Ризоктоніозна коренева гниль

Ризоктоніозна коренева гниль найчастіше проявляється у фазі сходів. На ранніх фазах розвитку має вигляд жовтувато-коричневих розпливчастих плям на підземній частині стебла, стрижневих та бокових коренях. Згодом уражені тканини набувають темно-бурого забарвлення, плями стають вдавленими і можуть оперізувати стебло. Крім того, уражу­ється точка росту молодих корінців.

Збудник хвороби — гриб Rhizoctonia solani Kuehn. з класу Deutero-mycetes, порядку Mycelia sterilia. У циклі розвитку гриба є базидіальна стадія Thanatephorus cucumeris (Frank.) Donk. (син. Hypochnus solani P_r. et Del.). Базидіоспори безбарвні, гладенькі, розміром 8—14x4—6 мкм. Основне джерело інфекції — чорні коростинчасті склероції, які тривалий час зберігаються в ґрунті.

Аскохітозна гниль

Аскохітозна гниль найчастіше проявляється на проростках у вигляді локальних великих розпливчастих, неправильної форми плям з поступовим побурінням і загниванням, а згодом — підсиханням ураженої тканини. В ураженій тканині коренів і основи стебла під мікроскопом добре помітні пікніди у вигляді бурих крапок.

Збудник хвороби—гриб Ascochyta pinodes L. К. Jones з класу Deutero-mycetes, порядку Sphaeropsidales.

Зараження рослин відбувається з допомогою сумкоспор і пікноспор. Зберігається гриб на уражених рештках перитеціями і пікнідами, а в ураженому насінні — грибницею. Першоджерелом інфекції є заражене насіння.

Фузаріоз

Фузаріоз. Залежно від збудників і навколишніх умов хвороба може проявляється у вигляді кореневої гнилі, в'янення рослини (що можуть спостерігатися одночасно) та ураження насіння і проростків.

Збудники хвороби — гриби з роду Fusarium Link., з класу Deuteromycetes, порядку Hyphomycetales. F. avenacewn (Fr.) Sacc. і F. heterosporium Nees. Найчастіше уражають насіння, що проростає; F. solani (Mart.) App. et Wr./ sp. pisi спричинює кореневу гниль і ураження насіння; F. оху-sporum Schlecht./ sp. pisi Linford спричинює поряд із кореневою гниллю ураження судинної системи. Усі патогени у циклі розвитку формують серпоподібні, зігнуті, з перегородками макроконідії та циліндричні або еліпсоподібні одно- двоклітинні мікроконідії. Більшість із них також утворюють хламідоспори і склероції, які є основним джерелом інфекції.

Коренева гниль виявляється протягом вегетаційного періоду. Особливо велику небезпеку становить для сходів, спричиняючи загнивания паростків, коренів і сім'ядолей. Коренева гниль у фазі сходів проявляється у вигляді побуріння, а згодом потемніння прикореневої частини проростка. З ростом і розвитком рослини уражена тканина розростається, інфекція поширюється на стрижневий і бокові корені, внаслідок чого вони набувають бурого забарвлення, трухлявіють, зморщуються, загнивають. Хворі рослини відстають у рості, поступово жовтіють і легко вириваються з ґрунту. У молодих рослин спочатку буріє і потоншується підсім'ядольне коліно, а потім прикоренева частина стебла чи головний (стрижневий) корінь. Згодом місця ураження набувають темно-коричневого забарвлення, на них утворюються різної глибини виразки, тріщини. Пригнічені рослини часто засихають.

У вологу погоду на уражених органах спостерігається білий або рожевий наліт з оранжевими чи рожевими подушечками.

Трахеомікозне в'янення найчастіше проявляється в період цвітіння і формування бобів у вигляді втрати рослинами тургору, поникнення верхівки стебла і швидкого в'янення рослин. Провідні судини стебла, а іноді і черешків листків мають червоно-коричневе забарвлення.

Ураження насіння спостерігається в кінці вегетації і при збиранні врожаю за високої вологості. На стулках бобів з'являється білий або біло-рожевий наліт міцелію і спороношення гриба, уражене насіння втрачає блиск, стає щуплим, зморшкуватим (суха гниль насіння). З такого насіння виростають хворі проростки, які швидко гинуть, не виходячи на поверхню ґрунту. Однак зріджування сходів може спричинюватись не тільки насіннєвою, але й ґрунтовою інфекцією, що найчастіше спостерігається при пізніх строках посіву гороху.

Для уражених сходів сої характерне прилипання оболонки насіння та сім’ядолей. Такі сім'ядолі часто не розкриваються, і сходи гинуть.

У кормових бобів на стрижневому і бічних коренях буріє тканина. Листки в'януть, чорніють і відмирають.

На більш дорослих рослинах зернобобових культур темніє і відмирає коріння або основа стебла.

В'янення виявляється у фазі сходів і в пізніші періоди розвитку рослин. Буріє та розтріскується тканина кореневої шийки, загнивають і відмирають головний і бічний корені. Листки, а потім і стебла жовтіють і засихають. Рослини легко вириваються з ґрунту.

У період бутонізації та цвітіння у рослин поникає верхівка, в'януть, скручуються, а іноді й обпадають листки. Боби формуються в невеликій кількості з дрібним недорозвиненим насінням.

Джерелами хвороби можуть бути рослинні рештки, ґрунт і уражене насіння.

Заходи захисту. Дотримання сівозміни з повторним висіванням зернобобових культур на одному й тому полі не раніше як через 4—5 років. Протруювання насіння. Сівба в оптимальні строки. Внесення під зяблеву оранку Р₄₀ К₄о Руйнування ґрунтової кірки боронуванням.