РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ

25.1. Правові та організаційні засади захисту прав споживачів 25.1.1. Права споживачів та їх захист

❖ Роль держави в регулюванні торговельної діяльності ❖

Перехід України до ринкової економіки визначив нові умови для діяльності віт­чизняних фірм, підприємств і організацій як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Право підприємств на самостійність не означає вседозволеність, а вимагає знати і виконувати на практиці «правила гри». У нових економічних умовах зміни­лась роль держави в управлінні економікою, у тому числі торгівлею і сферою по­слуг, значно знизилось і змінило свій економічний і правовий статус безпосередньо адміністративне управління.

У взаємовідносинах держави з суб'єктами ринку відбувається заміна управлін­ських функцій на регулятивні. Але децентралізація системи управління торгівлею і сферою послуг при недосконалості організаційних механізмів і нормативно- правової бази підприємницької діяльності, а також ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм обслуговування населення створили умо­ви для збільшення кількості зловживань і порушень прав споживачів.

Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, регулятивні державні функції тоді стають дійовими, коли вони базуються на досконалій нормативно-правовій ба­зі, чіткому функціонуванні органів управління і контролю; ефективній системі со­ціального захисту споживачів у ринковому середовищі.

За останні роки в Україні ухвалено цілу низку законів та інших нормативно- правових документів, якими визначена роль держави в регулюванні торговельної діяльності, сфери послуг, системи захисту прав споживачів. Одним із факторів по­ліпшення забезпечення послугами, покращання торговельного обслуговування, за­побігання всілякого роду порушенням і зловживанням є цілеспрямована контро- льованість і регламентація торговельної діяльності і сфери послуг,

Ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм у сфері торгівлі і послуг після розпаду Радянського Союзу створила умови для збільшення зловживань щодо споживачів, значно погіршилась Якість торговельного обслугову­вання, звузився асортимент товарів вітчизняного виробництва та супутніх послуг, посилились тенденції до необгрунтованого завищення цін. З кожним роком скоро­чується торговельна мережа, особливо в сільській місцевості та в невеликих містах. Сформувалась і значно розширилась неальтернативна щодо культури обслугову­вання і технології торгівлі дрібнороздрібна мережа, речові та продовольчі ринки, набула широкого розмаху виїзна і виносна торгівля без спеціального дозволу.

Досвід економічно розвинутих країн переконує в необхідності і дієвості регуля­тивних державних функцій, що базуються на досконалій нормативно-правовій базі, розвинутій інфраструктурі ринку й ефективній системі соціального захисту спожи­вачів у ринкових умовах.

бої

Кабінетом Міністрів України схвалено (1997 р.) Концепцію розвитку внутрі­шньої торгівлі, яка висвітлює економічні й організаційні передумови для розвитку сучасної інфраструктури торгівлі і передбачає посилення ролі держави в регулю­ванні торговельної діяльності. Концепція розвитку внутрішньої торгівлі України є складовою частиною державної політики вдосконалення споживчого ринку за но­вих економічних умов.

❖ Принципи державного регулювання сфери торгівлі ❖

Державне регулювання сфери торгівлі і послуг спрямоване на реалізацію, зок­рема, таких принципів господарювання, як відкритість, цивілізованість і контро- льованість. Принцип відкритості передбачає доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їхніх інтересів, запобігання дис­кримінації покупців.

Цивілізованість господарювання гарантує високий рівень торговельного обслуго­вування, а контрольованість — попередження і профілактику порушень і зловживань.

Державна політика розвитку споживчого ринку потребує послідовного вдоско­налення нормативно-правової бази з урахуванням світового досвіду та практики державного регулювання цього сектору ринку, забезпечення ефективного держав­ного контролю за дотриманням вимог законодавчих актів та інших нормативних документів торговельної діяльності і сфери послуг, підтримки розвитку громадсь­ких об'єднань споживачів.

Цивілізовані відносини між виробником і споживачем, як свідчить досвід най­більш розвинутих країн світу,, ,базуються на досконалих правових засадах. Уперше у світі на державному рівні було проголошено перевагу споживача над виробником і сформульовано його основні права в постанові про захист прав споживачів, підпи­саній президентом США Дж. Ф. Кеннеді у березні 1962 р.

Спочатку в цьому документі містились чотири основних права споживачів: пра­во на безпеку, право на інформацію, право на вибір і право бути почутим. Пізніше до цих прав було додано ще чотири: право на відшкодування шкоди, право на від­повідну освіту, право на задоволення базових потреб і право на здорове навколиш­нє середовище. Саме тому через двадцять років після цієї історичної події 15 берез­ня проголошено ООН Всесвітнім днем прав споживача.

У США права споживачів захищають урядові структури — Управління у спра­вах захисту прав споживачів у системі федеральних органів США, Комісія з безпе­ки товарів і відділи захисту прав споживачів при Міністерстві юстиції. У Фран­ції— Національний комітет зі споживання і Національний інститут споживання; Управління приватної торгівлі та Консультативний комітет захисту інтересів спо­живачів — у Великобританії.

Законодавчі органи розробляють і ухвалюють закони в різноманітних сферах правового захисту споживачів; наприклад, у Німеччині чинні близько 80 законів і понад 300 урядових постанов. Генеральна Асамблея ООН затвердила Керівні прин­ципи захисту прав споживачів, якими повинні послуговуватись її члени.

Становлення і розвиток української демократичної держави супроводжується об'єктивними процесами формування системи захисту прав людини і громадянина, грунтується на Конституції України. Згідно зі статтею 42 Конституції України «держа­ва захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».

602

Україна першою (1991 p.) серед республік колишнього Союзу ухвалила Закон «Про захист прав споживачів». Головною метою цього Закону було юридичне врегулювання нерівних відносин між продавцем (виготівником, виконавцем) та споживачем (покуп­цем, замовником), які опинились в умовах різноманітних форм власності, товарно- грошових та ринкових відносин. Продавці отримали додаткові зобов'язання, а покупці — додаткові судові та позасудові гарантії щодо захисту своїх прав.

У преамбулі Закону чітко визначено поняття «споживач», «виготівник», «вико­навець», «продавець», «договір», «недолік», «істотний недолік». Раніше офіційно панувало негативне ставлення до споживача, який прирівнювався до утриманця.

Нині законодавство визначає споживача громадянином, який придбаває, замов­ляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб і розглядає його не тільки як учасника господарсько­го обороту, але й як суб'єкта спеціального юридичного захисту.

❖ Права споживачів ❖

Споживачі, які перебувають на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб згідно зі статтею 3 Закону «Про захист прав споживачів» мають право:

• на державний захист своїх прав;

• гарантований рівень споживання;

• належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуго­вування;

• безпеку товарів (робіт, послуг);

• необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (робо­ти, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

• відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечни­ми для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, перед­бачених законодавством;

• звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

• об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Отже, споживач у разі порушення його прав має можливість:

S звернутися усно до продавця (виготовлювача, виконавця), мотивуючи свої претензії;

S звернутися усно або письмово до керівництва організації, що продала (виго­товила) товар, надала послугу (виконала роботу), або у відповідну вищу організа­цію, мотивуючи свої претензії;

S звернутися письмово в державні органи, які здійснюють захист прав споживачів;

S звернутися до громадської організації (об'єднання) споживачів за допомогою або роз'ясненням;

/ підготувати і зібрати необхідні документи (копії заяв, претензій, актів, дові­док, чеків і т.п.) та подати позовну заяву до суду.

Споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживан­ня або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за міс­цем виконання договору. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

60s