Програми

План. 1. Поняття виробничої програми та правила її розробки.

2. Складові елементи формування виробничої програми.

3. Натуральні та вартісні показники виробничої програми, їх

значення.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

державні контракти

Елементи виробничої програми підприємства.

р инковий попит

п ортфель замовлень на продукцію інших підприємств - споживачів

власні потреби підприємства

державні замовлення

В основному планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральні показники – обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновид виробів у межах даної номенклатури.

Номенклатура може бути:

– централізованою (шляхом укладання державних контрактів і

державних замовлень);

– децентралізованою (формується підприємством самостійно на основі

вивчення ринкового попиту).

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках

ОВ=ОП – З_п+З_к, нат. од.

ОП – обсяг поставок в натуральних одиницях.

З_п,З_к – запаси продукції на складі, відповідно, на початок і на кінець

планового року, натур. одиниць.

Вартісні показники виробничої програми:

– до обсягу товарної продукції включають готову продукцію, послуги,

ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства,

напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для

непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов`язані з

освоєнням нової техніки, тару, що не входить в оптову ціну виробу.

, грн.

N_i – випуск продукції і – го виду в натуральних одиницях;

Ц_і – оптова ціна одиниці виробу і – го виду;

Р – вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

N – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

– у валову продукцію включають всю продукцію у вартісному виразі

незалежно від ступеня її готовності, і визначають за формулою:

ВП=ТП-(НЗВ_п-НЗВ_К)-(І_п-І_к), грн.

НЗВ_п, НЗВ_К – вартість залишків незавершеного виробництва,

відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п, І_к – вартість інструменту для власних потреб відповідно, на початок

і на кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РП_n)

, грн.

, – вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства

ЧП=ТП-(М+А), грн.

М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Показник умовно – чистої продукції (УЧП)

УЧП=ЧП+А, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ)

НЗВ=N·C·Т_ц·К_нз/Д, грн.

N – кількість виробів у натуральних одиницях;

C – собівартість одного виробу, грн.;

Т_ц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

К_нз – коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу;

Д – кількість робочих днів в розрахунковому періоді.

К_нз=М+0,5С´/С

М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С´ – собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції, може бути обчислений через величину

ВП(ТП)=S_сер·Ф_в, грн.

S_сер – середньорічна вартість основних виробничих фондів

підприємства, грн.;

Ф_в – фондовіддача, грн.

ВП(ТП)=Ч·П_п, грн.

Ч – чисельність працюючих на підприємстві, осіб;

П_п – продуктивність праці, яка може бути виражена показником

виробітку, грн/чол.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу сертифікованої продукції в загальному обсязі продукції.

Контрольні питання:

1). Поняття виробничої програми та правила її визначення.

2). Натуральні та вартісні показники виробничої програми.

Тема №6. Виробничі інвестиції

План. 1. Види інвестицій, їх характеристика та інвестиційна діяльність

підприємства.

2. Поняття виробничих інвестицій (капіталовкладень), їх склад,

структура.

3. Базові принципи інвестування.

4. Методи розрахунки економічної ефективності інвестицій.

5. Показники ефективності в проектному аналізі.

Регулюються Законом України „Про інвестиційну діяльність”.

Інвестиції – сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До названих цінностей належать:

– кошти цільові, банківські вклади, пай, акції, інші цінні папери;

– рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування, інші

матеріальні цінності);

– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,

оформлення у вигляді технологічної документації, навичок,

виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду

виробництва, але не запатентованих („ноу – хау”);

– права користування землею, водою, ресурсами, будинками,

спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

– інші цінності.

Класифікація інвестицій:

1) по об`єкту інвестування – фінансові, реальні;

2) по характеру інвестування – прямі, непрямі;

3) по періоду інвестування – короткострокові (від декілька місяців до

3 років), середньострокові (3 – 10 років), довгострокові (більше ніж

10 років);

4) по формі власності інвестиційних ресурсів – приватні, державні,

ідивідуальні, спільні.

Капіталовкладення (виробничі інвестиції) – це кошти, що направляються на розширенне відтворення основних фондів та об`єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів що вибули.

Валові капіталовкладення – це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об`єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Чисті капіталовкладення – це витрати капіталу лише на розширенне відтворених основних фондів; вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань

До складу капітальних вкладень підприємства включають:

– вартість будівельно – монтажних робіт (підготовка теріторії під

забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж

обладнання);

– вартість технологічного, енергетичного, підйомно – транспортного

устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до

складу основних фондів;

– витрати на проектно – пошукові роботи, вартість земельних ділянок

(витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів,

вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов`язані з

підготовкою до будівництва та експлуатації об`єкта).

Джерела фінансування:

– власні кошти підприємства;

– позичкові інвестиційні кошти;

– залучені інвестиції.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності К передбачає здійснення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютну ефективність К можна оцінити за допомогою показників:

1) коефіцієнта економічної ефективності капіталовкладень

Е_р=∆П/К або Е_р=П/К

∆П – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у

реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворених об`єктів, грн.;

К – загальна сума виробничих інвестицій, грн.

Е_р=П/(S_сер+ S_ноз)

2) строк окупності капіталовкладень

Т_{ок. р}=1/Е_р, років.

Якщо Е_р>Е_н=0,15, проект доцільний

Розрахунки порівняльної ефективності капіталовкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із варіантів інвестування.

Показник порівняльної ефективності – мінімум приведених витрат.

З_прив.=С_і+Е_н·К_і→min, грн

С_і – собівартість річного випуску продукції по і – му варіанту, грн.;

К_і – капіталовкладення по і – му варіанту.

Приведення К до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (α)

α=(1+R)^t

R – норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

t – кількість років, що відділяють затрати і результати від

розрахункового.

Якщо К мають місце до розрахункових року

, грн.

Якщо К здійснюють після розрахункового року

, грн.

К_прив. визначають по кожному із варіантів інвестування. Кращий проект, де К_прив. менше.

Найважливіші показники оцінки економічної ефективності капіталовкладень:

1). чиста дисконтована (теперішня) вартість ЧДВ.

ЧДВ=-К+ГП₁/(1+R)+ ГП₂/(1+R)²+... ГП _t/(1+3)^t

ГП₁... ГП _t – очікувані грошові потоки у кожному із років періоду

реалізації проекту, грн.

ГП = сума чистого доходу + амортизаційні відрахування.

Проект доцільний, коли ЧДВ > 0

1. Індекс доцільності І_д

І_д=ГП/К

2. Внутрішня норма рентабельності інвестицій ВНР – це така

дисконтна ставка, коли ЧДВ=0

3. Період окупності інвестицій __

__ Т_ок=К/ГП, років

ГП – середньорічна величина грошового потоку за певний період,

грн.

Контрольні питання:

1). Види інвестицій, їх характеристика.

2). Інвестиційна діяльність підприємства.

3). Поняття виробничих інвестицій, їх склад, структура.

4). Базові принципи інвестування.

5). Методи розрахунку економічної ефективності інвестицій.

6). Показники ефективності в проектному аналізі.

Тема №7. Організація оплати праці

План. 1. Поняття, види, функції, шляхи росту заробітної плати.

2. Державна політика оплати праці.

3. Тарифна система, її елементи.

4. Форми і системи оплати праці.

5. Розрахунок фонду оплати праці на підприємстві.

Оплата праці – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці.

Політика оплати праці реалізується в межах Закону України „По оплату праці” (1995р.). Закону України „Про підприємства в Україні”, які визначають, що підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміру оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з чинним законодавством.

Види заробітної плати: номінальна і реальна.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати.

Функції заробітної плати: – відтворювальна;

– стимулююча;

– регулююча;

– соціальна.

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Диференціація заробітної плати працівників підприємства відбувається за допомогою тарифної системи, яка є сукупністю таких елементів:

– тарифні сітки;

– тарифні ставки;

– тарифно кваліфікаційні довідники;

– система посадових окладів.

Тарифна сітка – сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. В Україні в 1993 році затверджено Єдину тарифну сітку оплати праці робітників, службовців, спеціалістів, керівників, за загальними професіями та посадами, що забезпечують єдині умови оплати праці цих категорій працівників незалежно від галузей виробництва.

Тарифна сітка містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,01.

Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може проводитись оплата праці.

Тарифні ставки інших розрядів С_і визначають

С_і=С₁×К_і, грн.

С₁ – тарифна ставка першого розряду;

К_і – тарифний коефіцієнт відповідного розряду.

Тарифно – кваліфікаційні довідники містять систему цензів (вимог):

– що робітник повинен знати;

– що робітник повинен уміти;

– взірець роботи, яку робітник повинен виконати.

Системи посадових окладів містять перелік посад усіх найменувань і розмірів місячних окладів щодо кожної посади („вилки” окладів).

Дві форми оплати праці: погодинна і відрядна.

Ι. Погодинна норма передбачає оплату праці залежно від

відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Вона застосовується тоді,

коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються

нормуванню.

1) пряма погодинна

З_{п. пог.}=Ф_міс×С_г, грн.

Ф_міс – фактично відпрацьований за місяць час, год/міс.;

С_г – годинна тарифна ставка за розрядом робітника, грн.

2) погодинно – преміальна система

З_{п. прем.}=З_тар.+Д, грн.

З_тар. – сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою

оплати;

Д – сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або

кількісних показників, грн.

, грн.

3) система посадових окладів – різновид погодинно преміальної

системи.

ΙΙ. Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості

виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний

проміжок часу.

1) пряма відрядна

, грн.

Р_і – відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і – го виду,

грн/шт.;

N_фі – фактична кількість виробів і – го виду, виготовлених робітником

за певний час (найчастіше місяць), шт.;

n – кількість виробів.

Р_і=Т_{шт. і} ×С_г, грн.

Т_{шт. і} – час на виготовлення одного виробу і – го виду, год.

2) відрядно – преміальна

З_{в. прем.}=З_{тар. в.}+Д_в., грн.

З_{тар. в.} – тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі

оплати праці, грн.;

Д_в. – сума преміальних доплат.

, грн.

П₁ – процент доплат за виконання плану;

П₂ – процент доплат за кожний процент перевиконання плану;

П_пп – процент перевиконання плану.

N_ф, N_пл – відповідно фактичний і запланований обсяг випуску

продукції за місяць, шт/міс.

3) відрядно – прогресивна

З_{в. прог.}=N_вб·Р_зв+(N_ф- N_вб)·Р_підв., грн

N_вб – вихідна база для нарахування доплат

(110-115% N_пл.), шт/міс.;

Р_зв – звичайний розцінок за один виріб, грн/шт.;

Р_підв. – підвищений розцінок за один виріб грн/шт.

4) непряма відрядна використовується при оплаті праці допоміжних

робітників і підсобників.

5) колективна система оплати праці (бригадна) використовується у

випадку, коли характер обладнання чи специфіка технології

потребують зусиль групи працівників різної кваліфікації.

При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади З_бр як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із методів:

метод годино–коефіцієнтів (всі члени бригади працюють в однакових

умовах).

а) визначальну загальну кількість годино–коефіцієнтів (Г – К_бр), відпрацьованих бригадою

Т_фі – фактична кількість годин, відпрацьована і – тим робітником,

год/міс.;

К_і – тарифний коеф. за розрядом і – го робітника;

m – кількість членів бригади, чол.

б) знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино–коефіцієнт

З_{1 г-к}=З_бр/(Г-К_бр), грн.

в) заробіток і – го робітника (члена бригади)

З_і=Т_фі ×К_і ×З_{1 г-к}, грн.

метод коефіцієнта виконання норм (використовують коли члени

бригади працюють в різних умовах).

а) визначають заробіток бригади у випадку 100% виконання норм

виробітку (З_бр. 100%)

З_бр.×100%=Т_фі ×С_гі, грн

С_гі – годинна тарифна ставка і – го робітника, грн/год.

б) знаходять коефіцієнт виконання норм

в) заробітну плату і – го робітника

З_і=Т_фі ×С_гі ×К_вн

6) акордна система передбачає встановлення розцінку працівникові або

групі працівників не за окремі вироби або операцій, а за весь обсяг

робіт із визначенням кінцевого строку його виконання

В умовах становлення ринкових відносин знайшла застосування безтарифна система оплати праці.

Фактична заробітна плата кожного працівника залежить від кваліфікаційного рівня К, коефіцієнта трудової участі КТУ і фактично відпрацьованого часу Т_ф. Розрахунок при такій системі здійснюють в такій послідовності:

1) визначається кількість балів Б_і, зароблена кожним і-им працівником

або групою працівників

Б_і =К×Т_ф×КТУ

2) визначається загальна сума балів, зароблена всіма працівниками

m – чисельність працівників

3) визначається доля фонду оплати праці, що припадає на один бал

d=Ф_оп/Б_сум.

4) розраховується заробітна плата і-го працівника

З_і=d×Б_і

Контрактна система оплати праці – ґрунтується на укладення договору між виконавцем і роботодавцем.

Загальний фонд оплати праці складається у фондів тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат.

Фонд тарифної заробітної плати погодинників

, грн.

Ч_і – чисельність погодинників, чол.;

Ф_ді – дійсний фонд часу роботи одного погодинника, н – год/рік.;

К_{сер. і} – середній тарифний коефіцієнт погодинників при і-их умовах

праці.

Фонд тарифної заробітної плати відрядників

, грн.

Т_і – сумарна трудомісткість робіт при і – тих умовах праці, н – год/рік;

С_1і – годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і – тих

умовах праці, грн/год.

К_сер.і – середній тарифний коефіцієнт відрядників при і – тих умовах

праці.

Контрольні питання:

1). Поняття, види, функції заробітної плати.

2). Шляхи росту заробітної плати.

3). Державна політика оплати праці.

4). Тарифна система та її елементи.

5). Форми і системи оплати праці.

6). Розрахунок оплати праці на підприємстві.

Тема №8. Витрати підприємства будівельної галузі, собівартість