ЧАСТИНА ІІ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК СОЦІАЛЬНО- ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Педагогічне спілкування - як соціально-психологічний феномен (комунікація) виявляється тільки у ситуації педагогічної взаємодії. Кожен учитель, не залежно від свого фаху, окрім предметних знань передає учням накопичений людством досвід, переконання про важливість і необхідність знань розвиває допитливість і формує настанову на самостійну кропітку працю над власним самовдосконаленням. Водночас він демонструє учням високу культуру міжособистісних стосунків, справедливість у поєднанні з педагогічним тактом, ентузіазм у поєднанні із шляхетною скромністю, щирість і людяність. У ситуації соціально орієнтованого спілкування насамперед реалізуються такі завдання: спонукання учнів до певних дій, вчинків або ж гальмування небажаних, отримання достовірної інформації від учнів або ж її передавання, узгодження спільних дій, вчинків, налагодження теплих емоційних стосунків.

__________________________ Розділ ІІ ________________________

ЗНАКОВІ СИСТЕМИ педагогічної комунікації

____________________________________________________________

Педагогічне спілкування в широкому розумінні слова слід визначати як будь-яку вербальну чи невербальну поведінку вчителя і учня, на яку реагує кожна з цих осіб. Тобто педагогічне спілкування - це не тільки обмін словами, але й уся поведінка того, хто передає повідомлення (вчитель) і того, хто його сприймає (учені). У наукових джерелах ці засоби аналізуються й кваліфікуються як спеціальні знакові системи педагогічного спілкування.

Під знаковими системами педагогічного спілкування розуміють способи кодування, передавання, опрацьовування й розшифровування змісту повідомлення.

Будь-яка інформація передається за допомогою знакових систем. В якості знакової системи вербального спілкування користуються мовою, а невербального - різноманітними немовними знаковими системами: жестами, мімікою, пантомімікою, прямими сенсорними та фізичними (тілесними) контактами.

2.1. ВЕРБАЛЬНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

2.1.1. Структура вербальної педагогічної комунікації

Вербальне (мовленнєве) педагогічне спілкування - це процес установлення й підтримування цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого контакту між учителем та учнями засобами мови, тобто спеціалізована актуалізація мови в процесі взаємодії вчителя з учнем.

Під мовою розуміють систему знаків, символів і правил користування ними (фонетичних, лексичних, синтаксичних). Якщо мова є знаком, символом вербальної комунікації, то мовлення - це процес користування мовою, найважливіший спосіб спілкування і пізнання; конкретне продукування (говоріння, письмо) чи сприйняття (слухання або читання); при цьому мовленням називають як сам процес (акт мовлення), сукупність таких процесів (мовленнєву діяльність), так і наслідок, результат процесу (текст).

Мовлення виражається в усній (слухання і говоріння) і письмовій (читання і письмо) формі.

Розрізняють два види мовленнєвої діяльності: сприйняття і продукування.

Отже, мовлення можна схарактеризувати як використання мови як засобу з комунікативною метою.

Вербальна педагогічна комунікація - це інформативний і комунікативний аспект мовленнєвої діяльності, спілкування педагога.

Якщо основними структурними одиницями мовлення є слова і речення, то в мовному спілкуванні - це висловлення як одиниці смислу. Головною особливістю висловлення є те, кому воно адресується, до кого воно звернене.

Комунікативна взаємодія розвивається відповідно до того, як проходить інформація комунікативним ланцюжком. Із погляду структури вона реалізується за допомогою своєрідного ланцюжка: відправник - кодування повідомлення - рух каналами зв'язку - декодування повідомлення - отримувач.

Код у вербальній педагогічній комунікації - це та мова, якою користуються учасники того чи іншого комунікативного акту.

Кодування повідомлення - передбачає переклад його на мову таких знаків і символів, які слухачі зможуть зрозуміти.

Декодування повідомлення - це, як мінімум, розуміння отримувачем (учнем) мови відправника (вчителя).

Каналами передачі вербального повідомлення є усна та письмова мова.

Зворотний зв'язок - це якісний структурний елемент будь-якої комунікативної ситуації. Це реакція слухачів на отримане повідомлення, без якої спілкування стає подібним до спілкування зі стіною. Ефективність зворотного зв'язку залежить від уміння учасників педагогічного спілкування (вчителя і учнів) слухати і чути.

Вербальна педагогічна поведінка - використання мови вчителем і учнями в різноманітних педагогічних ситуаціях; сукупність мовних вчинків.

Педагогічне спілкування в кожній педагогічній ситуації здійснюється за допомогою комунікативних актів (структурних одиниць), у вигляді комунікативних завдань (функціональних одиниць), за допомогою певних комунікативних дій.

Вербальний комунікативний акт - це елементарна одиниця мовленнєвого спілкування, висловлення мовця (вчителя чи учня) в безпосередній педагогічній ситуації. Схема комунікативного акту, запропонована Р.Якобсоном, виглядає так: адресат (відправник) - код - повідомлення - код - адресат (отримувач) (Якобсон Р.О., 1969). У комунікативній теорії мови В.О. Артьомова, виявлено ще один новий елемент - мовленнєвий вчинок (Артьомов В.О., 1958). Але практично всі запропоновані психологами схеми зводяться до одностороннього акту (один говорить - інші слухають), який може розглядатися як частина двостороннього акту спілкування. Якщо розглядати педагогічне спілкування як процес обміну думками, як систему сполучених актів /доповідач (вчитель чи учень) - слухач (учень чи вчитель)/, то в якості умови спілкування виступає взаєморозуміння. На це вперше звернув увагу М.М.Бахтін, і в якості невід'ємної одиниці мови виділив діалог.

Комунікативне завдання - це та мета, на досягнення якої в даних умовах спрямовані різноманітні комунікативні дії (М.І.Лисіна).

Комунікативна дія, за висловленням А.К.Маркової, - це дія побудови висловлення. Характер комунікативної дії (побудови висловлення) залежить від комунікативного завдання.

Комунікативне завдання педагогічного спілкування зумовлене внутрішніми та зовнішніми умовами (рівнем розвитку потреби у спілкуванні, минулим досвідом педагогічної взаємодії, педагогічною ситуацією, характером попереднього впливу, тобто тим враженням, яке справили вчитель і учні один на одного попередньо тощо).

На думку М.І.Лисіної, комунікативне завдання як функціональна одиниця спілкування спонукає зворотну мовленнєву чи немовленнєву дію. Водночас до її складу входять мовленнєва діяльність (дії) і того, хто говорить, і того, хто слухає. На цій основі в педагогічному спілкуванні можуть бути виділені з позиції доповідача (вчителя) такі групи комунікативних завдань, які також розв'язуються за допомогою багатьох мовленнєвих дій:

- передавання інформації (повідомлення). На думку В.О.Артьомова, можна виділити щонайменше одинадцять різновидів: власне розповідь, повідомлення, оголошення, назва, перелік, репліка, відповідь, рапорт, оповідання, казка, донесення;

- запит інформації - пояснення, розповідь, порівняння, доведення, класифікація, обrрунтування, розв'язання, декламування тощо;

- спонукання до дії (вербальної чи невербальної). Виділяють такі його різновиди: наказ, команда, вимога, розпорядження, попередження, заклик, погроза, заборона, виклик, застереження, порада, бажання, запрошення, просьба, сповіщання, мольба (В.О.Артьомов, О.В.Бельський);

- вираження ставлення до вербальної чи невербальної дії партнера стосовно спілкування (учня) - схвалення - несхвалення, винагорода, подяка, докір, ігнорування, заохочення тощо.

Розмаїття мовленнєвих дій (мовленнєвих завдань) робили спробу класифікувати В.О.Артьомов (Харківська психологічна школа), О.В.Бельський, В.І.Кадомцев, Л.Д.Ревтова та ін. Так В.О.Артьомов, досліджуючи інтонаційну форму вираження комунікативних завдань доповідача, виділив чотири комунікативних (інтонаційних) типи: розповідання, запитування, спонукання й вигукування (Артьомов В.О., 1958). А.О.Реан і Я.Л.Коломинський, досліджуючи в доробку С.В.Кондратьєвої мовні дії з погляду педагогічного впливу, підтверджують виділені нею такі види: організаційний, оцінювальний, дисциплінарний. У свою чергу, І.О.Зимня виділяє форми позитивного вербального впливу: інструктування, підвищення інтонації, називання на ймення, похвала, подяка, гумор. На думку авторки, комунікативні завдання з позиції слухача є менш дослідженими: зрозуміти, запам'ятати, вивчити, засвоїти, зробити висновок, відповісти, спростувати, довести (Зимня І.О., 2001).

Наші спостереження свідчать, що такі комунікативні завдання (дії) з боку слухача (учня) як: довести, переконати, описати, пояснити, порівняти, аргументувати та інші даються учням важко. Це є свідченням того, що комунікативні завдання та комунікативні дії повинні стати об'єктом спеціального засвоєння майбутніми педагогами.

Вагомим психологічним структурним компонентом вербального педагогічного спілкування, окрім зазначених вище, є також комунікативна мета, тобто мотиваційна складова, яка визначає, що, навіщо і чому хоче сказати автор повідомлення (вчитель), а також розуміння повідомлення (учнем), тобто когнітивна складова.

Комунікативна педагогічна мета - це взаємне бажання вчителя і учнів увійти в процес спілкування. Якісною характеристикою комунікативної педагогічної мети є її наявність або її відсутність в учасників спілкування.

Комунікативна педагогічна мета є двох видів - найближча і віддалена. Крім того, вони обидві тісно пов'язані зі спрямованістю педагогічного спілкування: предметною, соціально-рольовою чи особистісною. Наприклад, найближчою комунікативною, предметно спрямованою метою педагогічного спілкування є інтелектуальна: дати інформацію учням з тієї чи іншої теми, з'ясувати, наскільки учні зрозуміли цю інформацію, додатково розтлумачити незрозуміле тощо. Віддалена ж мета полягатиме в отриманні учнями rрунтовних знань із цього предмета. Якщо найближчою комунікативною, особистісно спрямованою метою педагогічного спілкування є допомогти учню якнайкраще продемонструвати свої знання, вміння та навички, то віддаленою метою буде сформувати повноцінну, зрілу особистість. Найближчою соціально-рольовою комунікативною метою педагогічного спілкування слід вважати спонукання до розвитку чи припинення комунікації, дії, дотримування дисципліни. Віддаленою - прищеплення правил і норм поведінки в колективі, вміння прислухатися до думок і бажань інших, толерантно ставитися до цінностій, які сповідують інші тощо.

Крім того, слід зазначити, що у педагогічному спілкуванні має місце і ситуативна мета, яка може бути спрямована на корекцію комунікативної взаємодії та взаємостосунків.

2.1.2. Типові ознаки

вербальних комунікативних дій

Педагогічне спілкування відбувається в педагогічній ситуації і вимагає від вчителя розв'язання певних педагогічних завдань.

Педагогічні завдання пов'язані з засвоєнням учнями певного навчального матеріалу.

Педагогічні завдання реалізуються за допомогою комунікативних завдань.

Комунікативні завдання - це засоби ефективного впливу на учнів.

Комунікативні завдання реалізуються за допомогою мовленнєвих дій (комунікативних актів).

Для характеристики формального аспекту педагогічного спілкування можна скористатися типологією вербальної поведінки (мовлення), започаткованою О.О.Холодовичем. Автор запропонував п'ять бінарних ознак ідентифікації вербального акту:

- "засіб вираження" - звукове або письмове;

- "комунікативність" - наявність чи відсутність партнера по спілкуванню: в разі наявності - безпосередня /діалог/ й опосередкована (за допомогою посередника, третьої особи) /переклад/;

- "орієнтованість" - перехідність /один говорить - другий слухає/ або взаємність /обидва по черзі говорять і слухають/;

- "квантифікативність" - вказує на кількість слухачів /один-багато/ і характер тих, хто сприймає (О.О.Брудний в цьому контексті виділив два види: аксиальне і ретиальне /сіттєве/), "контактність" - вказує на наявність чи відсутність співрозмовника в полі зору (Холодович О.О., 1967).

Отже, rрунтуючись на термінології концепції О.О.Холодовича, формальний аспект педагогічно спілкування можна схарактеризувати як переважно звувове, безпосереднє (діалогічне), контактне (наявність співрозмовників), перехідне (учитель говорить, а учні слухають чи навпаки) або взаємне (вчитель і учні навперемінно говорять і слухають), масове чи особисте та аксиально-ретиальне.

Розглядаючи педагогічне спілкування як процес встановлення та підтримання цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого певними засобами контакту між учителем і учнем (які так чи інакше пов'язані один з одним у психологічному відношенні), О.О.Леонтьєв виділяє такі його характеристики: контактність (ступінь зближення в часі та просторі висловлюваного повідомлення та його сприймання), орієнтованість (на обмін інформацією: особистісна і соціальна), спрямованість (на змінення інших і самих себе), семіотичну спеціалізацію (об'єднання вербальних і невербальних засобів) та психологічну динаміку процесу (визначається особливостями впливу вербальної інформації) (Леонтьєв О.О., 1974; 1997). Крім того, у дослідженнях вербального педагогічного спілкування (Зимня І.О., 2001) акцентується увага на репрезентативності (предметність, цілеспрямованість, змістовність спілкування, в якому виявляються усі характеристики як суб'єктів, так і виконуваної ними діяльності) та поліінформативності (багатоплановість мовленнєвого спілкування, в межах якого реалізуються всі його типові ознаки (змістовність, виразність, впливовість) та відображуються різні рівні (предметний, смисловий тощо)). Отже, з погляду І.О.Зимньої, вербальне (мовленнєве) педагогічне спілкування можна схарактеризувати щонайменше за сімома основними ознаками: контактність, спрямованість, орієнтованість, семіотична спеціалізація, динаміка, репрезентативність, поліінформативність.