2.2.3. Результат творчої діяльності організацій телерадіомовлення.

У сферу правового впливу суміжних прав входить діяльність, що здійснюють організації телерадіомовлення, права яких і охороняє законодавство України. Підлягає розгляду питання: "Які ж саме результати діяльності повинні охороняти суміжні права стосовно організацій телерадіомовлення?"

“Результатом діяльності організацій телерадіомовлення вважається трансляція в ефір і по кабелю”[5,с.52], і це очевидно, оскільки саме такий вид діяльності ними здійснюється, або до результатів їх діяльності відносять “сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах”[27,с.596].

У Законі України "Про авторське право і суміжні права" пропонується надати охорону “передачам (програмам) організацій мовлення”[8,ст.35]. Але в той же час суміжне право виникає внаслідок факту оприлюднення або сповіщення передач організації мовлення. Наприклад “пропонується розглядати телепрограму саме як збірник телевізійних творів, тобто в якості самостійного об’єкта авторського права”[88,с.16]. Тому наявність програми чи передачі, що призначаються для сповіщення, не є підставою для надання їм охорони суміжними правами.

Зважаючи на той факт, що поняттям суміжні права охоплюється комплекс прав організацій мовлення, визначених законодавством, можна зробити висновок, що процес діяльності включає поряд із трансляцією певними засобами й інші способи сповіщення. Правомочності щодо розпорядження власною продукцією спрямовані на забезпечення належної правової охорони основного результату діяльності організацій телерадіомовлення, їх розгляду буде присвячений інший параграф даного дослідження. В даному аспекті проведемо аналіз процесу творчої діяльності організацій телерадіомовлення, яка деякими вченими піддається сумніву, про це мова буде вестись далі.

Процес діяльності, що охоплюється такою галуззю діяльності як телебачення та радіомовлення, можна розглядати в різних аспектах. Теорія, абстрагуючись від особливостей, притаманних телерадіомовленню в окремих періодах їх розвитку, узагальнює все те, що складає головні закономірності процесу їх діяльності. Розбіжності в підходах до зазначеної галузі діяльності залежать від того, із позицій якої наукової дисципліни вона вивчається. Звичайно, нас цікавить правовий її аспект. Разом із тим, існує нагальна необхідність інтеграції наукових підходів із метою одержання найбільш повної уяви про телерадіомовлення. Передумовою успіху такої інтеграції буде виявлення зв'язків і спільних рис у предметах досліджень. Такий підхід дозволить нам з'ясувати питання наявності ознак суміжних прав для результатів діяльності, що проводять організації телерадіомовлення. Цими ознаками, нагадаємо, є похідність від інших результатів діяльності, творчий характер та об'єктивна форма представлення. Не дивлячись на визнання факту існування суміжних прав, недостатність вивчення їх правової природи очевидна. Наше завдання – сприяти у заповненні існуючих прогалин.

Перші праці, наприклад, про телебачення, були присвячені переважно виявленню його естетичної природи, специфіки його образотворчо-виразних засобів і художніх форм. Ці питання досліджувались і в “наступних роботах”[89–93].

По мірі накопичення знань про телебачення та радіомовлення виникає потреба в їх систематизації й інтеграції за допомогою теоретичної схеми, що сприятиме виявленню основних факторів, що впливають на ефективність правової охорони щодо результатів діяльності організацій телерадіомовлення. Для того, щоб зрозуміти механізм функціонування процесу телерадіомовлення та з'ясувати їх правовий зміст, необхідно розглядати їх як систему, використовуючи при цьому підходи, що визначають їх суть із точки зору притаманної їм галузі діяльності телерадіомовлення. Використаймо для цього в нашому дослідженні системний підхід, який дозволяє з однієї сторони дати загальну уяву про процес, з іншої – побачити компоненти й зв'язки, що його складають.

Системний підхід передбачає рух від системи до її компонентів, оскільки сума властивостей не тотожна властивостям системи в цілому. Галузь телерадіомовлення являє собою певне цілісне утворення, всі компоненти якого органічно пов'язані один з одним, тому зміни одного компонента закономірно тягнуть за собою зміну інших. “Системний підхід також передбачає перенесення "центру ваги" із вивчення властивостей на вивчення відносин”[94,с.10].

В даному дослідженні підлягає вивченню характер правовідносин між особами, результати діяльності яких формують новий результат діяльності організацій телерадіомовлення.

Цілком зрозуміло, що у своїй діяльності зазначені організації мовлення використовують твори авторів, які приймають участь у цьому багатогранному процесі своїм творчим внеском у виробленні передач, програм мовлення. В даному випадку не важливий суб'єктний склад учасників, оскільки одноосібним виробником програм, передач може бути сама організація телерадіомовлення, використовуючи працю найманих робітників на основі трудового договору (контракту), коли права на результати діяльності цих робітників будуть належати організації мовлення. Нас цікавлять явища – окремі результати, що беруть участь у формуванні процесу діяльності організації телерадіомовлення.

Отже, сам факт використання інших результатів діяльності дозволяє зробити висновок про похідний характер у діяльності даних організацій, завдання яких – представити новий результат діяльності, заснований на інших, надати йому нову об'єктивну форму. При цьому слід мати на увазі, що автору, або іншій особі, яка має авторське право на твір, що використовується у створенні програм, передач організацій телерадіомовлення, належить “виключне право дозволяти або забороняти: публічне сповіщення творів, публічну демонстрацію і публічний показ, будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією ніж та, що здійснила перше оприлюднення ”[8,ст15ч.3п.2-4].

Особа, що має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору, крім випадків вільного використання творів, вільного відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, вільного відтворення примірників твору для навчання, вільного відтворення комп'ютерних програм та вільного відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- й відеозаписах. Винагорода встановлюється за погодженням сторін і може здійснюватись у вигляді одноразового платежу, у формі відрахувань (відсотків) за кожен проданий примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів. “Мінімальні ставки авторської винагороди встановлені Кабінетом Міністрів України”[95] і повинні індексуватись одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Встановлення мінімальних ставок авторської винагороди віднесено до права Кабінету Міністрів України, а не до його обов'язку. На нашу думку, слід норму закону, що надає таке право КМУ змінити на норму, що зобов'язує даний вищий орган виконавчої влади здійснювати вищеназвану функцію.

Національне законодавство України, як ми вже зазначили, “надає охорону організаціям мовлення”[8,ст.38,41]. Такими організаціями визнаються телебачення та радіо. Правовий вплив суміжних прав спрямовується на діяльність, яку проводять організації телерадіомовлення.

Існує розгалуження у визначенні понять, що відображають призначення та функціонування організацій телерадіомовлення. Розглянемо приклади цих визначень. Так, Закон України "Про телебачення та радіомовлення" визначає діяльність телебачення та радіо як “мовлення, що у свою чергу означає передачу на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів”[96,ст.44]. Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення визначає таку діяльність як “передача в ефір, що означає передача звуків або зображень і звуків безпроволочними засобами для прийому публікою”[9,ст.3].

Наведені обидва визначення вказують на здійснення передачі, в першому випадку, звукової або зорової інформації, у другому – звуків або зображень і звуків. Як бачимо, принципової різниці в термінах немає. Для визначення правового змісту понять, що входять у загальне визначення, важлива відповідність змісту поняття самому поняттю. Продовжимо аналіз понять – мовлення та передача в ефір і надалі розглянемо їх співвідношення для визначення їх відмінності або тотожності. Отже, мовлення означає передачу на відстань, не вказуючи межі та площину цієї категорії. Поняття як передача в ефір вказує на спрямованість такої дії. Сам термін – ефір у теорії фізики визначається як “особливе суцільне середовище, що заповнює світовий простір, або як повітряний простір. Враховуючи властивості повітряного простору, його визначають як розповсюджувача телерадіохвиль”[6,с.910].

Розглядаючи співвідношення вказаних понять можна допустити, що поняття мовлення більш широке, ніж поняття передача в ефір і, таким чином, поглинає його, оскільки мовлення визначається як передача чогось, а поняття передача в ефір лише конкретизує сама себе, вказуючи на сферу своєї дії. Мовлення відбувається за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів. Передача ж в ефір здійснюється безпроволочними засобами для прийому публікою.

Розглянемо ж інші варіанти визначень. Так, поняття мовлення ще виділяють як діяльність, що включає виробництво та передачу на відстань аудіовізуальної інформації для прийому абонентами у відкритій або закодованій формі, із використанням виділених каналів телебачення й радіомовлення. Дане визначення наводиться стосовно “супутникового та кабельного телебачення та радіомовлення, як різновидів телебачення та радіомовлення”[97,ст.1]. Звідси можна зробити висновок, що останнє визначення стосується і прийняття до загального телебачення. Як бачимо, наведене поняття поряд із передачею певної інформації включає ще й виробництво цієї інформації.

Отже, на даному етапі дослідження на основі аналізу вищенаведених визначень виділимо складові елементи у діяльності організацій телерадіомовлення та дамо поняття даному процесу в правовому розумінні, беручи за основу науково-технічну інформацію, стосовно цього явища. Отже, діяльність телебачення та радіо, на нашу думку, доцільно характеризувати як мовлення, яке у свою чергу включає, враховуючи вже наведені визначення, передачу будь-яким способом звукової та зорової інформації, стосовно супутникового та кабельного телебачення конкретизовано як аудіовізуальна інформація. Така інформація передається за допомогою електромагнітних хвиль. Застосування терміну електромагнітних хвиль пояснює, таким чином, визначення – безпроволочних засобів. У свою чергу, електромагнітні хвилі розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телеприймачів. В кінцевому результаті, завдання мовлення сприяти вказаними засобами для прийому публікою інформації, що передається. При такому підході до визначення мовлення, важливо охарактеризувати виробництво інформації організаціями телебачення та радіо. Чи буде воно розглядатись як обов'язковий елемент призначення таких організацій?

На нашу думку, виробництво не відноситься до необхідних компонентів визначення, що розглядається. Основним завданням організації телерадіомовлення є передача інформації, доведення її до широкого загалу людей. Виробництво ж інформації на предмет його обов'язковості можна розглядати з різних точок зору. Але спочатку звернемось до зарубіжного досвіду визначення понять, що аналізуються.

Так, в Угоді про телерадіомовлення між федеральними землями в об'єднаній Німеччині, мовлення визначається як “передача для широкої публіки всіх видів мови, звуку й зображення з використанням електричних коливань, що передаються по проводам і без них”[98,ст.2]. Дане визначення включає в себе також представлення інформації, що передається в закодованій формі або одержується за спеціальну плату.

Поняття “мовлення за Нідерландським законодавством включає всі аспекти підготовки, монтажа, виконання й передачі суспільних програм, що призначені для передачі”[99].

Повертаючись до питання виробництва інформації, зауважимо, що безпосередньо організації телерадіомовлення можуть займатись виробництвом телепередач, використовуючи при цьому інформацію, під якою розуміють “документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі”[100,ст.1]. Тому, на нашу думку, термін виробництво доречно використовувати стосовно телепередач чи телепрограм.

Поняття трансляції теж у розумінні діючого законодавства України відображає подібні явища, що й мовлення, оскільки характеризується як “розповсюдження телевізійних або радіомовних програм за допомогою технічних засобів зв'язку”[96,ст.1]. Останнє визначення не вказує на розповсюдження передач. В зазначеному контексті мається на увазі, що передачі власне і складають програми організацій телерадіомовлення. Програми, згідно положення міжнародної конвенції, визначаються як “сукупність матеріалів, одержаних безпосередньо або в запису, із метою наступного розповсюдження”[101,ст.1]. Сукупність таких матеріалів утворюють передачі телерадіомовлення.

Зважаючи на проведений аналіз, при подальшому дослідженні питань, що виносяться на розгляд, ми будемо вживати термін трансляція, відносно визначення процесу діяльності організацій телерадіомовлення. Але поряд із цим, будемо вважати, що застосування терміну "мовлення" не буде помилковим, охарактеризовуючи специфічну діяльність вказаних організацій, яких, до речі, і називають – організації телерадіомовлення.

Потребує особливої уваги дослідження питання стосовно творчого характеру процесу діяльності організацій телерадіомовлення. Взагалі, “телерадіомовлення визначають як одну з форм людського спілкування, тобто процес передачі й сприйняття свідомістю знаків, що мають інформаційне значення”[102,с.41]. Наприклад, “телебачення визначають або як новий вид мистецтва, або як новий засіб масової інформації”[94,с.7]. Як вже було зазначено, що мистецтву завжди притаманна творчість. Проведемо детальніший аналіз творчості відносно телерадіотрансляцій; як процесу діяльності організацій телерадіомовлення, на який розповсюджують свій вплив суміжні права.

Якщо розглядати телерадіотрансляцію як процес розповсюдження масової інформації, то предметом аналізу будуть правовідносини між відправником інформації та аудиторією. Але саме програмна сторона мовлення і включається в аналіз телерадіомовлення чи трансляції як процесу, оскільки саме цей процес складається, в основному, із передачі на відстань інформації та створенні безпосередньо програм організаціями телерадіомовлення, враховуючи попередні положення в нашому дослідженні.

Як же здійснюється процес телерадіотрансляції? Мову можна вести про схему діяльності телерадіомовлення, тобто про створення моделі телевізійної комунікації, радіозв'язку.

Спроби моделювання комунікативних процесів застосовувались і в давнину. Так іще Арістотель, описуючи у своєму творі "Риторика" структуру публічної мови, віддаленої попередниці сучасної масової інформації, вказував: "Мова складається із трьох елементів: із самого оратора, із предмета, про який він говорить, і з особи, до якої він звертається". Як зазначає Е.А.Ножин, "схема Арістотеля явилась основою усіх інших створених у подальшому моделей комунікацій і не втратила свого значення і по сьогоднішній час”[103,с.11].

З плином часу “у системі масової комунікації виникли умови для принципово нового освоєння світу, розвивалися, так звані, техногенні види мистецтв, зокрема, телемистецтво”[104,с.12]. Як бачимо, одне застосування до термінів телерадіотрансляції, терміну мистецтво дозволяє припускати за вказаними результатами діяльності творчий характер. “Суміжні права – це права на результати творчої діяльності”[5,с.51]. І саме на цій позиції базується дане дослідження. Особливий акцент на даному підході робиться у зв`язку з тим, що існує позиція відносно того, “що організації ефірного й кабельного мовлення здійснюють лише технічну діяльності”[31,с.100]. При усій повазі до вельмишановних авторів підручника, де висловлюється така думка, дозволимо собі не погодитись з такою постановкою питання. Вірогідніше, що зазначеній діяльності характерна науково-технічна творчість і заперечувати творчий характер діяльності організацій ефірного і кабельного мовлення, на нашу думку, мабуть, не варто. Покажемо це докладніше.

Справа в тому, що суб`єкт проведення діяльності організацій телерадіомовлення лише використовує можливості сучасної знімальної, записуючої та іншої апаратури, що є знаряддям його творчості, тобто технічні засоби фіксації, відтворення зображень і звуку. Цілком зрозуміло, що без застосування творчих можливостей суб`єкта проведення такої діяльності, найновіші, найсучасніші технічні засоби – будуть недоторканим вантажем, і вибачте за фразеологію – купою заліза. Адже, наприклад, особи, що беруть участь у проведенні діяльності, що передбачає теле- чи радіо трансляцію, повинні проявити свою майстерність, своє оригінальне бачення світу, вибираючи та відображаючи той або інший об`єкт трансляції, визначаючи певний спосіб застосування форми представлення.

Наприклад, оператор використовує виразні засоби кадру, план, ракурс, композицію і т.д. Творчо використовуючи зазначені засоби при зйомці, застосовуючи ту чи іншу оптику, оператор відображає певний образ реальності із притаманним йому баченням. Тобто, можливо і говорити про те, що широкій аудиторії представляється передача, програма, в якій створений образ у такому вигляді, в якому його вбачають виробники таких програм, режисери, постановники, оператори. Зайвим доказом буде нагадування про щорічне вручення Академією мистецтв США премії "Оскар" за кінорежисерську роботу, операторську працю, за кращий звук, кращу телерадіопередачу і т. д. – усе це відбувається в галузі мистецтва. Наявність у двох осіб однакової за технічними показниками апаратури, іще не означає однаковий рівень її використання та результату діяльності, внаслідок застосування цієї апаратури.

Отже, втілюючи свій замисел за допомогою сучасної техніки, талановитий майстер техногенної культури може створити настільки ж унікальний, із точки зору їх художньої цінності, теле- чи радіопрограму, передачу, як і майстер традиційної культури – живопису, скульптуру, твір архітектури й інший. Тому ми можемо вважати, опираючись на наведені дані, що процесу діяльності організацій телерадіомовлення притаманний творчий характер. Об’єктивною формою представлення творчого результату діяльності організацій телерадіомовлення є оприлюднення програм, передач цих організацій певним способом за допомогою технічних засобів.