Летюча сажка

Збудник гриб Sorospousum reilianum Mc. Alp. з класу Basidiomycetes, порядку Ustilaginales.

Хвороба поширена скрізь, де вирощують кукурудзу, однак найбільш поширена в південних областях. Уражені рослини відстають у рості, кущаться, качани довго не утворюються. Найбільш характерні симптоми хвороби проявляються на генеративних органах: качани повністю руйнуються, перетворюючись у чорне овально-конусоподібне жовно із спорової маси і незруйнованих провідних пучків, зовні вкрите вкороченими обгортками, які спочатку зелені, згодом жовтіють, висихають, розкриваються в період молочної стиглості; повністю або частково руйнуються волоті (рис. 2.1). Сажковий клубок розпилюється повільно. У період молочної стиглості зерна теліоспори розпорошуються, у великій кількості потрапляють в ґрунт, на рослини. Частина їх зберігається за обгортками і під час збирання врожаю заспорює зерно.

Уражені рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листя дуже розростається.

Ураження кукурудзи збудником хвороби звичайно проходить під час проростання насіння і росту проростків до появи сходів на поверхні ґрунту.

Найбільш інтенсивне проростання хламідоспор відзначається при температурі 28-30⁰ і помірній вологості. Підвищена вологість ґрунту в період проростання кукурудзи не сприяє ураженню рослин збудником хвороби. . Особливістю збудника хвороби є і те, що не всі хламідоспори проростають протягом року. Частина може зберігати свою життєздатність у ґрунті до двох років, що слід враховувати при проведенні заходів по боротьбі з цією хворобою. Пристосованість хламідоспор гриба проростати при більш високій температурі і помірній вологості, очевидно, можна пояснити тим, що летюча сажка кукурудзи значно більше розповсюджена в південних районах, ніж у північних

Заходи боротьби. Дотримання сівозміни. На полях з сильним проявом летючої сажки не слід висівати кукурудзу протягом 3 років;

розміщення нових посівів кукурудзи у сівозміні так, щоб вони не були поруч з полями, що займали кукурудзою минулим роком;

ретельне видалення і знищення рослин, уражених летючою сажкою;

протруювання насіння;

після збирання кукурудзи - видалення післязбиральних решток і глибока зяблева оранка поля плугом з передплужником.

Диплодіоз (суха гниль)

Збудник хвороби — гриб Diplodia zeae Lev. із класу Deuteromycetes, порядку Sphaeropsidales. У період вегетації він поширюється пікноспорами. Пікніди темні, кулясті, злегка приплюснуті, діаметром 350—500 мкм..

Хвороба зустрічається повсюдно, а її інтенсивному виявленню сприяють часті дощі у другій половині літа і висока температура (20—30°С). Уражаються листки, листкові піхви, стебла, качани і навіть корені кукурудзи. Зараження рослин відбувається у будь-якому віці, а особливо часто у фазах молочної і молочно-воскової стиглості зерна. На листках і піхвах утворюються бурі неправильної форми сухі плями. У листкових піхвах розвивається біла грибниця у вигляді білого нальоту. Основа кача­нів також вкривається ватоподібним білим нальотом грибниці. Спочатку вона розміщується між рядами зерен, а потім проникає у стрижень і насіння. Стрижень стає трухлявим, а уражені зернівки втрачають блиск, набувають буро-коричневого забарвлення, легко кришаться. На стеблах найчастіше уражаються нижні міжвузля. Згодом на всіх уражених орга­нах рослин утворюються пікніди у вигляді чорних крапок, внаслідок чого білий наліт набуває брудно-сірого забарвлення (рис. 2.2).

Інфекція зберігається грибницею на уражених рослинних рештках і в зараженому насінні.

Шкода від диплодіозу проявляється в значних втратах врожаю зерна і зеленої маси. Крім того, є відомості щодо токсичності кукурудзи, ураженої грибом D. zeae, для великої рогатої худоби.