- •Тезаурус до теми 1: «Вікова та педагогічна психологія як наука»
- •Методи психолого-педагогічного дослідження
- •Зв’язок з іншими науками
- •Завдання вікової психології на сучасному етапі:
- •Тезаурус до теми 2: «Історія науки, психологічні теорії» Історичні тенденції вікової та педагогічної психології
- •Другий етап - з кінця хіх століття та середини хх століття.
- •Теорія вищих психічних функцій(культурно-історична концепція л.С. Виготського
- •Психоаналітичні теорії розвитку.
- •Епігенетична концепція Еріка Еріксона.
- •Стадії психосоціального розвитку особистості по е. Еріксону
- •Операціональна концепція ж. Піаже
- •Стадії інтелектуального розвитку дітей по ж. Піаже
- •Тезаурус до теми 3: «Проблема психічного розвитку»
- •Рушійні сили розвитку
- •Фактори розвитку
- •Влив навчання на розвиток
- •Закономірності розвитку
- •Поняття віку, вікова періодизація
- •Зазначені періоди характеризуються такими особливостями:
- •Критерії періодизації
- •Модуль іі «Онтогенез психіки»
- •Період немовляти
- •Період раннього дитинства
- •Дошкільне дитинство
- •Тема 5: «Психологія школяра» Молодший шкільний вік
- •Підлітковий вік
Тезаурус до теми 3: «Проблема психічного розвитку»
Розвиток – процес безповоротних, спрямованих, закономірних змін, що призводять до кількісних, якісних, структурних перетворень психіки і поведінки людини.
Психічний розвиток – ускладнення процесів відображення людиною дійсності: відчуття, сприймання, пам’яті, мислення, почуттів, уяви, а також своєрідних складних психологічних утворень: потреб, мотивів діяльності, інтересів, ціннісних орієнтацій.
Форми розвитку: філогенез (процес історичного розвитку; філогенез зміна психіки людини, які відбулися у ході її біологічної еволюції під впливом умов життя) і онтогенез (процес індивідуального розвитку; онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнення структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе у зміненому вигляді, кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої).
Рушійні сили розвитку
Внутрішні протиріччя є рушійними силами розвитку.
Людська психіка розвивається як система, яка сама себе удосконалює. Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, стан рівноваги є тимчасовим, а процес рівноваги постійним. Протиріччя, що виникають стимулюють організм до активності спрямованої на подолання та встановлення рівноваги.
Мотиваційна сторона випереджує операціональну і змістовну, стимулюючи до розвитку. Протиріччя вирішуються завдяки діяльності, призводячи до нових особистісних якостей.
Протиріччя виникають:
- між новими потребами, цілями, прагненнями і наявним рівнем засобів задоволення;
- між зростаючими фізичними та психічними можливостями дитини та формами взаємовідносин з оточуючими людьми та видами діяльності;
- між розвитком людини та її місцем в системі суспільних відносин;
- між тенденціями до інертності і стійкості з одного боку і рухливості, змін з іншого;
- у розходженні між новими пізнавальними цілями і наявними способами дій;
- між новими ситуаціями і попереднім досвідом;
- між засвоєними загальними і новими фактами
- у становленні окремих психічних процесів (при переході перцептивного до мисленевого пізнання дійсності; від аналітичного розрізнення рис об’єктів до синтетичного узагальнення);
- у становленні особистісних якостей, мотивів, емоційних якостей;
- у становленні вольових якостей (прагнення до самоствердження, самостійності у підлітків);
- у розходженнях між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.
Фактори розвитку
Психічний розвиток здійснюється під впливом основних факторів – спадковості та середовища.
Спадковість – властивість організму повторювати в ряді поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку в цілому.
Генотип – сукупність генів організму, успадкованих від батьків, що визначає анатомо-фізіологічну структуру, морфологічні ознаки організму, будову нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних (нейробіологічних і функціональних) особливостей, зокрема групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів.
Про дію фактору спадковості свідчать: згорнутість інстинктивної поведінки немовляти, тривалість дитинства. Фенотипічні фактори типізують розвиток, забезпечують реалізацію видової, фенотипічної програми (прямоходіння, мовленеве спілкування, універсальність руки).
Середовище – оточуючі людину суспільні, матеріальні та духовні умови існування.
Природне середовище, що включає клімат, рослинність, географічні умови, оскільки існує географічний вплив на особливості характеру.
Культурне середовище містить систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.
Соціальне середовище – сімейне та суспільне оточення. Досвід, набутий в сім’ї визначає особистісну поведінку, на різних етапах соціальне середовище змінює свій вплив: для немовляти – малий соціум, для підлітка вплив великого соціуму, у похилому віці важливе сімейне оточення; по-третє, культурне середовище включає систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.
Педагогічний вплив є частиною впливів середовища, опосередковується наявним рівнем розвитку та індивідуальними особливостями; не зводиться до засвоєння та інтеріоризації зовнішніх відносин, включає переробку засвоєного, його систематизацію.
Міра детермінованості впливу факторів різна, в середньому, пропорційне співвідношення 50/50 відсотків біологічного і соціального. Змістовні якості психіки, розвиток яких обумовлений переважно участю в діяльності (ігровій, навчальній, трудовій) більшою мірою залежать від соціального фактора. Розвиток формальних якостей психіки, які включають формально-динамічні (темперамент) та формально-програмні (когнітивні стилі та стратегії) задається логікою спадковості (біологічний фактор). О.Р. Лурія зазначав, що в онтогенезі включення слова, мови в реалізацію мнемічної функції знижує генотипічний вплив в її індивідуальних особливостях.