Коренева гниль

Коренева гниль проявляється на озимій і ярій пшениці, ячмені, інколи на інших зернових колосових злаках.

Кореневі гнилі уражують первинні і вторинні корені, підземне міжвузля і основу стебла. Внаслідок цих уражень можлива загибель сходів, відмирання продуктивних стебел і білоколосиця.

Збудником кореневої гнилі є гриби родини Fusariurn, Helminthosporiurn sativum (на ячмені часто і Helminthosporium gramineum), а також Ophiobolus graminis та Cercosporella herpotrichoides.

Кореневі гнилі, що викликаються грибом Helminthosporium sativum. Загниває коренева система, уражується основа стебла, внаслідок чого відмирають продуктивні стебла у фазу цвітіння і молочної стиглості.

На уражених стеблах зерно в .колосках недорозвинене. На вигляд воно щупле, вага 1000 зернин ледве досягає 8—12 г. При ураженні 5—10% рослин втрати врожаю становлять 3,5—7%.

Інфекція Н. sativum може бути занесена зараженим зерном і зберігатися у ґрунті. Гриб розвивається при температурі 6—37° (оптимум 22—26°) і відносній вологості ґрунту 40—80%. А прояви хвороби на рослинах і загибель продуктивних стебел частіше спостерігаються при нестачі або значному коливанні вологи в ґрунті.

Збудники кореневої гнилі з родини Fusariurn (F. avenaceum, F. graminearum, F. culmorum та ін.) у великій кількості містяться на ослаблених рослинах. Внаслідок різкого коливання вологи, утворення кірки ґрунту та інших факторів вони легко оселюються тут. Гриб починає розвиватись і проникає в корені рослин при підвищеній вологості ґрунту навесні.

Фузаріозні кореневі гнилі зумовлюють не тільки відмирання продуктивних стебел, а й зменшення довжини їх, щуплість зерна і пустоколосицю.

Ураження кореневої системи злаків Ophiobolus graminis І Сегcosporella herpotrichoides виявлено в областях з надмірною вологістю. При ураженні О. graminis коренева система рослин темніє, загниває і відпадає біля вузла кущення. Основа стебла чорніє і під піхвою першого нижнього листка утворюється скупчення буруватого міцелію з великою кількістю перитеціїв, що виступають на поверхню. Рослини погано кущаться, під час цвітіння в'яне листя і відмирають продуктивні стебла, а в колосі стебел, які не відмирають, зерно утворюється дуже щупле або зовсім не формується, проявляється білоколосиця.

Гриб О. graminis належить до сумчастих грибів порядку Sphaeriales.

Сумки з сумкоспорами в перитеціях формуються восени, але фізіологічно дозрівають навесні, коли і відбувається зараження рослин. На міцелії також можуть формуватися хламідоспори, які зимують, а навесні проростають і заражають рослини.

Гриб О. graminis добре розвивається при підвищеній вологості і температурі від 4 до 33° (оптимум 19—24°).

Фузаріоз колоса

Захворювання відмічається на пшениці, житі, ячмені та інших колосових культурах у вологі роки з пониженою температурою у другій половині вегетаційного періоду, коли подовжуються строки достигання хлібів.

Хворі колоски спочатку стають блідими з рожевим відтінком. Потім на лусочках їх з'являються блідо-рожеві, оранжево-червоні або червонуваті подушечки, які поступово зливаються і утворюють суцільний наліт, що іноді нагромаджується на верхівці колоса або розміщується на всій його поверхні. Іноді червонуваті подушечки утворюються і на зерні.

Збудниками хвороби є несправжні гриби роду Fusarium (порядку Acervulales), але найчастіше F. graminearum і F. avenaceum.

До моменту достигання хлібів гриби утворюють міцелій і конідіальне спороношення у вигляді червонуватих подушечок не тільки на колосках і зернах, а й на піхвах листків, вузлах і навіть біля основи стебла. Гриб F. graminearum поширений переважно у більш південних районах СРСР. Його конідіальне спороношення рихле, невиразно окреслене, блідо-рожевого або червонувато-оранжевого кольору, іноді з більш яскравою каймою подушечок.

Інколи F. graminearum утворює рожеві, або темно-червоні склероції і небагато хламідоспор. Поширюється F. graminearum конідіями і сумкоспорами, які розносяться дощем, комахами і вітром.

Уражуючи колоски, міцелій F. graminearum часто проникає в зерно, викликаючи в ньому глибокі зміни. Доведено, що при слабкому ураженні зерна міцелій розміщується в перикарпії або в оболонці зерна; при більшому ураженні він проникає в алейроновий шар, де розщеплює білкові запаси зерна з виділенням NH₃ та інших токсичних речовин.

Вживання хліба, випеченого з борошна дуже ураженого зерна, може спричинитись до захворювання, внаслідок якого уражується малий мозок і людина втрачає рівновагу. Тому ураження хлібів F. graminearum називають «п'яним хлібом». Проте порушення рівноваги спостерігається при слабкому ураженні організму. Можливі також розлад травлення, блювота, дрижання, втрата працездатності, а інколи корчі і смерть. Уражується організм не тільки людини, а й тварин.

F. avenaceum поширюється за допомогою конідій, які розносяться дощем, комахами і вітром.

Посилений розвиток фузаріозного ураження колоса спостерігається при підвищеній вологості і температурі повітря 28—30°, хоч гриби можуть проростати і при 3 - 8°.

Гриби роду Fusarium мають сапрофітні властивості, можуть поширюватися і проростати на вологому зерні під час його зимового зберігання.

Внаслідок утворення надмірної кількості міцелію спостерігається склеювання зерна в міцні грудочки.

Джерелом інфекції фузаріозу можуть бути уражені рештки рослин пшениці, ячменю і кукурудзи.

При проростанні зерна міцелій фузаріозних грибів може проникати в стебла і розвиватися в них, але не в провідній системі.

Заходи боротьби. Збирання зерна насіння із здорових ділянок, а також своєчасне збирання врожаю і сушіння зерна з доведенням його вологості до 13 - 14%.