4.3.2. Навіювання

Навіювання - це свідомий, неаргументований, цілеспрямований процес прямого чи опосередкованого впливу на психіку учня чи групу учнів, який зорієнтований на специфічне програмування особистості та реалізацію навіювального змісту з метою змінення їхнього стану, ставлення до чого-небудь і схильності до певних дій. Під час навіювання відбувається процес передавання інформації, що rрунтується на її некритичному сприйманні. Процес навіювання має однобічну спрямованість - це не спонтанна тонізація стану учня чи учнів класу, а персоніфікований, активний вплив на них учителя. В.М.Бехтерєв вважає, що навіювання відбувається шляхом безпосереднього прищеплювання психологічних станів через передавання готової інформації. Навіювання характеризується як вербальний, переважно емоційно-вольовий вплив. Ефект навіювання залежить від багатьох чинників:

- від віку дітей (діти молодших класів краще піддаються навіюванню; у доросліших дітей розвивається протидія навіюванню - критичність. Її сплеск спостерігається у 3, 7 років та підлітковому віці);

- від особистісних властивостей (неадекватна самооцінка, довірливість, покірливість, підвищена емоційність чи тривожність);

- від авторитету вчителя (довіряють чи не довіряють його словам).

Основними видами засобів педагогічного навіювання є: вербальне (слова, інтонація) - невербальне (міміка, жести, дії вчителя й близького оточення), пряме (імперативні вислови) - опосередковане (включене в основне інформаційне повідомлення в прихованому, замаскованому вигляді), навмисне - ненавмисне, індивідуальне - колективне, вибіркове, комбіноване, змішане тощо. Шляхом навіювання учні засвоюють не тільки знання і способи поведінки, але й розуміння самих себе, ставлення до самих себе. Оскільки, як відомо, самооцінка й самоусвідомлення на початкових етапах формування особистості є відображенням того, як розуміють і як ставляться до неї значущі дорослі - важливо, щоб учитель був власне цим значущим дорослим! Якщо вчитель ставиться до учня з повагою, враховує його інтереси та потреби, поведінкою і висловленнями демонструє свою віру в учня, то в нього формується почуття власної гідності, а своєю поведінкою він намагається виправдати довір'я вчителя. Це допомагає учневі повірити в себе і стати кращим. Або ж навпаки, вчитель загострює свою увагу на недоліках і промахах учня ("лінивий", "нерозумний", "нездатний", "на краще ти й не здатний", "вічно не розумієш" тощо), і тим самим "убиває" бажання учня бути кращим, розумнішим. Та мабуть, завжди важливо пам'ятати про почуття міри, щоб не нашкодити.

Найбільш ефективним навіювання є тоді, коли воно здійснюється не прямо, а опосередковано, коли учень його не помічає. Пряме навіювання, особливо в підлітковому віці, має протилежну дію - викликає в учня бажання зробити навпаки. Ефективність навіювання в педагогічному спілкуванні залежить передусім від впевненості вчителя у собі, своїй вербальній і невербальній поведінці, педагогічного такту, педагогічної проникливості, позитивізму, реалізму, особистісного підходу до учнів. Крім того, учитель повинен бути наділений особистісним магнетизмом і користуватися серед учнів авторитетом.