1.3.1.1 Принципи міжнародної економічної діяльності держави сл.10

Міжнародна економічна діяльність будь-якої держави ґрунтується на певній системі принципів, тобто керівних ідей, основоположних засад, правил здійснення діяльності. Принципи міжнародної економічної діяльності знаходять своє закріп­лення у міжнародно-правових актах, головними серед яких є:

Статут ООН (ст.2) від 26 червня 1945 р. (Антологія);

Декларація про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, 1970 р.;

Хартія економічних прав і обов'язків держав та Декларація про встановлення нового економічного порядку, 1974р. тощо. САМОСТІЙНО

Згідно з цими документами, міжнародна економічна діяльність держави повина здійснюватися у відповідності з багатьома принципами міжнародного співробітництва, головними серед яких є принципи: СЛ.10

• мирного співіснування;

• утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили;

• суверенної рівності держав;

• рівноправ'я і самовизначення народу;

• співробітництва держав;

• невтручання;

• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;

• взаємної вигоди;

• розгляду міжнародних спорів мирними за­собами;

• розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;

• юридичної рівності і недопустимості економіч­ної дискримінації держав;

• свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків;

• невід'ємного суверенітету держав над їх при­родними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;

• найбільшого сприяння;

• національного режиму тощо.

Практика міжнародних економічних відносин має прикла­ди недотримання деяких принципів з боку окремих держав при здійсненні міжнародної економічної діяльності. Так, у середині 80-х років Сполучені Штати Америки надали режим найбільшого сприяння по­над 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його товарів. Це була не лише одна із форм політичного тиску, а й акт дискримінаційного характеру /4/. В окремих випадках як ви­няток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Ці винятки є правомірними, вони відповідаю завданням і цілям Хартії економічних прав та обов’язків держави.

1.3.1.2. Міжнародні економічні договори як головний інструмент міжнародної економічної діяльності держав сл.11

Практична реалізація багатьох принципів міжнародної економічної діяльності здійснюється через їх закріплення у відповідних міжнародних економічних договорах (угодах) та інших міжнародних актах.

Головним практичним керівництвом держав в сфері міжнародних договорів є Конвенція про право міжнародних договорів (Вена, 23 травня 1969р.), яка встановлює особливості заключення та дії міжнародних договорів.

Хоча за текст Конвенції проголосували лише 79 делегацій на Віденській конференції при 19 тих, що утрималися (в т.ч. всі східні країни), і однієї проти (Франція), більшість статей були прийняті одноголосно чи переважною більшістю. Конвенція набула чинності 27 січня 1980 р., через 90 днів після здачі на зберігання ратифікаційних грамот 35 державами. З самого вступу її в силу міжнародні судові та арбітражні органи почали широко посилатися на неї, і дана Конвенція може розглядатися у багатьох відносинах як кодифікація існуючого звичайного права /3/.

Україна є учасником Конвенції про право міжнародних договорів.

21 березня 1986 р. на основі робот Комісії міжнародного права Дипломатична конференція, яка відбулась у Відні, прийняла Конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Таким чином,

міжнародні економічні договори є основним інструментом здійснення міжнародної економічної діяльності держави;

для укладенння міжнародного договору необхідно, щоб сторони були суб'єктами міжнародного права, тобто приватні особи не можуть бути сторонами міжнародного економічного договору, тому що за приватними особами не визнається статус прямих суб'єктів міжнародного права у необхідному ступені.

САМОСТІЙНО – Закон щодо міждународних договорів України

Згідно з законодавством України, міжнародні договори, які ратифіковані парламентом держави, є складовою національного законодавства (ст.9 Конституції України «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України»).

В законах України в необхідних випадках вказується на необхідність використання міжнародного договору (ця потреба виникає, коли, наприклад, законодавством України встановлені інші правила у порівняні з міжнародним правом).

Заключення міжнародного договору та його виконання відноситься до повноважень суверенітету. В кон­ституції кожної держави вказуються особливості розподілу повноважень між різними державними органами. Тобто, якщо заключення договорів регулюється міжнародним правом, то процедурні особливості цього процесу та особливості виконання підпадають під внутрішнє право. Державні органи спочатку повинні ввести договір у свій внутрішній правопорядок, а потім його виконувати, тобто приймати рішення, які є заходами по виконанню договірних рішень.

В Конституції України ст. 116 визначено, що «Кабінет Міністрів країни: 1) забезпечує … виконання Конституції і законів України»; ст.119 «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 2) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади».

В 2004 р. Верховна Рада України прийняла закон «Щодо міжнародних договорів України» (від 29.06.2004 № 1906-IV, вступив в дію 03.08.2004), який встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.

Згідно зі ст. 3, міжнародні договори України укладаються Президентом України або за його дорученням - від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 9, загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво) договори, з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, підлягають ратифікації.

Згідно зі ст. 16, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Згідно зі ст.19, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.