1.3 Засоби виробництва

Передумовою суспільного виробництва є наявність потреб. Як час­тина природи людина від дня народження і до кінця свого життя відчуває потреби у певних благах та гідних умовах життєдіяльності. Потреби кла­сифікуються за різними критеріями, наприклад, по значущості та ієрархії — первинні або фізіологічні (у воді, їжі, теплі, житлі, захисті); вторинні, або психологічні та соціальні (повага з боку інших людей, самореалізація тощо); по суб'єктах і способах задоволення — індивідуальні, колективні, суспільні; по об 'єктах (предмети, на які спрямовані запити людей) — мате­ріальні, духовні, соціальні; за сферами діяльності — потреба в праці, по­треба у відпочинку; за ступенем задоволення — абсолютні, дійсні, плато­спроможні.

Економічні потреби — це іде­альний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльнос­ті. Ці потреби розподіляються на виробничі та особисті. Виробничі потре­би — це потреби у виробничих ресурсах. Вони задовольняються у процесі виробничого споживання засобів і предметів праці, елементів природного середовища і робочої сили. Особисті потреби — це потреби людей у різ­номанітних життєвих благах.

З одного боку, потреби являють собою внутрішній мотив, що спо­нукає економічних суб'єктів до діяльності, стає передумовою виробницт­ва, з іншого боку — виробництво, створюючи конкретні види матеріаль­них і духовних благ, породжує й розвиває конкретні потреби в тих чи інших благах, оскільки нові види продуктів та послуг здатні краще колишніх задовольняти ті чи інші потреби та збуджувати подальший розвиток по­треб. Між виробництвом і потребами існує сутнісний і суперечливий зв'язок, що і є джерелом розвитку економічної системи і суспільства. Має місце загальний закон підвищення (зростання) потреб, за яким потреби у своєму розвитку та сукупності є безмежними. Задоволення потреб є голо­вною метою виробництва.

Засобом задоволення потреб є продукт, або благо. Блага, що існу­ють в обмеженій кількості, називають економічними. Розрізняють блага сучасні й майбутні; поточні та довгострокові; взаємозалежні та незалежні; ті, що доповнюють або замінюють одне одного. Виробництво благ орієн­товане на задоволення наявних та зростаючих потреб та обмежене наявни­ми економічними ресурсами, яким властива рідкість та обмеженість. Перед суспільством постає коло проблем вибору щодо структури виробництва, обсягів залучення ресурсів та розподілу їх за сферами і галузями, розподі­лу та перерозподілу суспільного продукту, відновлення виробничого про­цесу. Зазвичай виділяють три головні економічні проблеми:

10. Що повинно вироблятися і у якій кількості?

11. Як мають вироблятися блага, тобто за допомогою яких ре­сурсів та технологій?

12. Для кого призначені блага, які виробляються?

Для вирішення основних економічних проблем застосовуються різні інструменти. Так, у традиційних (доіндустріальних) системах вибір здійс­нюється за допомогою інстинкту, традицій, звичаїв; у тоталітарній економі­ці — на підставі адміністративних заходів; у ринковій економіці — завдя­ки ринковій конкуренції, у змішаних системах — через сполучення ринко­вого механізму та суспільного економічного регулювання.

Про якість вирішення основних економічних проблем свідчить ефе­ктивність виробництва та ступінь задоволення економічних потреб. Ефе­ктивність виробництва відбиває зв'язок між кількістю ресурсів, які ви­трачаються у виробництві, та кількістю благ, що виробляються завдяки ви­користанню цих ресурсів. Так, збільшення кількості товарів і послуг, які виробляє економіка окремої країни, означає підвищення якості викорис­тання ресурсів, і навпаки. Ефективне використання ресурсів в межах краї­ни передбачає їх повну зайнятість, що в свою чергу забезпечує повний або потенційний обсяг виробництва. Повна зайнятість означає ефективне ви­користання усіх наявних для виробництва ресурсів. Якщо економіка країни не досягає потенційного обсягу виробництва, то це є свідченням того, що ресурси використовуються не повністю. Якщо у виробництві задіяні всі наявні суспільні ресурси, то економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Межа (крива) виробничих можливостей (КВМ) показує різні комбінації товарів і послуг, які можливо виробити за умов повної зайнято­сті виробничих ресурсів при постійних запасах цих ресурсів і незмінних технологіях (рис. 2.6). КВМ будують у різних координатах у залежності від поділу благ на дві категорії — блага особистого (масло, зерно) і вироб­ничого (роботи, ракети) споживання; блага поточного і майбутнього спо­живання.

Обмеженість ресурсів висуває перед суспільством необхідність до­сягнення країною таких макроекономічних цілей (цілей економіки країни в цілому)' як економічне зростання, підвищення ефективності виробництва, повна зайнятість ресурсів га економічна стабільність.

Розділ 3

Результати виробництва. Суспільний продукт і його структура. Економічний прогрес.

Результатом виробництва є суспільний продукт. Однією з його го­ловний форм є валовий суспільний продукт або сукупний суспільний продукт (ВСП або ССП) -— вся маса матеріальних благ і послуг, що були створені У суспільному виробництві за певний період (як правило, за рік). Оскільки суспільний продукт набуває таких властивостей, як задоволення потреб та втілення суспільної праці, виділяють натурально-речову та суспільну (вартісну) структуру продукту.

Натурально-речова структура суспільного продукту визначається структурою його суспільного споживання та призначення. Залежно від структури суспільного споживання суспільний продукт включає засоби виробництва, які йдуть на продуктивне (виробниче) споживання, тобто за­доволення виробничих потреб, та предмети споживання, які йдуть на не­продуктивне (кінцеве) споживання, коли задовольняються індивідуальні або колективні потреби.

Залежно від призначення благ суспільне виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво включає галузі та підприємства, що виробляють матеріальні блага (проми­словість, будівництво, сільське господарство) та матеріальні послуги (транспорт, торгівля, побутові послуги). Нематеріальне виробництво — це виробництво нематеріальних благ (духовні, моральні цінності) та на­дання нематеріальних послуг (охорона здоров'я, освіта, наука)

Вартісна структура суспільного продукту включає три складові: вартість засобів виробництва, що були витрачені на виробництво суспільного продукту, необхідний та додатковий продукт. Якщо якість (корис­ність) суспільного продукту пов'язана з його здатністю задовольняти певні потреби людини, то його кількісна визначеність — з кількістю втіленої в цьому продукті праці, що вимірюється робочим часом. Треба чітко розріз­няти індивідуальні витрати часу (індивідуальний робочий час) та суспільно необхідні витрати часу (суспільно необхідний час). Суспільно необхідний робочий час — це час, який витрачається на виробництво певного продук­ту при суспільно середніх умовах виробництва, при середньому рівні тех­ніки і технології, середній кваліфікації робітників та середній інтенсивнос­ті праці. Необхідний продукт — це маса матеріальних та нематеріальних благ і послуг, які необхідні людині для існування та відтворення робочої сили. Необхідний продукт включає продукти харчування, одяг, взуття, жи­тло, продукти задоволення соціальних потреб, запобігання екологічних нестатків тощо. Додатковий продукт включає предмети споживання та за­соби виробництва, що призначені для розширення виробництва, розвитку соціально-економічної інфраструктури, утворення резервів тощо.

Разом із ВСП в економічній теорії використовують інші форми сус­пільного продукту. Докладніше вони будуть охарактеризовані в III розділі підручника.

Економічний прогрес — це складний і багатоплановий процес, який вимагає оцінки з позицій його значення для розвитку людини і суспільства. Для його характеристики використовують такі поняття, як економічний роз­виток та економічне зростання. Економічний розвиток — це закономірні, направлені та незворотні зміни технологічного способу виробництва. Еко­номічне зростання, як процес кількісних і якісних зрушень окремих еле­ментів певного технологічного способу виробництва, є складовою економі­чного розвитку та може перериватися економічними спадами.

Основним критерієм економічного розвитку є рівень продуктивних сил. Для визначення рівня економічного розвитку використовують насту­пні показники: продуктивність засобів виробництва (капіталовідцача, ма- теріаловіддача); продуктивність праці, що залежить від рівня кваліфікації працівників, їх спеціальної та загальної підготовки; технічна будова виро­бництва; ступінь поділу праці тощо. Зростання ефективності виробництва проявляється у економії робочого часу. Економія робочого часу зумовлює збільшення вільного часу для всебічного розвитку людини та матеріалізу­ється у зростанні додаткового продукту, що стає матеріальною основою для безперервного зростання і вдосконалення виробництва, розвитку науки і культури.

Якщо кінцевою метою суспільного виробництва є виробництво без­посереднього життя, або, інакше, виробництво людських сил і здібностей, то кінцевою метою економічного прогресу є людина з багатством і розмаїт­тям її здібностей і потреб. Людина — не тільки елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва, а й основне дже­рело і критерій економічного прогресу, головне багатство суспільства, ре­зультат і умова розвитку останнього.

Для визначення рівня економічного прогресу використовують ком­плексний показник — індекс розвитку людини, або індекс людського роз­витку. Індекс розвитку людини включає такі складові, як тривалість життя, рівень освіченості, купівельна спромо­жність населення. У 2000 р. до параметрів цього індексу експерти ООН включили ще декілька прав, які мають бути гарантовані людині у цивілізо­ваному суспільстві, а саме: свобода від дискримінації, злиднів; свобода розвитку і реалізації свого потенціалу; свобода від страху; свобода від не­справедливості; свобода від порушень закону; свобода думки, слова, участі в процесі прийняття рішень; свобода мати можливість для гідного праце­влаштування і не зазнавати експлуатації.

Висновок

Продукт і стадії його руху.

Готове благо для споживання, що має назву продукта, створюється на першій стадії — у виробництві.

За своєю формою і економічним призначенням блага та послуги, ство­рені у суспільному виробництві, використовуються як предмети спожи­вання і засоби виробництва. Перші призначені для задоволення життєвих потреб населення та інших потреб невиробничого призначення (одяг, про­дукти харчування, житло, побутові прилади, легкові автомобілі, телевізо­ри, пилососи, пальне, що йде на індивідуальні потреби людей, різноманіт­ні послуги, що задовольняють потреби людей). Другі використовують для продовження процесу виробництва і є предметами та засобами праці.

Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що дістали на­зву підрозділу І суспільного виробництва. Предмети споживання вироб­ляються у підрозділі II.

Галузі, що випускають предмети споживання, утворюють так звану групу «Б». До них належать: легка, харчова промисловість, агропромисло­вий комплекс тощо. Окремі підприємства підрозділу І також випускають предмети споживання. Підприємства машинобудування виробляють. легкові автомобілі, пральні машини, пилососи, телевізори тощо.

Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи «А». Це машинобудування, металообробка, чорна і кольорова металургія, електро- і теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість буді­вельних матеріалів тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) крім засобів виробництва виготовляють предмети споживання, що на­лежать до групи «Б». Кругообіг засобів виробництва (ресурсів) і предметів споживання (продукти і послуги) в реальній економіці здійснюються між економіч­ними агентами.

Економічні агенти — це суб'єкти економіки: підприємства, об'єднання, асоціації, домогосподарства, окремі люди, держава, різні фонди.

Між економічними агентами складаються господарські (комерційні) відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання створених благ і послуг. Отже, після виробництва настає стадія обміну.

Така сама ситуація і з продуктами, що виробляються на підприємствах групи «Б».