7.4.2. Інструментальні ускладнення

Інструментальні ускладнення (навички спілкування, правила етикету, норми, ритуали, прийняті в групі способи спілкування тощо).

Згідно з концепцією адаптивної активності В.А.Петровського, ускладнення у спілкуванні буде спричинювати той партнер, в якого не розвинена властивість суб'єктності, для якого не є характерною неадаптивна активність. Автор концепції стверджує, що негативні наслідки у спілкуванні є просто неминучими. Це означає, що об'єктивність існування ускладненого спілкування випливає не з порівняння цього спілкування із заданими моделями оптимального спілкування, а відповідно з сутністю природи формування спільноти, особистості, системи її відносин, діалектики способів відображення й вираження "Я".

7.4.3.Ускладнення в компонентній структурі педагогічного спілкування (комунікативні, соціально-перцептивні, інтерактивні)

У психолого-педагогічній літературі велика увага приділяється дослідженню комунікативної компетентності як важливої психологічної детермінанти ускладненого спілкування. Здебільшого роботи науковців пов'язані з пошуком залежності між комунікативною компетентностю та ефективністю спілкування.

Критеріями комунікативної некомпетентності вважають: недостатній досвід спілкування з іншими людьми, нездатність встановлювати і підтримувати стосунки з іншими людьми, відсутність комунікативних знань і вмінь або недостатність їх. На цій основі слід виділити такі причини виникнення ускладненого спілкування: нездатність особистості до психофізіологічної саморегуляції (невміння володіти собою), невідповідність вербальних і невербальних засобів комунікативній ситуації, нездатність організувати оптимальний процес взаємодії, взаємовпливу та взаєморозуміння.

Ускладнене педагогічне спілкування може бути спричинене й низьким рівнем розвитку соціально-перцептивних здібностей. Типовими ознаками, які відрізняють суб'єкта ускладненого педагогічного спілкування від суб'єкта неускладненого педагогічного спілкування, є такі:

- він постійно викривляє оцінку якостей учня;

- для нього характерною є ескалація атрибуції;

- у процесах розуміння й інтерпретації особистості учня переважають оцінні компоненти;

- він не може, не вміє або не хоче поставити себе на місце учня;

- у нього дуже низький рівень рефлексії;

- він не може і не хоче що-небудь міняти у своїх взаємостосунках із учнями.

Інтерактивні ускладнення можуть бути спричинені тим, що вчитель не вміє або не хоче:

- аргументувати свої зауваження;

- підтримувати контакт і виходити з нього;

- прагне більше говорити, ніж слухати;

- перебиває співрозмовника (учня);

- використовує агресивно-знецінювальний, владно-контролюючий, захисний і уникливий стилі або вибирає формально-ввічливий дистантний стиль взаємодії.

7.4.4. Вербальна й невербальна сфера ускладнень

Дослідники (Лабунська В.О., 2001; Шевченко Н.Ф., 2002) звертають увагу на можливі порушення педагогом етикету спілкування. До вербальних вад із боку педагога відносять такі: говорить суржиком, спілкується з учнями надто голосно, виражає своє ставлення до когось чи до чогось за допомогою вигуків ("вав", "ой", "егей"), зловживає словами-"паразитами", називає учня на прізвище, а не на ім'я, "тикає" учням, підкреслює свій статус, указує на фізичні чи інтелектуальні вади учня тощо. Також ускладнює педагогічне спілкування грубе втручання вчителя в інтимне життя учня, перехід до "панібратських" стосунків, підмінення техніки запитань технікою випитувань, грубе нав'язування свого досвіду, своєї думки, порад тощо. Невербальними вадами називають ті, що вказують на надмірне жестикулювання руками, смикання учня за одяг, плескання його по плечу, штовхання, нашіптування на вухо в присутності інших, неадекватні до ситуації спілкування мімічні вирази обличчя тощо.

Спираючись на критерії, виділені в дослідженні В.О.Лабунської, та власний досвід спостереження, суб'єкта ускладненого педагогічнаго спілкування можна схарактеризувати за такими найбільш типовими невербальними ознаками:

- дуже рідко або зовсім не дивиться на учнів під час педагогічної взаємодії. Водночас може дозволити собі інтенсивне довготривале розглядання учня, особливо тоді, коли учень відповідає не те, що написано в підручнику, а сам нашвидкоруч придумує відповідь й емоційно та переконливо намагається її розповісти;

- заглядання ввічі, особливо тоді, коли учень не виявляє бажання фіксувати візуальний контакт;

- погляд холодний, суворий, різкий;

- переважають дисгармонійні (незграбні), напружені пози в перемішку з неадекватним до ситуації розслабленням поз;

- переважають пози, спрямовані від партнера, "закриті" пози, пози "піднесення";

- жести різкі, інтенсивні;

- виражене прагнення ховати руки (у кишені, за спину), стискати руки у кулаки, "захоплювати" простір за допомогою поз і жестів;

- помітні часті доторкання до себе та учнів;

- експресія обличчя виражає стан гніву, зневаги, недовір'я, недоброзичливості;

- обличчя зазвичай напружене, міміка дисгармонійна;

- дистанція спілкування змінюється часто й різко: то дуже довга, то дуже коротка тощо.