6.4. ОСновні характеристики культури педагогічного спілкування

Якісною характеристикою культури педагогічного спілкування є: позитивний діалогізм, культура мовлення та емоційна культура.

Позитивний діалогізм передбачає вміння вести діалог із учнем, а крім того - спрямованість на такий діалог, тобто орієнтацію на дитину як на рівноправного суб'єкта спілкування. Діалогічна орієнтація вчителя передбачає справжню взаємодію, забезпечуючи взаєморозуміння вчителя та школярів, а не примітивне маніпулювання, спонукає його дотримуватися педагогічного такту, розв'язувати конфліктні ситуації без приниження гідності учнів. В основі позитивного діалогу лежить також уміння вчителя передавати учневі активність у спілкуванні, вміння вислухати його, зрозуміти дитину, її проблеми й труднощі, не поспішаючи з висловленням власних оцінок, нав'язуванням власних рішень навчальних завдань. Отже, діалог є одним із провідних професійних інструментів учителя, а діаголізм - його вищою професійною якістю. Провідною домінантою діалогічної особистості вчителя при цьому стає подолання власних домінант, що забезпечує відкритість духовного світу учня, спрямованість на розуміння його як особистості. У процесі такого спілкування учень щораз відкривається як конкретна, неповторна та емпатійна особистість.

Передумовою успішної побудови педагогічного спілкування є також культура мовлення. "Під педагогічним мовленням, на думку Д.Ф.Ніколенка, слід розуміти конкретність, чіткість і ясність думок, їх логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати в учнів відповідні почуття. Мова вчителя повинна поєднувати в собі суворість логіки вченого, дохідливість популяризатора, образність і емоційність письменника" (Ніколенко Д.Ф., 1973, с. 86). Водночас О.В.Гоголь вважає, що "впливова сила фрази вчителя залежить передусім від лексики, від змістовності мовлення, системи викладу, послідовності в повідомленні матеріалу, від дотримання поступовості у підвищенні складності, від спрямованості, емоційності і переконливості. Висока культура мовлення - великий словниковий запас, почуття мови, любов до мови і вміння її передавати, емоційність - це необхідні елементи педагогічної культури викладача" (Гоголь О.В., 1999, с. 41).

А.Й.Капська розглядає поняття культури мови як цілісність двох критеріїв: мовного та змістовно-мовного. Перший - це нормативність, правильність. Другий - це точність, логічність, ясність, доступність, доречність, чистота, виразність, багатство, різноманітність, естетичність (Капська А.Й., 1997).

Про культуру вчителя як суб'єкта педагогічного спілкування свідчать також його невербальні вияви:

- контакт очей: часто й інтенсивно встановлюється візуальний контакт, який узгоджується з нормами і правилами рольової поведінки комунікатора й реципієнта; можливий "згорнутий" контакт очей, часте й швидке поглядання на партнера, а також досить настирливий пошук контакту очей; очі теплі й ласкаві;

- пози: відрізняються гармонійністю, вони синхронні й ідентичні з позами партнера;

- пози активні, але водночас ненапружені і нерозслаблені; вони спрямовані до партнера;

- жести: інтенсивні, адекватні до комунікативної ситуації;

- експресія: обличчя доброзичливе, пройняте цікавістю, увагою, довір'ям.

Проксеміка регулюється згідно з комунікативною ситуацією.

Вказані невербальні патерни спілкування є для педагога базовими особистісними орієнтирами культури у сфері педагогічної взаємодії.

Емоційна культура є основою моральності, оскільки низька емоційна культура звичайно поєднується з моральною "глухотою". Вміння знайти адекватну форму вираження своїх емоцій, уміння володіти собою, управляти власними емоційними станами - показник розвиненої емоційної культури вчителя. Вона забезпечує повноцінне спілкування, дає можливість знайти вихід із складних конфліктних ситуацій, які нерідко мають місце в професійній діяльності педагога (Чепелєва Н.В., 1999).

Існує безліч прийомів, які не безпосередньо, а в завуальованій формі (опосередковано) передають справжні переживання людини. Спираючись на класифікацію Є.Мелібруди, слід виділити такі групи мовних прийомів учителя, які є виявом його власних почуттів:

- риторичні запитання, що свідчать про емоції роздратування, обурення. Наприклад: "Та коли Ви нарешті перестанете запізнюватись на уроки?";

- накази та заборони, які використовуються з метою заборонити або обмежити небажані дії учня. Наприклад: "Перестань розмовляти!";

- дорікання і претензії, що починаються зі слів: "завжди", "ніколи", "знову" і вказують на невдоволеність, прагнення викликати до себе жалість, співчуття. Наприклад: "Ти завжди не готовий до уроку";

- іронія і сарказм використовуються для того, щоб викликати в учня почуття сорому і незручності. Наприклад: " Ти, напевно, писав цей твір три дні і три ночі, що він такий "об'ємний";

- похвала і засудження є мовною формою емоційної експресії. Наприклад: "Ти відповідав дуже переконливо";

- порівняння вживаються з метою викликати співчуття до свого фізичного чи душевного стану. Наприклад: "У мене гудить у голові, як у вулику, від вашого крику") або вимога вчителя від учнів бути чемними, аналізуючи метафорично описану ним ситуацію ("Ви крутитеся, як веретено".

Отже, критерії, що вказують на культуру, в реальному процесі педагогічного спілкування виявляються сукупно, але з різною силою вираження. Крім цього, вони є динамічними, тобто мають властивість якісно змінюватися.