
- •5.1. Зумовленість педагогічного спілкування субординаційно-рольовими взаємостосунками
- •5.1.1. Загальна характеристика ролей у педагогічному спілкуванні
- •5.1.2. Зумовленість рольової поведінки суб'єктів педагогічного спілкування особистісною самоідентифікацією
- •5.1.3. Статусна диференціація ролей "вчителя" і "учня"
- •5.1.4. Види педагогічного спілкування у системі субординаційно-рольових взаємостосунків
- •5.1.5. Прийоми ефективного субординаційно-рольового педагогічного спілкування
- •5.2. Рівні, Стилі і типи педагогічного спілкування
- •5.2.1. Рівні педагогічного спілкування
- •5.2.2. Теоретичне обrрунтування стилів педагогічного спілкування
- •5.2.3. Типи позицій у педагогічному спілкуванні
- •5.2.4. Типові психологічні особливості порушення учнем поведінкових норм
- •6.1. Напрями дослідження проблеми культури педагогічного спілкування
- •6.2. Поняття про культуру педагогічного спілкування
- •6.3. Структурні компоненти культури педагогічного спілкування
- •6.4. ОСновні характеристики культури педагогічного спілкування
- •6.5. Правила культури педагогічного спілкування
- •6.5.1. Правила ефективного педагогічного спілкування
- •6.5.2. Правила для слухача
- •6.6. Культура спілкування в педагогічному колективі
- •6.6.1. Правила професійно-педагогічного етикету
- •6.7. Культура педагогічної комунікації
- •6.7.1. Загальна характеристика педагогічної комунікації
- •6.7.2. Правила педагогічної комунікації
- •7.1. Загальна характеристика ускладненого педагогічного спілкування
- •7.2. Поняття про ускладнене педагогічне спілкування
- •7.3. Функції ускладненого педагогічного спілкування
- •7.4. Основні чинники ускладненого педагогічного спілкування
- •7.4.1. Мотиваційна сфера ускладнень педагогічного спілкування
- •7.4.2. Інструментальні ускладнення
- •7.4.3.Ускладнення в компонентній структурі педагогічного спілкування (комунікативні, соціально-перцептивні, інтерактивні)
- •7.4.4. Вербальна й невербальна сфера ускладнень
- •7.4.5. Етно-соціокультурна проблема ускладнень
- •7.4.6. Статусно-позиційно-рольові ускладнення
- •7.4.7. Вікові ускладнення педагогічного спілкування
- •7.4.8. Ускладнення індивідуально-психологічного характеру
- •7.4.9. Ускладнення педагогічного спілкування, зумовлені діяльністю
6.3. Структурні компоненти культури педагогічного спілкування
У структурі поняття "культура педагогічного спілкування" слід виокремити два аспекти: змістовно-особистісний і динамічно-процесуальний.
Перший - це сукупність тих домінуючих психологічних особистісних особливостей педагога, що спричинюють його вираження. Його складовими є: відкритість, доброзичливість, конкретність, ініціативність, конфронтація, прийняття почуттів, психологічна проникливість, педагогічний такт, самоспостережливість, емпатія, толерантність, щирість, правдивість. Схарактеризуємо їх.
Відкритість – готовність відкрити іншим свій внутрішній світ, переконаність у тому, що відкритість сприяє встановленню міцних стосунків з оточенням.
Доброзичливість – здатність не тільки відчувати, але й показувати іншим своє ставлення, повагу та симпатію, вміння приймати інших навіть тоді, коли не схвалюють їхні вчинки, готовність надати підтримку.
Ініціативність - схильність до активної позиції у стосунках із людьми, прагнення першим зробити крок до налагодження взаємоконтакту з людьми, йти їм назустріч.
Конкретність - співвідноситься з конкретним досвідом і поведінкою, виразним, чітким і точним мовленням.
Конфронтація – вміння побороти власний страх і не побоятися з'ясувати відкрито, з добрими намірами наявні розбіжності в думках.
Прийняття почуттів – вміння співпереживати, пройнятися почуттями інших під час розмови, виявляти їх, демонструвати готовність сприймати емоційну експресію з боку інших.
Психологічна проникливість - стійка властивість індивідуальності, що характеризується умінням глибоко проникати у внутрішній психологічний світ іншої людини, адекватно розуміти й інтерпретувати як безпосередню поведінку людей, так і дистальні характеристики (жести, міміку, пантоміміку), котрі є індикатором їх бажань, емоційних станів, потреб [Кісєльова Є.О., 1999].
Педагогічний такт полягає у виявленні почуття міри під час використання засобів впливу на учня, поваги до його гідності, педагогічної інтуїції, вмінні говорити просто й дохідливо, чуйно, уважно, довірливо, справедливо.
Самоспостережливість – вміння під час спілкування спостерігати за своєю поведінкою, мовою, емоціями, аналізувати їх, а при необхідності - коригувати їх.
Толерантність - здатність зберігати витримку, терпляче й поблажливо ставитися до думки, поведінки, уподобань інших людей.
Емпатія – вміння бачити світ очима інших, розуміти його так, як розуміють вони, сприймати вчинки інших із їхньої позиції і, крім того, здатність донести до інших своє розуміння та дати можливість підтвердити чи заперечити його.
Щирість, правдивість - означає бути самим собою, без фальші й маскування.
З процесуального погляду культура педагогічного спілкування містить у собі три компоненти:
- когнітивний (наявність знань про психологічні закони, етичні правила й норми професійного спілкування, прийоми, засоби, види і форми ефективної взаємодії з учнем, знання методів і методик визначення індивідуальних психологічних особливостей, комунікативних і перцептивних здібностей, умінь і навичок та усвідомлення майбутнім педагогом необхідності пошуку шляхів самопізнання, професійно-особистісної самоактуалізації й самовдосконалення;
- емоційно-оцінний (виявляється в зацікавленому ставленні до виявлення власних комунікативних і перцептивних здібностей, умінь і навичок, справедливій самооцінці, у вмінні знайти адекватну форму вираження своїх емоцій, у здатності володіти собою, керувати власними емоційними станами (Шевченко Н.Ф., 2002));
- етично-поведінковий (виявляється культура педагогічного спілкування в комплексному використанні комунікативних і перцептивних здібностей, умінь і навичок відповідно до загальноприйнятих професійних правил, норм та етики вербальної й невербальної поведінки).