Визначення груп крові.
І метод
За допомогою стандартних гемаглютинуючих сироваток.
На планшету наносимо сироватки І-ІІІ групи двох серій (для контролю), поряд кров в співвідношенні 10:1, перемішуємо окремими паличками, через 3-5 хв в місця де з’явилася аглютинація додаємо фізрозчин (для виключення несправжньої аглютинації), через 5 хв лікар читає результати реакцій.
За допомогою тест-реагентів (анти-А і анти-В).
На кахляну плитку наносимо тест-реагенти: анти-А і анти-В, поряд кров в співвідношенні 10:1, розмішуємо окремими паличками, покачуємо плитку, через 3 хв читаємо результати.
Поняття про резус-фактор.
В 1940г. К. Ландштайном и И. Виннером був виявлений ще один аглютиноген – резус фактор (RH). У 85 % людей в еритроцитах міститься білок D, тобто вони резус-позитивні, у 15% в еритроцитах цього білка нема, їх відносять до резус-негативних. Ця ознака, як і група крові, є постійним і не змінюється протягом життя. При відсутності його у батьків, він не може звитися у дітей. Груповій приналежності аглютиногенам А і В у плазмі крові відповідають вроджені аглютиніни α і , а у RH - фактора немає відповідних вроджених антитіл (резус-аглютинінів). Однак ці тіла виробляються в плазмі реципієнта після переливання резус-позитивної крові резус-негативному хворому. Тому при переливанні крові разом з груповою приналежністю необхідно враховувати и визначати резус-фактор. Урахування резус-приналежності донора и хворого робить переливання крові більш безпечним.
При вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом в кров матери потрапляє віт плода білок D (резус-антиген). У відповідь на це в плазмі матері виробляються антитіла. І якщо перша вагітність може завершиться нормальними пологами, то при повторній вагітності резус-позитивним плодом настає резус-конфлікт. Конфліктують резус-антиген плода (білок D) с антигенами матері, виробленими під час попередньої вагітності, що може привести, до ускладнень.
Визначення резус-фактора
І метод
Експрес-метод
В пробірку вводимо 1-2 краплі реактиву, краплину крові, змішати, через 2-3 хв додаємо 2-3 мл фізрозчину, через 3 хв оцінюємо результати.
II метод
За допомогою реагенту анти-D супер
На плитку наносимо тест-реагент 0,1 мл, поряд наносимо кров, розмішуємо, через 3 хв – читаємо результат.
III метод
За допомогою реагенту С супер
На підігну плитку наносимо тест-реагент 0,1 мл, поряд наносимо 0,02 мл крові, розмішуємо, через 5 хв – читаємо результат.
Порядок
перебивання крові
1. Перевірка документації та якості трансфузійного засобу.
2. Визначити групу та резус-фактор крові хворого
3. Визначити групу та резус-фактор донора.
4. Провести пробу на індивідуальну сумісність.
Береться сироватка крові хворого і кров донора у співвідношенні 10:1. Краплі наносяться на чашку Петрі і змішуються. Проба проводиться при кімнатній температурі. Результат визначають через 5 хвилин. Перед цим додається в лунку 1 крапля фізрозчину.
При наявності аглютинації кров переливати не можна.
5. Проба на резус-сумісність.
Проводиться на водяній бані при температурі води 45С на чаші Петрі. На останню наносяться крапля сироватки крові хворого і в 10 раз менша крапля крові донора, які добре змішуються. Результат заявляється через 10 хвилин, перед цим додається в лунку 1 крапля фізрозчину.
При появі аглютинації кров резус-несумісна. Її переливати не можна.
6. Біологічна проба.
Перші 15-20мл крові вводять струйно і переливання закінчують на 3-й хв., і в цей час спостерігають за станом хворого (поведінка, колір шкіри, стан пульсу, дихання). Частий пульс, ядуха, утруднення дихання, гіпертонія обличчя, AT, біль у поперековій ділянці вказують на несумісність крові донора та реципієнта. При відсутності ознак несумісності пробу повторюють ще двічі і якщо реакція відсутня, продовжують трансфузію.
Методи переливання крові.
пряме переливання
непряме переливання
обмінне переливання
аутогемотрансфузія
реінфузія крові
Швидкість введення гемотрансфузійних рідин.
Краплинно 20-60 крапель на хв. в/в
Струминно – в/в
Струминно під тиском в/а, проти течії крові, Р=160-180 мм рт ст. V= 100-150 мл за 1 хв.
Спостереження за станом хворого під час переливання крові.
Кров потрібно вводити краплинно з швидкістю 50-60 капель на хвилину. Протягом усього періоду трансфузії необхідно спостерігати за хворим, щоб при перших появах реакції на переливання зупинити трансфузію і почати лікувальні заходи. Під час переливання можливе тромбування голки.
Коли у флаконі залишається близько 20 мл крові трансфузію припиняють. На vriene венепункції накладають асептичну пов’язку. Кров, що залишається у флаконі, зберігають у холодильнику при температурі 4 С протягом 48 годин. При наявності у хворого ускладнень ця кров може бути використана для уточнення причини її виникнення.
Реєстрація переливання крові.
Після завершення гемотрансфузії в історії хвороби і спеціальному журналі для реєстрації переливання крові роблять записи, де вказують:
А) дозу перелитої крові;
Б) її паспортні дані;
В) результати проб на сумлінність;
Г) наявність чи відсутність реакції.
Спостереження за хворим після гемотрансфузії.
Ліжковий режим на протязі перших 3-4 годин після трансфузії.
Кожну годину протягом перших 3-х годин вимірюють температуру тіла, підраховують пульс (якщо протягом цього часу температура тіла не підвищувалась, можна рахувати, що реакції на переливання не було).
Спостерігають за поведінкою хворого, кольором шкіри, появою скарг на болі за грудиною, в поперековій ділянці, зниження AT протягом доби.
На наступний день проводять загальний аналіз крові та сечі.
Гемотрансфузійні реакції (пірогенні та алергічні) — не супроводжуються серйозними порушеннями функцій органів та систем і не являють собою загрози для життя.
А) пірогенні реакції – підвищення температури тіла, головний біль, болі в м’язах, лихоманка, ядуха, прискорення пульсу та дихання; хворого потрібно зігріти, накрити ковдрами, покласти до ніг грілку, дати гарячий чай, ввести 2 мл 50% розчину анальгіну і 1 мл 1% розчину димедролу, в більш важких випадках – промедол 1 % 1 мл. хлорид кальцію 10 % 10 мл в\в.
Б) алергічні реакції – (частіше виникають при повторних трансфузіях) – загальне недомагання, лихоманка, підвищення температури тіла, кропивниця, ядуха, нудота, блювота: хворому дають антигістамінні десенсибілізуючі засоби (димедрол, супрастін, піпольфен, кларітін), кортикостероїди, судинотонізуючі засоби.
Гемотрансфузійні ускладнення:
1. Ускладнення, пов’язані з антигенною несумісністю крові донора та реципієнта — гемотрансфузійний шок та гостра нирково недостатність.
Проявляється збудження стисненням за грудиною, сильною лихоманкою, різкими болями в ділянці нирок та внизу живота, нудотою, блювотою, прискорення пульсу, зниження АТ, холодним потом, головокружінням, блідістю шкірних покривів, в подальшому втрачається свідомість, виникає параліч сфінктерів і настає смерть. Якщо вдається вивести хворого з такого стану, то пізніше спостерігається жовтяниця, анурія, гепатит, уремія.
Допомога:
Припинити гемотрансфузію, виконати двосторонню паранефральну новокаїнову блокаду, ввести 1 мл 1% промедолу, 3 мл 1% димедролу, 60-90 мл преднізолону, 400мл реополіглюкіну, 200 мл 4 % гідрокарбонату натрію, серцево-судинні засоби; дати зволожений кисень. Неефективність лікувальної терапії і прогресування уремії є показниками для гемодіалізу, гемосорбції.