Розділ іі. Виникнення міжнародного права.

2.1. Теорії виникнення міжнародного права.

В науці міжнародного права склалось чотири основні напрями, що датують період його виникнення: 1) середньовіччя; 2) стародавній період; 3) поява в стародавній період зародків міжнародного права (“передісторія” міжнародного права або міжнародне “передправо”), з виникненням його системи в середньовіччі; 4) первісний (племінний) період. Існують і інші погляди на виникнення міжнародного права, проте вони є менш значимими чи різновидами вказаних. В межах цих наукових напрямів можна виділити до кількох теорій походження міжнародного права, які розрізняються запропонованими критеріями його появи.

1.Датування виникнення міжнародного права періодом Середньовіччя.

Першим і впродовж довгого часу найбільш авторитетним в науці напрямом був той, що визначав його появу в середньовічній Європі. Різні його прихильники по-різному датують появу міжнародного права - як початком, так і серединою, чи кінцем середніх віків в залежності від висунутих ними передумов і каталізаторів його появи (поява незалежних держав, принципу суверенітету, папства і єдиної церковної організації, реформація, відродження та ін).

В другій половині ХІХ – початку ХХ ст. популярною в науці міжнародного права була ідея державного суверенітету. Тому появу міжнародного права стали датувати тим періодом, коли складалась сукупність суверенних держав. На думку Ф.Ліста, "міжнародне право могло виникнути тільки тоді, коли наприкінці середніх віків, поряд з Німецькою Імперією, утворились і розвинулись великі самостійні християнські держави Європи, які усвідомлювали свій суверенітет (Іспанія, Франція, Англія, Австрія, Скандинавська Північ)". Свою позицію він пояснював тим, що "необхідною фактичною умовою виникнення міжнародного права є одночасне існування багатьох держав приблизно однакової могутності, при чому ці держави повинні бути пов’язаними спільністю культури і інтересів і повинні знаходитись в постійних і жвавих зносинах одна з одною"¹.

Деякі автори уточнювали, що мова йде про християнські держави: “в основі появи міжнародного права, - вважав Де Вішшер, - лежить ідея християнської спільноти”².

Втім, не заперечуючи позитивний вплив об’єднуючої християнської церкви, не можна по-перше, недобачати відповідні прогресивні наробки і в стародавніх народів, які не були об’єднані єдиною церквою, а по-друге, далеко не завжди християнська церква вносила конструктивний елемент в міжнародне право (тут достатньо згадати хресні походи, релігійну нетерпимість тощо). Єдина християнська церква дійсно сприяла встановленню принципів терпимості, гуманності, зокрема гуманізації ведення війни. Проте ці принципи здебільшого застосовувались щодо народів і їх представників християнської віри – єдиновірців. Представники інших релігій з них вилучались.

Багато вчених почали відстоювати ідеї секуляризації міжнародного права і фактично виводили його появу за релігійні межі. З’явилися апологети виникнення буржуазної держави і відповідної державно-правової ідеології, як фактору становлення міжнародного права. "Сучасне міжнародне право, - писав Д.Анцилотті, - значною мірою є результатом дії причин, які перетворили політичний лад Європи при переході від Середніх віків до нового часу".³

Найбільш раннім етапом середньовіччя, яким датують появу міжнародного права є ХІІІ ст.⁴ Часто при цьому вказують на такі критерії як поява ліг і союзів торгівельних та портових міст, які сприяли посередницькому вирішенню спорів, надавали торгівельні привілеї, вели війни, розвиток морського права і поява перших морських кодексів (Родоські морські закони VІ – VІІІ ст., закони італійського міста Амалфі Х ст., Consolato del Mare 1255 р. та ін.), створення постійних армій, і навіть фактори Ренесансу і Реформації у розвитку сучасного міжнародного права.

Популярним критерієм виникнення міжнародного права для європейських вчених другої половини ХІХ – ХХ століть було існування системи міжнародного балансу сил: створення в міжнародних відносинах за допомогою міжнародно-правового регулювання стану політичної рівноваги. Цей принцип було сформульовано Вестфальським миром 1648 р., тому саме цей рік найчастіше називають датою народження міжнародного права. Проте ця подія, що мала безумовну вагу для розвитку європейської системи держав і права, що регулює їх відносини, не може вважатись датою появи міжнародного права як такого (сучасні вчені доходять висновку, що “через її історичну зрозумілість або внаслідок західного етноцентризму (що більш ймовірно), подія, що визнається датою народження міжнародного права, має важливість виключно для Європейського континенту”⁵).

Не заперечуючи ролі міжнародного права у встановленні системи міжнародного балансу сил або міжнародної політичної рівноваги, слід зазначити, що вона стала проявлятись вже на ранніх етапах міжнародно-правового регулювання відносин держав. Тому дослідники стародавнього міжнародного права доводять що “для більшості держав античного періоду принцип балансу сил був зрозумілим і часто застосовувався на практиці. В Стародавньому Китаї досить часто утворювались різні об’єднання князівств з чітко вираженою метою протидії державам переважаючим своєю могутністю для запобігання можливій агресії з їх боку і створення засобів захисту слабких об’єднань.”⁶ Про існування найважливішої функції міжнародного права в стародавній період свідчить і те, що у той час “великі правителі не знали терміну “баланс сил”, але діяли так, ніби він їм був відомий …знаходячись між собою у всесторонній збалансованості.”⁷ На думку К.Філіпсона, політика балансування силою була властива всім грецьким державам, постійна і стабільно впливала на створення об’єднань, ліг, союзів і конфедерацій, що врешті привело до появи міжнародного права в Стародавній Греції. “В зв’язку ж із римською історією, — вважає К.Філіпсон, — і навіть у взаємовідносинах між різними державами ранньої Італії, ми не знаходимо такої ясної маніфестації принципу балансу сил як це бачимо у випадку грецьких общин”, що на думку автора, призвело до зниження ролі міжнародного права і зростання ролі сили.⁸

Часто вчені висували як культурно-цивілізаційні та ідеологічні критерії. "Сучасне міжнародне право – писав Ф.Мартенс, - є продуктом культурного життя і правосвідомості народів європейської цивілізації".⁹ Цим фактично в сферу дії міжнародного права включалися лише держави Європи і згодом Сполучені Штати Америки, об’єднані цінностями західно - європейської культури. Це стосується не лише вчених кінця ХІХ – початку ХХ століття, які підкреслювали свою прихильність “міжнародному праву цивілізованих націй” (М.Таубе, Ф.Мартенс, Д.Анцилотті та ін.), а й деяких авторів другої половини ХХ століття (А.Фердросс, Д.Старк, Ч.Фенвік, Дж.Браєрлі, В.Фрідман та ін.), які дещо перебільшували факт проголошення ООН як критерію становлення міжнародного права.

Низка авторів вважала, що для появи міжнародного права необхідний певний рівень культури держав і сповідання ними одних культурних цінностей. Такий підхід був особливо характерним для представників російської дореволюційної науки. Вони доходили висновку, що "ані цього права, ані культурного суспільства держав, яким вони остаточно є в новий період історії, який починають звичайно з ХVІ ст., не існувало в давні часи, коли держави були ізольовані і ворожі одна до одної".¹⁰ Найважливішою умовою виникнення міжнародного права Ф.Мартенс називав "усвідомлення народами своїх потреб, духовних і матеріальних, задоволення яких вони не знаходять власними засобами, в межах своїх територій".¹¹

Деякі дослідники робили спроби класифікувати критерії необхідні для виникнення міжнародного права. Запропоновані наукою критерії його появи, а саме – наявність кількох незалежних держав, пов’язаних між собою спільністю культури, Л.Камаровський назвав лише попередніми умовами появи міжнародного права. До “об’єктивних, фактичних основ міжнародного права” він відносив ті, що не залежать від чиєїсь волі, а є властивими від природи народам: “1) фізичні особливості Європи, 2) племінне родство європейських народів, 3) їх родство духовне, 4) паралельність їхнього історичного росту та розвитку.”¹²

М.Таубе запропонував ширший перелік критеріїв виникнення міжнародного права: "Для існування міжнародного права необхідна наявність декількох держав (як суверенних його суб’єктів), пов’язаних трьома основними кардинальними ідеями, сукупність яких і утворює з себе велику ідею міжнародного спілкування: а) ідея культурної єдності, тобто усвідомлення державами своєї приналежності до однієї культурної групи; b) ідея рівності, тобто визнання державами одна за одною однакової право- і дієздатності – усвідомлення ними загальної рівноправності, юридичної рівності в сім’ї народів; с) ідея права, тобто усвідомлення державами необхідності певного правопорядку у взаємних відносинах".¹³

Л.Оппенгейм, визначаючи необхідні для появи міжнародного права умови, повторював позиції попередників: "Необхідність в міжнародному праві не виникала до тих пір, поки остаточно не утворилось багато держав, зовсім одна від одної незалежних… Прогрес міжнародного права самим тісним чином пов’язаний скрізь з перемогою конституційного уряду над необмеженим, чи, що те ж саме — з перемогою демократії над автократією… Прогресивний розвиток міжнародного права залежить головним чином від рівня суспільної моральності".¹⁴ Пізніше, дослідники міжнародного права рідко відходили від доктрини щодо основних критеріїв, необхідних для виникнення і існування міжнародного права, яка стала традиційною. Практично повторював дослідників ХІХ – початку ХХ століть Дж.Браєрлі, вважаючи передумовою появи міжнародного права систему сучасних європейських держав з їх атрибутами (суверенітет, територія, громадянство) та усвідомлення ними необхідності мирних відносин. Подібні досить загальні погляди висловлював П.Гугенгейм, розглядаючи “існування незалежних держав як умову формування міжнародного права.”¹⁵

Ще одним критерієм появи міжнародного права в середньовіччі (Х.Лаутерпахт, Е.Ніс та ін.) називали появу тоді доктрини чи науки міжнародного права (італійська та іспанська школи), праць з його теорії Ф.Вітторіа, Д. Сотто, Б. Айали, А.Джентілі, Ф.Суареса, Г.Гроція, ін.

Загалом критерії появи міжнародного права в середньовіччі зводяться до таких: 1) наявність певної кількості суверенних держав; 2) знаходження держав на приблизно однаковому рівні культурного розвитку, та усвідомлення ними цієї культурної єдності; 3) існування спільних міжнародних інтересів; 4) усвідомлення державами необхідності врегулювання своїх взаємовідносин нормами права.

Розглянувши ці фактори можна дійти таких висновків: по-перше, не всі вони є притаманними розвитку держав і міждержавних відносин саме періоду середньовіччя, по-друге, не всі вони є необхідними умовами для виникнення міжнародного права. Саме існування кількох незалежних одна від одної держав є характерними і для давніх часів, при чому для констатації факту існування між ними міжнародного права необов’язково, щоб ці держави мали всі риси, властиві сучасним державам.¹⁶

Приблизно однаковий культурний розвиток держав також не є вирішальним чинником для появи між ними міжнародних відносин. На думку О.Ніппольда, “Немає жодної підстави розглядати рівність цивілізації необхідною умовою для того, щоб держави вступали в міжнародно – правові зносини.”¹⁷ На їх появу впливають перш за все фактори політичного, воєнного, економічного характеру.

Ще одним фактором, який нібито свідчить про відсутність міжнародного права до Середньовіччя, називали часті війни, стан постійної ворожості між народами тощо (Г.Мен, Ф.Ліст).

Проте, по-перше, існування війн між державами, насильства і агресії в міжнародних відносинах ще не є підставою говорити про відсутність міжнародного права (чи його неефективність). Сучасні ж дослідження (з другої половини ХХ ст.) доводять, що постійний стан війни і ворожості між народами неможливий. Як внаслідок фізичної, матеріальної, фінансової, економічної та ін. неможливості вести постійні війни через їх велику затратність у цих сферах, так і внаслідок необхідності співпраці між державами перш за все в економічній сфері. По-друге, правове врегулювання питань ведення війни, статусу військовополонених, цивільного населення, окупованої території та ін. в Стародавній Індії, Єгипті, Хетській державі, Греції, Римі показують високий рівень розвитку цих інститутів.

За висновком Ф.Лорана, саме навколо війн зав’язувались відносини між державами стародавнього світу. Війна, на думку Ф.Мартенса, "була могутнім засобом для зближення народів… Крім того, війна була засобом, за допомогою якого народи знайомились один з одним, і після укладення миру зав’язували мирні відносини і поширювали плоди своєї освіченості в чужих землях".¹⁸ Війни сприяли розвиткові торгівлі, міжнародних відносин з одного боку, і розвиткові міжнародного права, відповідних його інститутів та принципів — з іншого.

В ХХ ст. П.Сорокін запропонував теорію флуктуації: “революції та війни є не чим іншим, як логічними і фактичними наслідками виникнення дезінтеграції сталої системи відносин”¹⁹. Такі війна об’єктивно не може бути постійною. П.Сорокін пропонує на основі співставлення тривалості війни, чисельності населення країн, чисельності їх армій, інтенсивності воєнних дій і т.і. порівняти війни античності, середньовіччя і новітнього періоду (порівняння війни 1914 – 1918 р.р., з війнами середніх віків, що продовжувались століттями, але полягали у декількох битвах, і з війнами стародавньої Греції VI – II ст. до н.е., що супроводжувались різким збільшенням розвитку наукової і філософської думки античності, – не на користь сучасності). Щодо стародавнього Риму, дослідник доходить висновку що “здатність римлян підтримувати Pax Romana за допомогою невеликих воєнних операцій вражаюча. Pax Romana в межах величезної Римської імперії був, безумовно, прекрасно організованим мирним співіснуванням.”²⁰ Теорія флуктуацій, виражаючи природу міжнародно-правових відносин, які розвиваються часто “по колу” відбиває й особливості воєнно–мирних періодів історії.