6.1. Напрями дослідження проблеми культури педагогічного спілкування

Упродовж останніх десятиліть вагомий внесок у розкриття проблеми культури педагогічного спілкування зробили як зарубіжні, так і вітчизняні вчені: Г.О.Балл, І.Д.Бех, З.І.Білоусова, М.Й.Боришевський, О.О.Бодальов, В.А.Головань, І.А.Зязюн, Є.О.Климов, Я.Л.Коломінський, А.О.Реан, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та ін.

У дослідженнях проблеми можна виділити три умовних напрямки: особистісний, поведінковий та етичний.

В особистісному аспекті культура педагогічного спілкування - це професійно-педагогічний напрям психологічної науки, що досліджує комунікативні та перцептивні здібності, знання, вміння й навички, індивідуальні психічні особливості педагога, які виявляються під час спілкування з учнями, вчителями, батьками. Він встановлює на науковій основі норми і форми вербальної й невербальної взаємодії з метою вдосконалення головного його знаряддя - культури спілкування (Л.В.Баранівська, О.О.Брудний, В.С.Грехнєв, Л.В.Долинська, О.В.Гоголь, Л.М.Зінченко, І.О.Зимня, В.А.Кан-Калік, Є.А.Кісєльова, І.М.Мачуська, Д.Ф.Ніколенко, Н.В.Чепелєва та ін.).

У поведінковому, практичному освітленні поняття "культура педагогічного спілкування" виступає, з одного боку, як якість мови, що реалізується в процесі педагогічного спілкування. Вона виявляється в дотримуванні педагогом нормативності мови: умінні варіативно, залежно від стилю мовлення та ситуації спілкування логічно, чітко, зрозуміло, доречно, виразно, різноманітно й естетично висловлювати думку (Л.В.Баранівська, О.В.Гоголь, Л.В.Долинська, Л.М.Зінченко, А.Й.Капська та ін.). З іншого - це різноманітні прийоми, засоби, види і форми ефективної педагогічної взаємодії (Л.В.Долинська, О.В.Гоголь, Л.М.Зінченко, І.О.Зимня, К.Роджерс та ін.) та комунікативні здібності, вміння й навички (Л.В.Баранівська, О.В.Гоголь, І.О.Зимня, В.А.Кан-Калік, А.Й.Капська, Д.Ф.Ніколенко, В.А.Семиченко, Н.В.Чепелєва, Н.Ф.Шевченко та ін.), що пов'язані з вербальними й невербальними формами педагогічного спілкування.

Етичний напрям є найменш дослідженим. Під етичним аспектом культури педагогічного спілкування слід розуміти, по-перше, дотримування загальноприйнятих професійних норм поведінки та правил ввічливості під час спілкування, що втілюються в типових формах вітання, прощання, заохочення, запрошення до співпраці, покарання, оцінювання знань учнів, висловлення побажань тощо; по-друге, асертивну поведінку, яка виявляється в умінні педагога домагатися свого, не принижуючи честі й гідності партнера по спілкуванню, уважності, чемності, стриманості, дотримуванні педагогічного такту; по-третє, професійну етику педагога, результатом якої є довіра чи недовіра з боку учня (Л.В.Баранівська, В.С.Грехнєв, І.О.Зимня, Н.В.Чепелєва та ін.).

6.2. Поняття про культуру педагогічного спілкування

Незважаючи на численні дослідження, поняття "культура педагогічного спілкування" у психологічній літературі висвітлене не достатньо.

Для з'ясування природи та змісту цього феномену звернемося до етимології слова "культура". За сучасним психологічним словником-довідником, "культура (лат. cultura - вирощування, виховання, освіта, розвиток, поважання) - властивий кожному сталому угрупуванню людей комплекс специфічних і більш чи менш нормованих способів і форм соціальної інтеграції, регуляції поведінки, пізнання, комунікації, оцінки й символьного визначення реалій навколишнього світу, що є основою для самоідентифікації суспільства та особистості. Культура виступає як концентрований, організований досвід людства, основа розуміння, усвідомлення навколишньої дійсності, інтеграції будь-якої спільноти, реалізації потенцій людини" (Чепелєва Н.В., 2001, с. 62).

Культура спілкування "... залежить від рівня морального розвитку особистості, її вміння організувати комунікабельну діяльність у формах, закріплених у правилах і нормах культури поведінки, вироблених суспільством" (Мачуська І.М., 1997, с. 98).

Культура педагогічного спілкування висвітлюється вітчизняними дослідниками по-різному. Так, наприклад, уводиться поняття "культура спілкування психолога", що "...передбачає вміння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на клієнта, адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію" (Шевченко Н.Ф., 2002, с. 214) і знаходить своє втілення в "особистісних" та "індивідуальних" особливостях та "специфічних мовних конструктах" (В.А.Семиченко, В.С.Заслуженюк, 1998). На те, що культура спілкування забезпечується не тільки знаннями, досвідом, уміннями, але й індивідуальними особливостями, вказують О.Г.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, І.А.Зязюн, С.Д.Максименко та ін. Водночас показником культури спілкування педагога називають також "емоційну культуру" (Чепелєва Н.В., 1997) та "творче спілкування", яке має "базуватися на вмінні слухати, бажанні бачити, бажанні співпрацювати, бажанні аналізувати... на взаємній повазі, коректності, терпимості та інтелігентності" (Войтко В.В., 1996, с. 207). Деякі дослідники розглядають культуру спілкування (мови) основним компонентом у структурі педагогічної культури: "педагогічне мовлення" (Долинська Л.В., Гоголь О.В., Зінченко Л.М., 1996; Ніколенко Д.Ф., 1973), "конкретність, чіткість і ясність думок, їх логічний хід, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати в учнів відповідні почуття" (Ніколенко Д.Ф., 1973, с. 86), "майстерність слова", "мистецтво красномовства" (Капська А.Й., 1997, с. 10) та "висока культура мовлення" ("... великий запас слів, почуття мови, любов до мови і вміння її передавати, емоційність..." (Гоголь О.В., 1999, с. 41)). Л.Е.Орбан-Лембрик, досліджуючи доробок відомого українського вченого, оратора Феофана Прокоповича, говорить про його віру в магічну силу слова і про те, що висока культура спілкування визначається вмінням дарувати насолоду. Викликати позитивні почуття у слухачів зможе той учитель, який зуміє розбудити їх у собі. Сприяють цьому основні риси особистості: розсудливість, справедливість, поміркованість і хоробрість. І навпаки, лицемірство слід розглядати як вияв безкультур'я.

Отже, культура педагогічного спілкування - це наявний комплекс індивідуальних психічних особливостей, комунікативних і перцептивних, вербальних і невербальних здібностей, умінь і навичок, способів і форм взаємодії та поведінкової регуляції, що відповідають правилам і нормам професійної етики й моралі та сприяють реалізації особистісного професійного потенціалу.