цій). Така система існує й використовується в Данії, Бельгії, Австрії. Нині чимало політичних сил в Україні виступають за запровадження системи «відкритих списків» у нашій державі. Система преференцій суттєво ускладнює процедури підведення підсумків, але дає змогу більш повно врахувати думку виборців.