6.7. Культура педагогічної комунікації

6.7.1. Загальна характеристика педагогічної комунікації

Комунікація (від лат. "communis" - "загальний") - передача інформації одним суб'єктом (учителем) іншому суб'єкту (учневі чи учням), тобто відправником інформації отримувачам.

Педагогічна комунікація - це безпосереднє спілкування у системі відношень: "вчитель - учень - група учнів".

Комунікація можлива за наявності спільних комунікативних засобів (розуміння мови).

Умови педагогічної діяльності передбачають надання учням здебільшого предметних (фахових) знань (інформації). Проте інформація буває різною.

Для того, щоб інформація, яку подає педагог, була учням цікавою та важливою, вона повиння відповідати таким вимогам:

- бути наповнена новизною;

- актуальною для наукової галузі, конкретної ситуації, особистості учня, соціуму;

- передаватися не просто, як сенсаційні відомості, а супроводжуватися професійними коментарями й прогнозами;

- rрунтуватися не на одному, а на декількох авторитетних, достовірних джерелах.

Крім того, учитель як носій інформації несе повну відповідальність за її достовірність, новизну, важливість для учня, повноту висвітлення та якість передавання.

У педагогічній комунікації беруть участь два суб'єкти: відправник (учитель) та отримувач (учень). Перший відповідає за планування та організацію донесення, кодування інформації, вибір мови й каналу з урахуванням усіх можливих чинників, які могли б призвести до ускладнень у спілкуванні.

Талант учителя як відправника інформації полягає в його вмінні забезпечити баланс між раціональною й емоційною складовими з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

В результаті або учні з цікавістю слухають вчителя, правильно сприймають та інтерпретують отриману інформацію, або ж зовсім її не сприймають, засуджують, ігнорують відправника.

6.7.2. Правила педагогічної комунікації

Інформація повинна бути:

- достовірною;

- чітко структурованою;

- заздалегідь продуманою;

- стислою;

- логічною;

- емоційно насиченою;

- актуальною, повною;

- не перенасиченою термінами, неоднозначними висловами, тобто правильно кодованою;

- послідовною (витікати з попереднього матеріалу);

- відправлятися у відрегульованій, доброзичливій атмосфері;

- пов'язаною з реальними життєвими ситуаціями, досвідом учнів.

Нехтування цими правилами неминуче призводить до ускладненого педагогічного спілкування.

Правило 1. Інформація повинна бути цікавою і доступною.

Якщо інформація, яку передає педагог, є примітивною, нецікавою, застарілою, незрозумілою, такою, що не заслуговує на увагу з погляду учня, то він може її просто заблокувати "при вході", не впустити у свідомість. У такому випадку учень приблизно промовляє про себе таке: "Та навіщо воно мені?", "Не буду я забивати собі голову тією вашою балаканиною...", "Це мене зовсім не цікавить..." тощо.

Проте уявімо собі, що інформація цікава і відповідає усім канонам комунікації, але вона також блокується, не сприймається учнями. Можливо, вона є значущою тільки для того, хто її сповіщає, а не для тих, кому вона адресована. Виходить, що відправник повідомлення повинен мати чітке уявлення про ієрархію цінностей отримувачів, їхніх потреб та інтересів, які можуть радикально відрізнятися від тих, що хвилюють відправника.

Виходить, проблема полягає навіть не в тому, щоб передати інформацію (знання), а в тому, щоб залучити учня до активного сприймання, зацікавити, замотивувати. (Мотивація - це внутрішня спонукальна сила, яка визначає активність особистості, її дії).

Правило 2. Інформація повинна враховувати ієрархію життєво важливих для кожної особистості цінності.

Ієрархія життєво важливих для кожної особистості цінностей вибудовується в такому порядку:

На першому місці знаходиться "Я".

На другому - "Моє ім'я".

На третьому - "Мої бажання, інтереси".

На четвертому місці - "Який я гарний" (усвідомлення і демонстрація сильних особистісних особливостей).

На п'ятому - "Моя стать" (визнання себе представниками протилежної статі).

На шостому - "Я був - "Я" є - "Я" буду" (повага до мого минулого, прийняття такого, яким є зараз, підтримка намірів на майбутнє).

На сьомому - "Мої права" (усвідомлення своїх прав і їх засвідчення).

На восьмому - "Мої обов'язки" (усвідомлення і виконання своїх обов'язків).

Отже, найважливішими цінностями для адресата (слухача) є ті, що займають перші три щаблі: учень як особистість та його інтереси і бажання. Усі решта цінностей можуть змінюватися залежно від настрою, волі, примхи тощо.

В цілому педагог як носій інформації повинен дотримуватися таких правил:

- уважно та з повагою ставитися до учнів; називати їх на "Ви" і на ім'я;

- відповідально і з повагою ставитися до навчально-педагогічної діяльності як до спільної справи;

- говорити зрозумілою, насиченою життєвими прикладами мовою.

Це ті основні постулати, на яких rрунтується ефективна педагогічна комунікація. Тому, готуючись до кожного заняття, педагог повинен відповісти собі на декілька запитань:

- Що власне я хочу донести учням?

- Чи потрібна ця інформація учням?

- Який позитивний аспект я планую виділити у своєму повідомленні?

- Яку практичну користь може дати учням ця інформація (моральну, матеріальну, фізичну тощо)?

- У якій формі я подам цю інформацію?

- З чого розпочну подачу інформації?

- Які життєві ситуації наведу для прикладу, щоб вони відповідали вікові учнів?

- Чим завершу розпочате інформаційне повідомлення?

- Чи зможе обсяг повідомлення вміститися у відведений для заняття час?

Правило 3. Правила оптимальної суб'єкт-суб'єктної педагогічної комунікації вимагають урахування способів передачі інформації.

Насамперед, це стосується дозування інформації.

За законом мнемоніки, найкраще сприймаються пропорції 7 або (+ - ) 2 слова. Повідомлення краще розбити на пункти. Кожен пункт на абзаци. У кожному абзаці по 2-3 речення. У реченні не більше 9 слів. Після кожного пункту та наприкінці повідомлення робиться узагальнювальний висновок одним реченням.

В цілому повідомлення має бути витримане в одному стилі, подаватися розміреною плавною мовою.

Отже, інформація, яку передає вчитель учням, повинна бути дозованою, чітко структурованою, не контрастною за стилістикою і тональністю та емоційністю і раціональністю.

Крім того, термінологічно насичений матеріал доцільно подавати в таблицях чи схемах. Переключення уваги з одного виду діяльності на інший оптимізує сприймання.

Правило 4. Своєчасність і регламентованість інформації.

Інформаційне повідомлення подається не хаотично, а згідно з навчальною програмою і робочим планом учителя. Це дає змогу учням прослідкувати логічний зв'язок попередньої інформації з наступною.

Обов'язково потрібно дотримуватися відведеного для заняття робочого часу: не затягувати його, відбираючи в учнів дорогоцінний час перерви, і не скорочуючи його. Пунктуальність учителя дисциплінує й учнів, викликає повагу до нього як особистості та до його предмета викладання.

Отже, вчитель повинен пам'ятати про кінцеву мету (Чого він хоче домогтися); про учнів (адресатів, слухачів), пам'ятати про їхнє право на відпочинок; вдаватися до додаткових заходів тільки тоді, коли буде попередня домовленість і згода на це учнів.

Такий підхід дасть змогу зберегти час і оптимальні комунікативні взаємостосунки між учителем і учнями.

Правило 5. Інформація повинна бути вичерпною, з урахуванням необхідних деталей.

Мнемоністи стверджують, що найкраще запам'ятовується інформація незавершена (ефект Зейгарник).

Звісно, в одній лекції неможливо надати вичерпну інформацію. Мета викладача полягає в тому, щоб зацікавити учня, спонукати його до самостійних дій у зборі додаткової інформації з цієї проблеми.

ВИСНОВКИ

1. У дослідженнях проблеми слід виділити три умовних напрямки: особистісний, поведінковий та етичний. Культура педагогічного спілкування - це наявний комплекс індивідуальних психічних особливостей, комунікативних і перцептивних, вербальних і невербальних здібностей, умінь і навичок, способів і форм взаємодії та поведінкової регуляції, що відповідають правилам і нормам професійної етики й моралі та сприяють реалізації особистісного професійного потенціалу. У структурі поняття "культура педагогічного спілкування" чітко прослідковуються два аспекти: змістовно-особистісний і динамічно-процесуальний. Якісною характеристикою культури педагогічного спілкування є позитивний діалогізм, культура мовлення та емоційна культура.

2. Під правилом педагогічного спілкування слід розуміти комунікативну поведінку, яка може (або не може) схвалюватися суб'єктами спілкування в тій чи іншій педагогічній ситуації навчально-виховного процесу. Існують різні види правил. Деякі з них є чітко виписаними, інші подаються у вигляді заборон; одні з них категоричні, інші спрямовують поведінку в потрібному напрямку; є закони, моральні норми, етикет і домовленості; деякі правила встановлюються вчителями, деякі формуються учнями класу (школи); одні отримують словесне формулювання, інші ніколи не промовляються. В реальному педагогічному спілкуванні всі вони переплітаються і взаємодоповнюють одне-одного. Крім того, порушення правил педагогічного спілкування одним суб'єктом спонукає до відповідного порушення іншими. За це передбачаються санкції.

3. Педагогічна комунікація - це безпосереднє спілкування у системі відносин: "вчитель - учень - група учнів". Комунікація можлива за наявності спільних комунікативних засобів (розуміння мови). У педагогічній комунікації беруть участь два суб'єкти: відправник (учитель) та отримувач (учень). Талант учителя як відправника інформації полягає в його вмінні забезпечити баланс між раціональною й емоційною складовими з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. У результаті або учні з цікавістю слухають вчителя, правильно сприймають й інтерпретують отриману інформацію, або ж зовсім її не сприймають, засуджують, ігнорують відправника.

4. Правила педагогічної комунікації зводяться до наступного: інформація повинна бути достовірною; чітко структурованою; заздалегідь продуманою; стислою; логічною; емоційно насиченою; актуальною, повною; не перенасиченою термінами, неоднозначними висловами, тобто правильно кодованою; послідовною (витікати з попереднього матеріалу); відправлятися у відрегульованій, доброзичливій атмосфері; пов'язаною з реальними життєвими ситуаціями, досвідом учнів. Нехтування цими правилами неминуче призводить до ускладненого педагогічного спілкування.

Основні поняття

Доброзичливість

Емоційна культура педагогічного спілкування

Емпатія

Емоційність мовлення

Ініціативність

Кінесика

Комунікативна компетентність

Культура мовлення

Культура педагогічного спілкування

Культура спілкування

Педагогічний такт

Прийняття почуттів співрозмовника

Психологічна проникливість

Толерантність

Щирість, правдивість

Запитання для самоперевірки

Розкрийте напрями дослідження проблеми культури педагогічного спілкування.

Дайте визначення поняття "культура педагогічного спілкування".

Схарактеризуйте структурні компоненти культури педагогічного спілкування.

Назвіть критерії визначення культури педагогічного спілкування.

Розкрийте зміст правил культури педагогічного спілкування.

Назвіть правила ефективного педагогічного спілкування.

Які є правила для слухача?

У чому полягає культура спілкування в педагогічному колективі?

Які є правила професійно-педагогічного етикету?

Що таке культура педагогічної комунікації?

Дайте загальну характеристику педагогічної комунікації.

Які існують правила педагогічної комунікації?

Розкрийте зміст позитивного діалогізму.

Які невербальні вияви свідчать про культуру педагога як суб'єкта педагогічного спілкування?

Що розуміють під культурою педагогічного мовлення?

В чому виявляється емоційна культура вчителя як суб'єкта педагогічного спілкування?

Завдання для самостійної роботи

1.Реферування літератури:

Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. - К., 1997.

2.Скласти за вивченою темою 10 риторично організованих рядків. Наприклад: "Мудрий не той, хто багато знає, а той, хто ті знання в роботі вживає".

Література

- основна:

Балл Г.А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. - К.; - Донецк, 1993.

Барановська Л.В. До теоретичних засад формування культури мовлення //Педагогіка і психологія. - 1997. - №3.

Бех І.Д. Нравственность личности: стратегия становления. - Ровно, 1991.

Белоусова З.И. Психология общения. - Запорожье, 1989.

Борешевський М.Й. Взаємини в учнівському колективі і формування особистості. - К., 1974.

Бодалев А.А. Проблемы гуманизации межличностного общения и основные направления их психологического изучения //Вопросы психологии. - 1989. - № 6.

Брудный А.А. Понимание и общение. - М., 1989.

Войтко В.В. Основи творчого спілкування між представниками адміністрації школи і вчителем /Вісник ТЕІПО //Мат-ли міжн. конф. "Психологічна служба школи: минуле, сучасність, майбутнє". - Тернопіль, 1996.

Гоголь О.В. Проблема формування педагогічного мовлення в світлі ідей Д.Ф.Ніколенка /Психологія: Зб.н.пр. - К.:НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1999. - Вип. 1 (4).

Грехнев В.С. Культура педагогического общения. - М., 1990.

Головань Н.А. Психология педагогического общения. - Кировоград, 1991.

Долинська Л.В., Гоголь О.В., Зінченко Л.М. Педагогічне мовлення. - К., 1996.

Зимняя И.А. Педагогическая психология. - М., 2001.

Золотая книга этикета (Автор-сост. В.Ф.Андреев). - М., 2005.

Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. - К., 1997.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 1987.

Капська А.Й. Педагогіка живого слова: Навчальний посібник. - К.: УЗМН, 1997.

Киселева Е.А. Психологическая проницательность как профессионально важное свойство преподавателя /Вісник: ХНУ. - 1999. - № 460.

Климов Е.А. Психология профессионала. - М., 1996.

Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. - СПб, 2003.

Максименко С.Д. Общая психология: Учебник. - К., 1999.

Мачуська І.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу //Педагогіка і психологія. - 1997. - № 3.

Межличностное общение. Хрестоматия /Сост. и общая ред. Н.В.Казариновой, В.М.Погольши. - СПб, 2001.

Ніколенко Д.Ф. Формування особистості педагога //В кн. Психологія особистості радянського вчителя: Посібник. - К., 1973.

Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. - К., 2004.

Реан А.А., Коломенский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб, 1999.

Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. /Под общ. ред. Исениной Е.И. - М., 1994.

Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво взаєморозуміння. Психологія та педагогіка сімейного спілкування. - К., 1998.

Чепелєва Н.В. Культура //Психологія особистості: Словник-довідник /За ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. - К., 2001.

Чепелєва Н.В. Психологічна культура як невід'ємна складова творчої особистості вчителя //Зб. н. пр.: Творча особистість вчителя. Проблеми теорії і практики. - К. - 1997.

Шевченко Н.Ф. Чинники формування професійної свідомості студентів-психологів /Вісник: ХНУ. - 2002. - № 517.

Яремчук С.В., Лукіна О.О. Культура спілкування майбутнього психолога (педагога) /Вісник ХДУ. - № 550. - Ч. 2. - Харків, 2002. - С. 346 - 350.

- додаткова:

Бодалев А.А. Психология общения. - М.; Воронеж, 1996.

Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М., 1978.

Бобнева М.И. Нормы общения и внутренний мир личности //Проблемы общения в психологии. - М., 1981.

Етика ділового спілкування /Т.К. Чмут, Г.Л.Чайка та ін. - К., 1999.

Горелов И.Н. и др. Умеете ли вы общаться? - М., 1980.

Знаков В.В. Понимание в познании и общении. - М., 1995.

Добрович А.Б. Обучение: наука и искусство. - М., 1980.

Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. - Л., 1990.

Мерлин И.С. Индивидуальный стиль общения /Психол. журн., 1982. - Т. 3. - № 4.

Орбан-Лембрик Л.Є. Комунікативний простір міжособистісних відносин //Вісник Прикарпатського університету. Серія: філософія і психологічні науки. - 2003. - Вип. 4.

Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія виголошування інформації та слухання інших //Психологія. - Донецьк, 2003. - № 4.

Соколов Э.В. Культура и личность. - Л., 1972.

Цуканова Е.В. Проблема общения в психологии. - М., 1981.

Шерковин Ю.А. Психология деятельности и способности человека. - М., 1973.

Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. - М., 1969.

_______________________ РОЗДІЛ уІІ _____________________

Ускладнене педагогічне спілкування

___________________________________________________________