5.2.2. Теоретичне обrрунтування стилів педагогічного спілкування

Спілкування вчителя, як і людини будь-якого іншого фаху, характеризується певним стилем.

Стилі спілкування - типові способи встановлення і розвитку контактів.

У психолого-педагогічній літературі сформувалося два загальних підходи до визначення стилів спілкування та стилів педагогічного спілкування: особистісний та ситуаційний.

У рамках особистісного підходу стиль спілкування визначається як індивідуально стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії (О.О.Бодальов, В.М.Галузяк, Л.В.Долинська, В.М.Мясищев, Л.А.Петровська, С.Л.Рубінштейн, О.Т.Соколова, Ю.В.Уварова, Г.О.Хомич та ін.). У контексті цього підходу спілкування розглядається як єдність двох взаємопов'язаних, але якісно відмінних рівнів: зовнішнього, поведінкового, операційно-дійового і внутрішнього, глибинного, який включає особистісні характеристики людини і відіграє детермінуючу, визначальну роль щодо першого.

Ситуаційний підхід зміщує акцент у поясненні особливостей спілкування індивіда з його особистісних характеристик на зовнішні обставини, особливості ситуації: поведінку партнера по спілкуванню, взаємостосунки, які склалися між суб'єктами взаємодії, характер завдань, що вирішуються тощо (М.Аргайл, Т.Є.Аргентова, Ю.С.Крижанська, В.П.Третьяков та ін.).

Специфіка стилю педагогічного спілкування по відношенню до стилю спілкування взагалі визначається особливостями та умовами професійно-педагогічної діяльності, в яку включений учитель.

Стиль педагогічного спілкування - по-перше, це стійка система способів, прийомів, експресивних виявів, здібностей, умінь і навичок взаємодії вчителя з учнями, яка зумовлена специфікою навчально-виховної діяльності та індивідуально-психологічними особливостями її суб'єктів, по-друге, це "його особистісне надбання, що є результатом професійного самовизначення та самоактуалізації (Ю.В.Уварова, 2005)".

Стиль спілкування вчителя істотно позначається на ефективності навчання, виховання та особливостях розвитку особистості учня і формуванні міжособистісних стосунків у навчальній групі. Водночас стиль спілкування вчителя також впливає на ставлення учня до навчального предмета, який цей учитель викладає.

Проблемі стилю педагогічного спілкування в цілому та окремих його аспектів присвячено у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі ряд робіт. Зокрема, слід виділити такі напрямки дослідження цієї проблеми:

- дослідження сутності та класифікації стилів педагогічного спілкування (М.О.Березовін, В.М.Галузяк, В.О.Кан-Калік, Г.О.Ковальов, Я.Л.Коломинський, Т.Н.Мальковська, Н.Ф.Маслова, А.В.Петровський, Є.В.Суботський, А.О.Русалінова, С.О.Шеїн та ін.);

- дослідження ефективності та наслідків стилів педагогічного спілкування (Р.Бернс, О.О.Бодальов, Г.В.Коломієць, Т.Н.Мальковська, Н.Ф.Маслова, В.С.Мухіна, В.А.Рахматшаєва та ін.);

- дослідження детермінант стилів педагогічного спілкування (Л.І.Габдуліна, В.М.Галузяк, А.Г.Ісмагілова, А.О.Коротаєв, Г.С.П'янкова, С.А.Рябченко, Т.С.Тамбовцева та ін.);

- дослідження шляхів формування і корекції стилів педагогічного спілкування (В.М.Галузяк, Г.В.Коломієць, Л.А.Петровська, Т.С.Яценко та ін.);

- дослідження особистісних детермінант оптимізації стилів педагогічного спілкування, зокрема, внутрішніх особистісних утворень, які зумовлюють ефективність комунікативної поведінки вчителя (Л.В.Долинська, Ю.В.Уварова).

Однією з найбільш досліджуваних, є проблема класифікації стилів педагогічного спілкування. Така велика увага науковців до типологій педагогічних стилів пояснюється передусім відмінністю параметрів, які покладені в їх основу. Найпоширенішою серед усіх класифікацій стилів педагогічного спілкування (керівництва) є та, яка була започаткована у 1938 році К.Лєвіним: авторитарний, демократичний, невтручання (ліберальний).

Авторитарний (від фр. - владний) - жорсткий стиль, побудований головним чином на вказівках та грубих, різких, нетактовних і безпричинних зауваженнях і необrрунтованій похвалі інших. Такий викладач вирішує за учнів сам "Що робити", "Для чого робити", "Яким способом робити", "Кому і з ким робити", підкреслюючи тим самим свою недовіру до учнів. Ініціатива учнів переслідується вчителем і вважається неприпустимою. Успіхи чи невдачі учнів оцінюються авторитарним учителем суб'єктивно.

Демократичний стиль (від гр. - народ). Учитель оцінює здебільшого факти, а не особистість. Учні всього класу беруть активну участь в обговоренні й організації завдання, яке потрібно виконати. Взаємостосунки між учителем і учнями rрунтуються на доброзичливій, довірливій основі.

Невтручання (ліберальний) - цей стиль побудований на уникненні вчителем відповідальності за те, що відбувається у класі. Він є найнеефективнішим стилем, оскільки учні не отримують ніякого задоволення від своєї діяльності.

Отже, в основу виділення стилів автором покладено такий узагальнений критерій як, об'єм та спосіб розподілу керівних функцій між учителем та учнями. Така класифікація зводить функції вчителя тільки до впливу на учня, керування його діяльністю та поведінкою, тому вона відображає специфіку суб'єкт-суб'єктної взаємодії вчителя з учнями дещо збіднено.

Л.Д.Столяренко і С.І.Самигін, окрім зазначених К.Лєвіним, додатково виділяють ще три стилі взаємодії вчителя з учнями:

- автократичний (свавільний) стиль. Одноосібне керування колективом учнів, постійна вимогливість до учнів і жорсткий контроль за виконанням вказівок. Такий стиль керівництва не припускає висловлення учнями своїх поглядів чи критичних зауважень;

- ігноруючий. Вчитель намагається якнайменше втручатися у справи учнів, обмежується формальним виконанням обов'язків передавання навчальної чи адміністративної інформації;

- непослідовний, алогічний стиль. Вчитель ситуативно вибирає будь-який стиль керівництва відповідно до обставин і власного емоційного стану. Такий стиль дезорганізовує учнів і призводить до конфліктних ситуацій.

У представлених типологіях стилів педагогічного спілкування основна увага зосереджується на особливостях реалізації педагогом впливу, керування, контролю за поведінкою учнів. Виділення авторами стилів педагогічного спілкування здійснюється передусім на основі біполярної категорії "домінантність, владність - пасивність, залежність" і розглядається ними як педагогічне керівництво.

З іншого погляду, з позиції ставлення вчителя до учнів розглядають стиль педагогічного спілкування О.М.Березовін і Я.Л.Коломінський. Термін "стиль ставлення" визначається дослідниками як складний сплав особистісної та професійної спрямованості вчителя. На їхню думку, цей термін є близьким до терміну "стиль керівництва", але водночас він переконливіше відображає специфіку взаємодії вчителя з учнями. Автори виділяють і описують п'ять "стилів ставлення":

- активно-позитивний стиль має емоційно-позитивну спрямованість до дітей і педагогічної діяльності, яка адекватно реалізується в манері поведінки, соціально-педагогічних впливах;

- пасивно-позитивний - на тлі загальної позитивної спрямованості в манері поведінки та мовленнєвих впливах виявляють сухість, замкнутість, категоричність і педантизм;

- ситуативний стиль виявляється в емоційній і поведінковій нестабільності;

- активно-негативний - характеризується вираженою емоційно-негативною спрямованістю, яка виявляється в різкості, роздратованості, акцентуванні уваги на недоліках учнів, частих зауваженнях і покараннях;

- пасивно-негативний - учитель виразно демонструє негативне ставлення до дітей і педагогічної діяльності, що виражається в емоційній млявості, прихованій неприязні, сухості і відчуженості у спілкуванні, байдужості до успіхів і невдач учнів, формалізмі в роботі.

Отже, за основу класифікації стильових особливостей педагогічного спілкування О.М.Березовіним і Я.Л.Коломінським було взято параметр "доброзичливість - ворожість".

Подібні за змістом стилі (за винятком ситуативного) були виділені А.О.Русаліновою: стійко-позитивний, нестійко-позитивний, пасивно-позитивний і відкрито-негативний, а також Ю.В.Уваровою: домінантно-дружелюбний, м'який; домінантно-дружелюбний, жорсткий; домінантно-агресивний; підкорено-дружелюбний; підкорено-агресивний. Названі типології rрунтується на вимірі "симпатія-антипатія", тобто інтенсивності, стійкості та активності вияву позитивного чи негативного ставлення вчителя до учнів.

І.М.Юсупов вважає, що на вироблення вчителем певного стилю педагогічного спілкування мають безпосередній вплив, індивідуально-типологічні особливості взаємодії вчителя й учнів, переважання тих чи інших форм, засобів і прийомів поведінки. На основі цих критеріїв автор виділяє такі стилі: спільна творчість, дружня прихильність, загравання, залякування, дистанція та менторський стиль.

Так само, але більш деталізовано, підходить до класифікації стилів педагогічного спілкування В.А.Кан-Калік: 1.Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. 2.Спілкування на основі дружнього почуття. Доброзичливість повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємодій педагога з дітьми. 3.Спілкування-дистанція. 4.Стиль спілкування - залякування і загравання (Кан-Калік В.А., 1987). Кожному педагогу притаманний свій власний, індивідуальний стиль спілкування. З погляду В.А.Кан-Каліка, під індивідуальним стилем педагогічного спілкування слід розуміти індивідуально-психологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога з учнями. Люди можуть виявляти до десяти індивідуальних, емоційно забарвлених стилів (Г.Б.Морозова): конфронтаційний, конфліктний, співробітницький, компромісний, пристосовницький, стиль уникнення, пригнічення, суперництва, захисту, заглаження.

Для більш повного та чіткого розуміння розрізнених окремих параметрів цих класифікацій В.М.Галузяк вирішив поєднати їх, створивши тривимірну модель стилів педагогічного спілкування. В її основу було покладено три ортогональних, відносно самостійних параметри педагогічного спілкування: "домінантність - залежність", "симпатія, доброзичливість - антипатія, ворожість", "дистантність - психологічна близькість, контактність". Комбінування вказаних параметрів дало можливість автору виділити вісім стилів педагогічного спілкування: авторитарний, діловий, зверхній, конформний, байдужий, відчужений, формально-толерантний, агресивний.

Проблема стилів педагогічного спілкування знайшла своє відображення і в доробку Л.В.Долинської. Диференціація стилів проводилася за такими критеріями: змістовна спрямованість вимог учителя до учнів, форми їх пред'явлення, особистісна характеристика вчителя, його типових рис поведінки в класі. На цій основі авторкою були виділені п'ять груп учителів із різними стилями:

- дружній (йдеться про співробітництво вчителя з учнями на основі взаємодопомоги, поваги, довір'я, що стимулює самоактивність учнів);

- ліберальний (учитель пред'являє вимоги до учня у формі прохання, як рівний до рівного. Але ці прохання, на думку авторки, учні сприймають неадекватно і часто ігнорують. Учитель із таким стилем спілкування витрачає багато часу на вгамування учнів класу і невідворотньо втрачає час для продуктивної діяльності);

- непослідовний (характеризується ситуативністю, непослідовністю, вибірковістю й неадекватністю оцінних дій);

- індиферентний (основна увага приділяється змістовному аспекту уроку: вчитель сам по собі, а учні самі по собі);

- авторитарний (учителю властиве тяжіння до категоричних вимог, наказів, розпоряджень, заборон) (Долиська Л.В., 1999).

Отже, представлене в науковій літературі розмаїття стилів порушує водночас проблему їх ефективності. Щодо цього серед науковців існують найсуперечливіші думки, але більшістю позитивно оцінюється демократичний стиль спілкування, а авторитарний і ліберальний розглядаються як негативні (Р.Бернс, О.О.Бодальов, Т.Н.Мальковська, Н.Ф.Маслова та ін.).

Стилі педагогічного спілкування детерміновані найрізноманітнішими чинниками, які сьогодні активно досліджуються науковцями. До них відносять такі:

- індивідуально-типологічні властивості індивідуальності (А.Г.Ісмагілова, А.О.Коротаєв, Г.С.П'янкова, Т.С.Тамбовцева;

- когнітивні чинники (Л.І.Габдуліна, Ю.Н.Кулюткін, Г.С.Сухобська);

- мотиваційно-ціннісні детермінанти (С.Л.Братченко, В.М.Галузяк, О.Т.Соколова);

- особливості самосвідомості та Я-концепції педагога (Р.Бернс, А.Г.Ісмагілова;

- сукупність інтегральних особистісних утворень: самооцінка, рівень самоактуалізації особистості та особистісна зрілість (Л.В.Долинська, Ю.В.Уварова).

У структурі стилю педагогічного спілкування слід виділити два аспекти: формальний (способи, прийоми) і змістовний (Г.М.Андреєва, А.К.Маркова) (Див. табл. 1.). Стилі, як і рівні під час реального педагогічного спілкування можуть виявлятися на всіх рівнях зразу, тобто перестрибувати з одного на інший.