3. Шини. Гіпсові пов'язки.

1. Актуальність теми:

Знання засобів і методів надання першої медичної допомоги при пошкодженні опорно-рухового апарату дають можливість попередити чи зменшити явища травматичного шоку, або анемії. Необхідно пам’ятати, що чи швидше після пошкодження надана перша медична допомога, а потім і лікування, тим швидше і повніше відновлюється нормальна функція органу і особливо функція пошкодженої частини тіла. І, навпаки, чим пізніше надана допомога, а потім і лікування в суглобах, кістках та навколишніх м’яких тканинах інколи наступають такі зміни які сильно ускладнюють лікування і відновлення функції

2. Тривалість заняття: 2 год.

3. Навчальна мета

Студент повинен:

знати:

• послідовність надання першої медичної допомоги при закритих переломах;

• послідовність надання першої медичної допомоги при відкритих переломах;

• правила накладання імпровізованих шин;

• правила накладання транспортних шин;

• характерні ознаки перелому;

• проби на якість гіпсу;

• покази до накладання гіпсових пов’язок;

• правила накладання гіпсових пов’язок.

вміти:

• швидко і правильно орієнтуватись у характері травми;

• швидко і правильно орієнтуватись ступені проявлення травматичного шоку чи крововтрати, якщо такі мають місце;

• швидко і правильно орієнтуватись ступені проявлення травматичного шоку чи крововтрати, якщо такі мають місце;

• швидко орієнтуватись у виборі потрібного предмета для імпровізованої шини, якщо відсутня стандартна;

• вміти накласти пов’язку, ввести знеболюючий медичний препарат, накласти шину Крамера, пластинчасту, пневматичну, а по мірі необхідності шину Дітеріхса;

• визначити якість гіпсу;

• зібрати необхідний матеріал, інструменти для гіпсувальної техніки;

• приготувати гіпсовий бинт;

• накласти та зняти циркулярну гіпсову пов’язку вміти накласти пов’язку.

практичні навички:

• самостійно накладати стандартні і імпровізовані транспортні шини;

• самостійно накладати та знімати різні види гіпсових пов’язок.

4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1. Анатомія людини 2. Топографічна анатомія 3.Пропедевтика внутрішніх хвороб 4. Біохімія

Описувати будову скелета, опорно - рухового апарату, скелетотопію магістральних артеріальних і венозних судин, нервових стовбурів. Визначати фізіологічне положення для різних частин людського організму Визначити хід магістральних судин, нервових стовбурів, їх відношення до кісткових утворень. Поставити топічний діагноз Володіти методикою обстеження хворого. Збирати анамнез, проводити огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію. Знати особливості обміну речовин

5.Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

Правила накладання шин

1. Нерухомі шинні пов’язки накладаються для надання хворій частині

тіла нерухоме положення, з метою зменшити біль і попередження

пошкодження м’яких тканин кістковими відламками.

2. Покази: нерухомі шинні пов’язки накладаються при переломах

кісток, забоях, поширених пошкодженнях м’яких тканин, при пошкодженні судинно-нервового пучка та після різноманітних операцій на кістках, судинах і сухожилках.

3. Види нерухомих пов’язок: гіпсові, шинні.

Шинні пов’язки частіш всього накладаються при наданні першої допомоги і при транспортуванні постраждалих, рідше в стаціонарах з лікувальною метою.

Розрізняють шини лікувальні, транспортні. Останні бувають: стандартні і імпровізовані.

Стандартні шини повинні бути нескладні, портативні і не вимагати складних прийомів їх накладання.

4. Правила накладання шинних пов’язок:

а) для надання хворій частині тіла нерухомого стану шина повинні

фіксувати не менше двох суглобів, одного вище і іншого нижче ділянки травми. При пошкодженні крупних кісток ( плечової, стегнової, від яких починаються м’язи, які перекидаються через два суглоби) необхідно фіксувати три суглоба.

Наприклад, при переломі плечової кістки необхідно фіксувати плечовий, ліктьовий і променево- зап’ястний суглоби;

б) шина повинна щільно прилягати до тіла, для чого ії потрібно добре від моделювати і щільно прибинтувати. Шинна пов’язка не повинна здавлювати виступаючі частини тіла, для цього на шину кладеться м’яка підкладка.

Найбільш просто сконструйовані і зручні у використанні Крамеровські шини, що являють собою дротяні шини, які складаються з бокових товстих дротів з поперечними перекладинами. Ці шини легкі, гнучкі і їх легко моделювати і підганяти по формі під будь-яку частину тіла.

При іммобілізації верхньої кінцівки шина накладається від нижніх пальців по розгинальній поверхні передпліччя, плеча по спині до здорової лопатки (при переломі плечової кістки), до середини плеча при переломі кісток передпліччя. Ліктьовий суглоб при цьому зупиняється під прямим кутом.

При іммобілізації нижньої кінцівки (при переломі кісток гомілки) накладається задня шина від сідничної складки по задній поверхні гомілки до нижніх пальців. Тільки шина повинна бути підкріплена двома бічними, розташованими по обидві сторони гомілки і стегна. Ступня повинна бути фіксована під прямим кутом.

При переломі стегнової кістки або пошкодженні великих суглобів нижньої кінцівки, для іммобілізації краще всього використовувати шину Дітеріхса. Остання добра тим, що іммобілізація кінцівки посилюється за допомогою витяжки.

Шина Дітеріхса складається з 4 частин: підошовної планки, бокових і закрутки. Перш за все прибинтовують підошовну планку (пам’ятати про можливість стискання судин ступні). Бокові планки укладаються таким чином, що зовнішня впирається в під пахову впадину, нижні кінці бокових планок повинні виступати з-за підошовної планки на 10-15 см. Планки закріплюються підошовною заслінкою. Закруткою проводять витяжку, після чого шина добре прибинтовується до ноги і тулуба. При правильно накладеній шині хворий не може сісти, легко піднімає хвору ногу. При транспортуванні в шині Дітеріхса на великі відстані рекомендовано закріплювати шину трьома гіпсовими кільцями: біля гомілково-ступневого суглобу, колінного, на грудній клітині. Обов’язково просовувати через верхні прорізі зовнішньої планки ремінь для фіксації шини через здорове плече.

При відсутності спеціальних шин використовують просту імобілізацію кінцівки- фіксація до тулуба для верхніх кінцівок, прибинтовування до здорової для нижніх, а також підручні предмети: палки, гілки дерев і т.п. (імпровізовані шини)

Гіпс являє собою сірчанокисле вапно, пропалене при температурі не вище 132^оС. Дуже гігроскопічний, тому його зберігають у сухому місці в спеціальних металічних або скляних ящиках.

Вологий гіпс втрачає властивості затвердіти, тому перед використанням необхідно робити проби на якість гіпсу:

а) досліджуваний гіпс стискається в кулак, якщо в розтисненому кулаці на долоні залишається спресований гіпс – гіпс зволожений;

б) проба на швидкість затвердіння; гіпс змішується з водою до отримання консистенції густої сметани; через 10 хв. Кашиця повинна затвердіти, на ній не повинно залишатися вм’ятин від пальців, при розламуванні гіпсової пластини вона повинна кришитись;

в) з гіпсової маси роблять кульку, після затвердіння його кидають на підлогу, при добрій якості гіпсу кульку залишається цілою або розбивається на великі шматки;

г) якщо гіпс не затвердівся, перевіряють його на вологість, для цього при підсушуванні гіпсу на лоточку, на деякій висоті тримають дзеркало, обернене лицевою стороною до гіпсу, якщо дзеркало запотіє, гіпс вологий.

Гіпс можна виправити: вологий гіпс підсушують в духовці при температурі не вище 132^оС протягом 10-15 хв. На затвердіння гіпсу впливає температура води. Краще всього змочувати гіпс при температурі води +15^о. При високій температурі до 40^о гіпс затвердіває швидше. При температурі вище 40^о схоплювання гіпсу сповільнюється, а при температурі вище 60^о кристалізація гіпсу не відбувається. Для прискорення затвердіння гіпсу додають квасці з розрахунку 20 г на 10 л води або мила 10 г на 1 л води. Для сповільнення схоплення гіпсу застосовують желатин, столярний клей, гашене вапно.

Приготування гіпсових бинтів. Перед гіпсуванням гіпс потрібно просіяти. Розмішувати гіпс необхідно рівним шаром, завтовшки 0,5 см (400-500 г гіпсу на метр марлі). Розміри негіпсованого бинту повинні бути не більше 2м. Стягуються бинти дуже пухко. Опускають у воду і віджимають бинти обома руками.

Правила гіпсування. При бинтуванні потрібно дотримуватись всіх правил накладання нерухомих пов’язок. Хворому необхідно надати такого положення, щоб була доступна неушкоджена частина тіла, для цього використовують спеціальні столи і підставки. Кінцівці слід надати функціонально-вигідне положення. На виступи кісток підкладається ватно-марлеві подушечки. При гіпсуванні не можна бинтувати дуже туго. Бинт накладається пухко і старанно модулюється. Необхідно слідкувати, щоб не було ніяких складок, вм’ятин від пальців на гіпсі. Пальці на кінцівках повинні бути відкритими для контролю за кровообігом. В місцях природних отворів гіпс повинен бути вирізаний. На гіпсовій пов’язці необхідно намалювати схему перелому, відмітити дату перелому та накладання гіпсової пов’язки.

Види гіпсових пов’язок: вони бувають лонгетні, циркулярні, лонгетно-циркулярні, вікончасті, мостовидні.

1. Циркулярна пов’язка і кругова. Є глухою, незйомною. Цю пов’язку назначають для утримання в нерухомому стані депонованих уламків кісток або для збереження наданого кінцівці положення, на певний період часу.

2. Вікончаста гіпсова пов’язка накладається в тих випадках, коли крім іммобілізації необхідно слідкувати за раною. В цих випадках над ділянкою, що потребує спостереження та перев’язки після накладення циркулярної пов’язки, вирізають вікно.

3. Мостовидна пов’язка. Частіше усього накладається при ураженні суглобів, спостереження за якими потребує залишити їх відкритими. В цих випадках спостерігається загальне правило іммобілізації кінцівки циркулярною гіпсовою пов’язкою, залишаючи відкритими лише хворий суглоб.

4. Гіпсовий корсет – це циркулярна пов’язка, що фіксує хребет. Використовують для фіксації, розвантаження хребта.

5. Лонгетна пов’язка. Накладається при ушкодженні дрібних кісток. Лонгета повинна захоплювати 2/3 об’єму кінцівки.

Розрізняють гіпсові пов’язки: підкладні і без підкладні. Підкладна гіпсова пов’язка – з м’якою ватною підкладкою на всю загіпсовану частину тіла. Без підкладна гіпсова пов’язка з ватними прокладками тільки на виступах кісток. Цій пов’язці надається перевага. Безпідкладочна гіпсова пов’язка добре прилягає до хворої частини тіла, при ній створюються умови спокою і нерухомості співставлених уламків кісток. Накладена безпосередньо на рану без підкладна пов’язка добре вбирає виділення рани, сприяє її дренуванню.

Після накладення гіпсових пов’язок велика увага має приділятись догляду за хворим в гіпсовій пов’язці. Перекладати такого хворого в такій пов’язці зі столу на качалку і з качалки у ліжко можна краще втрьох. Хворого вкладають на ліжко з щитом із дерева, покритого двома матрацами. Перші 3-4 дні хворого не бажано повертати у ліжку. Коли пов’язка висохне для попередження пролежнів слід повертати хворого та протирати шкіру камфорним спиртом. При укладенні на судно слід слідкувати за тим, щоб пов’язка не забруднювалась.