§ 7. Форми державного устрою

1. Поняття «державний устрій».

Форма державного устрою характеризує територіальну орга­нізацію влади, спосіб поділу території держави на складові, відносини між центральними органами держави та адміністратив­но-територіальними одиницями, що входять до її складу.

За формою державного устрою держави поділяють на унітарні (прості) та складні.

2. Унітарна держава.

Унітарна (проста) держава — це форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці держави не мають ознак державного суверенітету.

Основними ознаками унітарної держави є:

• жодна складова унітарної держави не має ознак суверенітету;

• у державі існує єдина система державних, зокрема судових і правоохоронних, органів;

• єдина конституція та система законодавства, які діють на всій території держави;

• єдине громадянство, окремі територіальні одиниці не мають громадянства;

• єдина податкова система;

• суб’єктом міжнародного права є лише держава в цілому, тобто в міжнародних відносинах може брати участь лише держава в цілому.

Необхідно зазначити, що унітарний характер держави не ви­ключає існування в її складі певних територіальних одиниць — об­ластей, земель, департаментів, провінцій тощо. Однак ці утворення не мають ознак суверенітету, створюються лише для організації уп­равління державою.

Іноді унітарні держави поділяють на централізовані та децен­тралізовані. У централізованих державах керівники місцевих орга­нів влади призначаються з центру, усі територіальні одиниці мають рівний правовий статус.

У децентралізованих державах адміністративно-територіаль­ним одиницям надається певний, іноді досить значний, обсяг влас­них повноважень. Органи місцевого самоврядування, як правило, обираються населенням.

Нині унітарними є Данія, Пакистан, Польща, Фінляндія, Франція тощо.

3. Складна держава. Федерація.

Складною державою називають таку, у складі якої є територіа­льні одиниці, що мають певні ознаки державного суверенітету.

Складні держави здебільшого утворюються шляхом об’єднання са­мостійних суверенних держав, які передають частину своїх суве­ренних повноважень об’єднаній державі. Видами складної держави є федерація, конфедерація та імперія.

Федерація (від латин, /оесіегайо — союз, об’єднання) — це складна держава, до якої входять державні утворення, що мають певну політичну самостійність. Ідеї федералізму виникли пере­важно у ХУІІІ-ХІХ ст. Центром формування федералістських ідей стали Сполучені Штати Америки.

У федеративній державі територія складається з територій окре­мих адміністративно-територіальних одиниць — суб’єктів федера­ції. У різних державах ці суб’єкти мають різні назви — штати (США, Австралія, Індія), землі (Австрія, Німеччина), кантони (Швейца­рія), республіки, області, краї (Росія) тощо. Обов’язкова ознака федерації — наявність загальнофедеративних органів державної влади, рішення яких обов’язкові для складових частин федерації (якщо вони прийняті в межах повноважень). Разом із тим у суб’єк­тів федерації існують власні законодавчі, виконавчі, судові, право­охоронні органи, що мають чітко визначені повноваження, які не збігаються з повноваженнями центральних органів, чітко відокрем­лені від них. Так, у США, які є федеративною державою, поліція кожного штату має право діяти лише на його території, а Федераль­не бюро розслідувань (ФБР), яке є загальнодержавним органом, може розслідувати справи на всій території США, але тільки най­важливіші, що мають загальнодержавне значення. Перелік цих справ установлюється законодавством. У федерації обов’язково іс­нує дворівнева система законодавства — разом із федеративною конституцією та законами існують конституції й закони окремих частин федеративної держави. При цьому більш високу юридичну силу мають, як правило, нормативні акти федерації. Основою феде­рації в більшості випадків є союзний (федеративний) договір. На міжнародній арені має право виступати лише федерація загалом, однак в окремих випадках обмежене право брати участь у міжнарод­них відносинах надається й суб’єктам федерації. Так, у СРСР, який за конституцією був федерацією, двом республікам — Українській та Білоруській — було надано обмежене право брати участь у між­народних відносинах, зокрема вони вже з 1945 р. були членами Ор­ганізації Об’єднаних Націй. Характерною рисою федеративної дер­жави є наявність двопалатного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси окремих суб’єктів федерації.

Пригадайте_у у яких федеративних державах існує двопалатний парламент. Як називають його палати?

Теорія права визначає різні види федерацій.

За способом утворення федерації поділяють на конституційні та договірні. Конституційні федерації утворилися внаслідок поділу єдиної держави на окремі суб’єкти, наділення їх певною компетенцією (з ознаками державного суверенітету) і закріплення цих повноважень у нормативних актах. Протилежним є шлях утво­рення договірної федерації. У цьому випадку самостійні суверенні держави добровільно об’єднуються у федеративну державу, пе­

р едаючи їй частину своїх повноважень, свого суверенітету.

ч

/

Конституційна — шляхом поділу країни на суб’єкти й закріплення

Договірна — створена на основі об’єднання самостійних держав

їх компетенції в конституції

Федерації розрізняють також за принципами утворення. З од­ного боку, є федерації, що об’єднують суб’єкти, у кожному з яких мешкають переважно громадяни певної національності. Отже, суб’єкти створюються відповідно до національного складу насе­лення. Саме такими були союзні республіки колишньої Югославії (нинішні незалежні Хорватія, Сербія, Чорногорія, Македонія, Словенія тощо), так утворилася Чехо-Словаччина, нині такою є Бельгія тощо. Такий принцип побудови зумовлює формування національної федерації. З іншого боку — існують федеративні держави, які мають однонаціональне населення або ж різні націо­нальності рівномірно поширені на її території. У випадку, коли поділ на суб’єкти федерації не пов’язаний із національним скла­дом населення, ідеться про територіальну федерацію. Такими є ФРН, СНІ А, Індія. І нарешті, бувають випадки, коли в побудові федерації поєднуються обидва зазначені принципи — частина

суб’єктів є національними, інші — суто територіальними. Саме так побудована Російська Федерація, у складі якої є як національні ав­тономні республіки (Татарстан, Башкортостан, Комі, Саха-Яку- тія), так і області (Московська, Ленінградська, Рязанська, Брян­ська тощо) і краї (Читинський, Приморський, Хабаровський, Краснодарський тощо), населення яких переважно росіяни. У цьо­му випадку йдеться про національно-територіальну федерацію.

Федерації поділяють також за розподілом повноважень, компе­тенції суб’єктів федерації. Так, у США й Росії всі суб’єкти федера­тивної держави мають однакові права — така федерація має назву симетрична. У той же час в Індії історично склалося так, що в складі держави є території з різним статусом — штати та союзні території. В такому випадку йдеться про асиметричну федерацію.