7.4.5. Етно-соціокультурна проблема ускладнень

Етно-соціокультурні ускладнення педагогічного спілкування пов'язані з особливостями етнічної свідомості вчителя та учнів, їхніми цінностями, стереотипами, настановленнями, які виявляються в конкретних умовах навчально-виховного процесу.

У педагогічній діяльності спілкування вчителя з учнями відбувається згідно до норм, традицій, менталітету та мовою того народу, який він представляє. Проте сьогодні гостро ставляться вимоги перед учителями щодо обов'язкового викладання тільки державною мовою. У тій місцевості, де переважає російськомовне населення, це може спричинити певні труднощі у взаєморозумінні та сприйнятті навчальної інформації. Такі ж труднощі можуть виникнути в разі, якщо викладач, який належить до іншої нації і сповідує культурні цінності свого народу, буде настійливо нав'язувати їх учням, які є представниками корінного населення.

Етно-соціокультурний аспект ускладнень виявляється і в дотримуванні етикету статусно-рольового спілкування. Наприклад, хоч образ учителя традиційно асоціюється з образом матері (особливо перша вчителька, класний керівник), проте, що дозволено матері, ні в якому разі недопустимо для вчителя (обнімання, цілування, биття, погрози, грубі зауваження тощо). Така поведінка вчителя, безумовно, викличе в учня протест і може не тільки ускладнити спілкування, але й повністю призупинити його.

У вітчизняній педагогіці традиційно склалося так, що вчитель бере активну участь в особистих справах учня, а іноді аж надто переймається його інтимним життям. Учням, особливо підліткам, більше до вподоби діловий, стриманий стиль спілкування, який дає їм можливість відчути себе дорослішими, незалежними. В іншому разі педагогічне спілкування ускладнюється.

Велике значення в етно-соціокультурній зумовленості спілкування мають невербальні засоби - поза, міміка, жести. Їх недоречне застосування, яке не узгоджується з діючими нормами поведінки освітнього закладу (наприклад, вітатися за руку чи махати рукою на прощання, бити дітей, кривлятися, єхидно посміхатися, сидіти на столі тощо), може істотно ускладнити спілкування.

Уникнути етно-соціокультурних ускладнень у педагогічному спілкуванні можна, якщо поведінка вчителя буде усвідомленою і контрольованою, і не буде виходити за межі дозволеного статусно-рольовими стосунками конкретного освітнього закладу та конкретного регіону.

7.4.6. Статусно-позиційно-рольові ускладнення

Статусно-позиційно-рольові ускладнення спілкування можуть породжуватися цілою низкою глибоких причин: сімейним вихованням, позицією в освітній спільноті, атрибутами ролі, статусом та ін. Такі ускладнення спілкування найчастіше виникають в умовах асиметрії статусів, позицій, у ситуаціях порушення прав і обов'язків конвенційних ролей.

Статусно-позиційно-рольові ускладнення педагогічного спілкування можуть бути спричинені, наприклад, авторитетом учителя. Він формується з року в рік поступово: з одного боку, як рольовий авторитет (носій нового, невідомого, необхідного, цінного); з іншого, - як особистісний авторитет (тактичний, об'єктивний, компетентний, доброзичливий, щирий). Учитель, який зумів об'єднати у собі ці складові, користується в учнів справжнім авторитетом. Іноді перед учителем зі справжнім авторитетом учень ніяковіє, боїться, соромиться, і як наслідок - спілкування не ладиться. Коли вчитель не користується авторитетом в учнів (на відміну від учителя з абсолютним авторитетом, наділений протилежними якостями) - це також може породити своєрідні ускладнення спілкування (учні виражають свою зневагу до вчителя, не слухають його, не підкоряються, байдуже ставляться до оволодіння предметними знаннями тощо).

Рольова поведінка вчителя і учня завжди пов'язана з певними рольовими очікуваннями. Суб'єкт ускладненого педагогічного спілкування відрізняється від суб'єкта неускладненого педагогічного спілкування невідповідністю поведінки рольовим очікуванням. Вона виражається в таких типових особливостях:

- низькому рівні розвитку комунікативних умінь;

- нестриманості й негативному відтінку емоційного реагування;

- у переважанні загального негативного ставлення до партнера по спілкуванню та некритичного звеличувального ставлення до себе;

- у домінуванні низької потреби у спілкуванні, відсутності інтересу до педагогічного процесу, зниженні включеності у взаємодію з партнером тощо.