Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді до екзамену з менеджменту.docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
4.29 Mб
Скачать
  1. Передумови виникнення і розвитку соціального менеджменту.

До передумов формування соціального менеджменту слід віднести і ряд динамічних змін, котрі мають місце в розвитку людської цивілізації. Серед них слід виділити загрозливі тенденції, які чітко окреслились на сучасному етапі людства:

  • планетарні зміни в природному середовищі (скорочення біологічної

різноманітності живих організмів, парниковий ефект і зміни клімату);

  • сформувалася ноосфера і техносфера, конфлікт спричиняє катастрофи техногенного характеру;

  • різке посилення соціальної диференціації між країнами, всередині окремих країн, що в поєднанні з боротьбою за ресурси приводить до поточних локальних конфліктів і несе в собі загрозу глобальних потрясінь та ресурсних воєн;

  • швидке зростання чисельності населення Землі при скороченні запасів невідновлюваних ресурсів;

  • марнотратний режим використання невідновлюваних природних ресурсів, неврахування в діяльності сучасників інтересів майбутніх поколінь людей.

В центрі цих загроз лежить реальний ризик руйнування людини, її

зв’язків з суспільством, збіднення її духовних цінностей та культури.

Для того щоб розв’язати ці проблеми, відповісти на викликисучасності, необхідно вивчати, прогнозувати наслідки виробничої діяльності, активно впливати на соціально-економічні та екологічні процеси в житті суспільства, отримувати прогнозований соціальний результат, впливати на протікання та розв’язання складних соціальних проблем. Тому виникла потреба в окремій науці, яка б вивчала ці процеси, розробляла рекомендації щодо практичних аспектів управління соціальною сферою. Цією наукою став соціальний менеджмент. Як наукова дисципліна він поки що формується та бурхливо розвивається.

Таким чином, розвиток соціології, психології, теорії і практики менеджменту, наростаннясуперечливих проблем у розвитку сучасної цивілізації привели до виникнення соціального менеджменту.

  1. Предмет соціального менеджменту як наукової дисципліни.

Предметом наукики соц.М є складні механізми управлінської діяльності: цілі, функції, принципи, методи правління; процеси упр. діяльності та їх складові:стадії, етапи, операції.

Предметом соц.М є вивчення системи соціальних відносин, соціальних процесів, соціальної сфери, соціальних ресурсів і управлінських та організаційних відносин, які при цьому виникають, а також ї законів і закономірностей їх розвитку.

  1. Основні поняття соціального менеджменту (соціальна сфера, соціальні ресурси, соціальні відносини).

Соціальна сфера – це галузь життєдіяльності людського суспільства, в якій реалізується соціальна політика держави, спрямована на розподіл матеріальних і духовних благ, забезпечуючи прогрес всіх сторін суспільного життя, покращання життєдіяльності кожної людини. Вона охоплює весь простір життя від умов її праці, побуту, здоров’я, дозвілля до суспільно-класових, національно-етнічних відносин. Зміст “соціальний” означає відношення між соціальними групами, індивідами з приводу їх положення, місця і ролі в суспільстві, стилю життя.

Соціальні ресурси– це люди, працівники закладу. Від їх творчого потенціалу, здібностей, професійної підготовленості, сукупності ділових якостей залежить власне успіх всієї діяльності.

Соціальні відносини. Соц. М регулює відносини між суб’єктом і об’єктом соц. М. У якості яких виступають відповідно: суспільні відносини, що виникають у процесі виробництва та особистість зі своїми потребами, інтересами, яка вирішує виробничі цілі, або якій доручено управляти тим або іншим ділянкою виробництва, і яка реалізує на цьому терені свій особистий потенціал.

До сфери впливу соціального менеджменту також відносять відносини управління усередині системи, відносини між представниками управлінського апарату і підлеглими (координація); галузеві, територіально-галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні відносини; зовнішні і внутрішні відносини; колективні та індивідуальні відносини; тимчасові й постійні відносини тощо.

  1. Методи соціального менеджменту як наукової дисципліни.

Під соціальними методами управління розуміють систему заходів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат колективу і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі, задоволення соціальних потреб працівників, розвитку особистості, соціального захисту та ін.

До методів соціального управління належать соціальне прогнозування та соціальне планування.

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники:

• вікові та статеві зміни в колективі;

• зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників;

• зміни в матеріальному забезпеченні та побутових умовах працівників;

• динаміку співвідношення фізичної та розумової праці й інше.

  1. Закони соціального менеджменту.

  1. Потреба в різноманітних засобах управління.

Сутність полягає в тому, що керуюча підсистема повинна мати достатньо різноманітних засобів впливу і достатню пропускну спроможність для переробки інформаційних потоків та видачі управлінських рішень. Все це необхідне для того, щоб результативно регулювати діяльність всього різноманіття складових системи та забезпечити її функціонування й розвиток згідно з заданою програмою.

  1. Спеціалізація управління.

В сучасних умовах управління не можливе без спеціалізації, розподілу функцій, що веде до специфічного їх прояву в конкретних умовах, на різних рівнях і напрямах управління. Це становить сутність закону спеціалізації управління.

  1. Інтеграція управління.

Дія закону інтеграції управління свідчить про те, що об'єднання в управлінні різних управлінських дій на різних рівнях і напрямах являє собою єдиний управлінський процес в межах єдиного соціального організму – системи. Інтегруючими факторами є цілі, завдання організації, інтереси суспільства, котрі вимагають підтримки нормальної життєдіяльності і розвитку складної соціальної системи відповідно до постійних змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

  1. Економія часу.

Його дія спрямована на досягнення поставленої мети з найменшими витратами матеріальних, людських і фінансових ресурсів, тобто на економне використання робочого часу, затраченого безпосередньо працівниками та втіленого в матеріальних і фінансових ресурсах.

  1. Пріоритетність соціальних цілей.

Сутність закону полягає в тому, що соціальному ціле покладанню необхідно надавати пріоритетного значення. Не виробництво, не економіка є межею розвитку суспільства і умовою підтримки його рівноваги та розвитку, а постійне підвищення якості життя його членів, їх добробуту, соціального самопочуття, безперервного вдосконалення способу життя.

  1. Зростаюча суб’єктивність і інтелектуальність в управлінні.

Зростаюча суб’єктивність та інтелектуальність в управлінні значною мірою є свідченням суб’єктивного характеру управлінського впливу. Це породжене тим, що управлінські відносини як такі, що виникають між людьми в процесі управління, у тій або іншій формі проходять через свідомість людей, створюються і вдосконалюються ними в залежно від об’єктивних змін у виробництві, соціальних відносинах тощо. Можна констатувати, що природа управлінських відносин є двоїстою – об’єктивно-суб’єктивною. Одну з сторін цих відносин і відображає цей закон.

  1. Обов'язковість домінування глобальної соціальної мети в управлінні.

Кожна соціальна система складається з ряду підсистем: економічної, політичної, технічної, організаційної, духовно-культурної, котрі формують єдиний організм. Підтримка її цілісності в процесі управління можлива тільки при обов’язковому домінуванні глобальної соціальної мети над цілями кожної підсистеми.

  1. Обов’язковість розробки соціальної доктрини.

Закон обов’язковості розробки соціальної доктрини, яка є різновидом глобальної технології, котра визначає місце соціальної системи в геополітичному просторі, виокремлює пріоритети нації в реалізації тієї або іншої мети з використанням механізмів економічних, міжнародних, культурно-духовних, екологічних, військових. Така технологія є основоположною для визначення стратегічних цілей соціальної політики, яка

відображає інтереси громадян. Вимоги закону в практику соціального менеджменту в процесі напрацювання і реалізації соціальної політики держави.

  1. Передача функцій управління народним органам самоуправління.

Сучасна наука трактує передачу функцій, прав, повноважень, ресурсів народним органам самоуправління, розвиток їх самодіяльної активності в управлінні суспільними справами, всебічне розгортання методів і засобів саморегулювання і саморозвитку як обов’язкову умову прогресу суспільства.

  1. Самоуправління.

Дія закону самоуправління зумовлена тим, що, з одного боку, держава не може брати на себе розв’язання всіх питань функціонування і розвитку окремих підприємств, установ, комерційних і некомерційних організацій міст і сіл. З іншого боку, населення міст і районів є співвласниками майна останніх, комерційних і некомерційних організацій і зацікавлене в тому, щоб

воно ефективно використовувалось для задоволення його потреб та в його інтересах.

17.Соціально-психологічні методи в соціальному менеджменті.

Соціально-психологічні методи менеджменту - це способи впливу на колективи людей, які основані на використанні наукових досягнень соціальної і загальної психології в управлінні виробництвом. Характеризуються мотиваційною спрямованістю, котра визначає напрями управлінського впливу на керований об’єкт.

Серед основоположних засобів управлінського впливу, використовуваних у соціальному менеджменті, виділяють два широко відомих – переконання і примус.

Переконання використовується для того, щоб схилити або спонукати об’єкт управління до дій і поведінки, бажаної для суб’єкта управління. Відповідно в соціальному менеджменті цей засіб реалізується у вигляді двох похідних від нього: схиляння і спонукання.

Схиляння полягає в тому, що суб’єкт управління за допомогою різного роду аргументів і фактів переконує виконавця (об’єкт управління) в доцільності виконання завдання (рішення) і схиляє його діяти таким чином, котрий пропонується суб’єктом управління. Основна форма реалізації цього

способу – рекомендація, тобто управлінський вплив, який ґрунтується на

свідомості виконавця, його моральній відповідальності і виконавській

дисципліні, досвіді і професіоналізмі.

Спонукання несе в собі більш потужний, ніж схилення, мотиваційний

заряд, тому що воно передбачає спонукання виконавця (об’єкт управління, в тому числі і колективний) до певних дій, виходячи не стільки з інтересів суб'єкта управління, скільки із власних потреб виконавця. Формами реалізації цього способу можуть бути:

- порада - суб’єкт управління підказує виконавцю, як краще вирішити те або інше завдання, використовуючи нагромаджений досвід, аналогічні підходи в подібних ситуаціях, спонукаючи виконавця до самостійного пошуку відповідей на виниклі питання;

прохання - суб’єкт управління спонукає виконавця зробити щось, керуючись характером стосунків, які між ними сформувалися. При цьому за виконавцем залишається право виконати проігнорувати прохання.

Найчастіше це ввічлива розпорядження. Якщо ж підлеглий не здатний правильно сприймати владну природу прохання - розпорядження, яке повинен виконати, то керівник має використати більш категоричні форми реалізації способів розпорядчого впливу.

Серед різновидів переконання особливої уваги заслуговують особистий приклад та інформування.

Особистий приклад, як засіб переконання ґрунтується притаманному людям намаганні наслідування, навіть коли окрема особа цього і не усвідомлює. Найбільш яскраво бажання наслідування проявляється стосовно авторитету. Якщо керівник має достатній авторитет, то навіть незалежно від бажання підлеглих його поведінка і дії стають еталоном для них, тобто цей спосіб впливу діє автоматично.

Цілеспрямоване застосування способу особистого прикладу дозволяє керівнику не тільки самому демонструвати зразки необхідних дій, поведінки,

але й вказувати на такі дії і поведінку інших, які варто наслідувати, в тому

числі у складу персоналу керованої організації.

Інформування передбачає цілеспрямований управлінський управління на об’єкт управління для отримання бажаного результату шляхом відбору, обробки і розповсюдження інформації, необхідної останньому для кращої орієнтації в ситуації вибору оптимального варіанта дій.

Застосування примусу передбачає отримання необхідного результату управлінського впливу на виконавця (об’єкт управління) використанням владних повноважень суб’єкта (керівника органу підрозділу), що примусить виконавця здійснити поставлене завдання навіть всупереч його волі і бажанню. В менеджменті найбільш використовуються такі різновиди як догана, навіювання, покарання.

Охарактеризовані засоби управлінського впливу поділяються на засоби прямого і опосередкованого впливу. Використання перших передбачає отримання необхідного результату безпосередньо і, як правило, негайно.

Другі спрямовані на створення умов для отримання бажаного результату,

котрий може наступити не відразу, а через деякий час.

Соціально-психологічні методи спрямовані на регулювання соціальних

відносин між людьми шляхом оптимального підбору і розстановки кадрів. Це

досягається завдяки комплектуванню малих груп, гуманізації праці, професійного підбору, навчання і т. ін. При комплектуванні малих груп намагаються досягти оптимального кількісного і якісного співвідношення між працівниками з урахуванням їх психологічної сумісності.

Гуманізація праці ґрунтується на використанні психологічного впливу на особу кольорів, музики, виключення монотонності праці, збільшення в ній

елементів творчості тощо.

Слід повсякчас пам’ятати, що соціально-психологічні методи базуються на дії об’єктивних законів соціального розвитку і законах психології. Об’єктом впливу цих методів служать соціальні і психологічні процеси на рівні всього населення, виробничого колективу або його структурної ланки, окремого працівника. Однак провідне місце в системі методів соціального менеджменту належить комплексній мотивації людей.

У складі соціально-психологічних методів соціального менеджменту

виділяють також методи формальної і неформальної дії. Методи формальної

дії пов’язані з використанням суб’єктом управління таких засобів впливу, як

примус, владні повноваження, використання посадового становища у формі

розпорядництва та оперативного втручання в управлінський процес з метою

координації зусиль його учасників і досягнення цілей організації, виконання

поставлених завдань. Засади, форми і умови їх застосування, звичайно, точно

визначені законами або відповідними підзаконними актами. Методи неформального впливу ґрунтуються в основному на переконанні, авторитеті, взаємній повазі керівника і підлеглого, використанні різноманітних способів мотивації і стимулювання. Перші, визначені адміністративним правом як норма, набувають статусу організаційно-адміністративних методів соціального менеджменту, а другі – організаційних методів соціального стимулювання.

18.Самоуправління: зміст та умови розвитку.

Самоуправління являє собою процес перетворення окремої особи, трудового колективу з об’єкта управлінської діяльності в її суб’єкт. Це означає, що кожний член персоналу вирішує питання в межах наданих повноважень щодо розподілу і використання ресурсів, розподілу і виконання трудових функцій, спільного заробітку. Така організація управління передбачає утворення асоціації працівників, які самостійно регулюють реальне поєднання працівників з факторами виробництва і розподіл відповідно до застосованої праці. Мається на увазі здійснення ключових соціально-економічних процесів, які є передумовою нового типу соціально-економічних відносин між рівноправними суб’єктами виробничої діяльності.

Самоуправління в такому контексті передбачає інтеграцію праці управління.

19.Характерні риси соціального менеджменту як системи.

Система соціального менеджменту – це форма функціонування і розвитку соціальних відносин згідно з дією об’єктивних законів на основі дотримання відповідних принципів з метою досягнення поставлених цілей шляхом виконання його суб’єктами функцій, використання відповідних методів та механізмів управління в процесі здійснення.

Система соціального менеджменту включає в себе об’єкт і суб’єкт управління, що визначає їх розгляд як двох підсистем – керуючої і керованої, котрі перебувають в постійній взаємодії. При цьому керуюча система (суб’єкт управління) є частиною керованої (об’єкт управління), її величина і межі залежать від масштабів і особливостей останньої.

Функціонування суб’єкта управління визначається в основному особливостями об’єкта.

20.Об'єкти соціального менеджменту.

До об’єктів соціального менеджменту належать: ресурси соціальної служби; ресурси соціальної роботи; клієнти соціальних служб (ресурси клієнта); фахівці з соціальної роботи; вся система взаємин, яка складається при наданні соціальної послуги.

Під ресурсами розуміється сукупність витрат (певна соціальна норма) політичних, матеріальних, технологічних, фінансових, інформаційних, кадрових, особистісних, які застосовуються для досягнення мети, враховуючи витрати ресурсів не тільки у сфері практичного виробництва соціальної послуги, але й у сферах проектування, конкретизації, коректування, публічної презентації споживання, зворотного зв'язку з клієнтами в соціальній службі, системі соціальних служб.

21.Соціальні процеси та їх складові.

Безпосереднім об’єктом управлінського впливу в соціальному менеджменті є соціальні процеси. Соціальний процес – це форма існування структурного елемента соціальної організації, його руху. Сукупність соціальних процесів у рамках соціальної організації являє

Собою безперервний рух всіх його структурних елементів, що призводить до зміни соціальної організації в цілому або до її відтворення. У зв’язку з цим існує потреба їх класифікації.

Соціальні процеси класифікуються за різними ознаками. Однією з найбільш повних вважається класифікація на основі аналізу специфічних функцій соціальної організації як підсистеми виробничої організації. До таких функцій належать: цільова - здійснення головної мети організації в цілому; інтерактивна - об’єднання членів організації за допомогою спеціальних цінностей і ресурсів для найкращого здійснення цільової функції; змінюючо-підтримуюча - відтворення і зміна (підвищення) соціального статусу організації і її членів.

В межах цільової функції організації виокремлюється перша група процесів,які є базовими: праця і тісно пов’язані з нею ціннісно-орієнтаційні процеси, тобто формування і розвиток ціннісних орієнтацій персоналу.

Інтерактивно-забезпечуючі процеси – керівництво і лідерство в первинних колективах, згуртування і роз’єднання первинних колективів, включення індивіда в групу і вихід з неї тощо.

До змінюючо-підтримуючих процесів належать: мобільність, тобто зміна статусу окремих осіб і соціальних груп в організації, а також генетичні процеси (прогресивні і регресивні), котрі виражають зміну статусу самої організації в навколишньому середовищі.

Оскільки в центрі управлінського впливу перебувають не люди, як це зазвичай вважається, а відносини, які перебувають у постійному русі і проявляються у вигляді подій, явищ, процесів, то необхідно мати уявлення про їхній характер.

У відповідності до форм суспільного буття існують економічні, соціальні,політичні, духовно-культурні, особистісні процеси.

У суспільстві мають місце соціальні процеси, безпосередньо викликані технічними, біологічними, кліматичними аномаліями. До них належать техногенні катастрофи, екологічні зміни, епідемії, землетруси тощо, які впливають на стан суспільства і за своїм змістом мають суспільний характер.

За своїм характером соціальні процеси бувають масовими, системними або епізодичними. Так, різноманітні інновації, експерименти можуть мати епізодичний характер або набути загального поширення.

Яскравою ілюстрацією останнього є впровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в повсякденну практичну діяльність всіх базових центрів зайнятості України.

За рівнем активності людей в розв’язанні суспільних проблем виділяють соціальні процеси низької, середньої, високої участі.

Залежно від спрямованості на зміцнення та прогресивний розвиток соціальних зв’язків соціальні процеси поділяються на конструктивні та деструктивні, антисоціальні. Останні два класифікуються як такі, що спрямовані на дестабілізацію і крах соціальної організації, системи і т.д.

У відповідності до рівня організації суспільства соціальні процеси поділяються на внутрішні і зовнішні, внутрішньогрупові і міжгрупові, міжсуспільні та такі, що охоплюють все суспільство.

Залежно від соціальної ситуації соціальні процеси розрізняються за своїм характером, змістом, тривалістю.

Управління соціальними процесами – одне з найбільш складних завдань. Завдання соціального менеджменту в цій сфері полягає в забезпеченні цілеспрямованого управлінського впливу на керований об’єкт зметою підтримки його рівноваги і розвитку.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.