32. Основні принципи побудови соціальних організацій

Загальні принципи таких організацій:

   1) загальна організаційна мета діяльності;

  2) стійкі нормативні (формальні) зв'язку між членами організації, встановлені правила, порядок взаємодій, сформована організаційна структура;

  3) взаємодія з зовнішнім середовищем;

  4) використання організаційних ресурсів для досягнення цілей.

   Організаційна структура характеризується поділом праці, спеціалізованими підрозділами, ієрархією посад і порядком використання ресурсів.

   До числа ресурсів формальної організації відносяться праця, обладнання, кошти, земля, капітал і людський ресурс.

   Організація все в більшій мірі розуміється не тільки як система функцій, нормативів, але і як сфера міжгрупового і міжособистісного взаємодії.

   Визначальний чинник пов'язаний із зростанням ролі і значення соціального ресурсу в системі організаційних відносин, який стає головним.

   Неформальна організаційна структура за певних умов може потіснити формальну. Початок розумінню неформальних організацій було покладено під керівництвом Мейо в рамках хотторнского експерименту на одному з підприємств США, де вперше були виявлені можливості малої групи, резерв людського фактора, творчих можливостей людини, що багато в чому суперечило панівної тоді класичної теорії Тейлора.

    Знання і розуміння людини, можливостей його поведінки в організації - найважливіший елемент сучасної управлінської та організаційної культури, суть менеджеральной революції. Тому в науці розробляються технології побудови сильних соціальних організацій з урахуванням їх формальних і неформальних структур.

33. Корпоративізм – інноваційний метод розвитку соціальних організацій.

Загальним напрямком у розробці сучасної соціальної доктрини російського суспільства є корпоративізм. Корпоративізм У література корпорація переважно досі була відома як корпорація економічна, тобто такий вид взаємодії людей, який характеризується акціонерними началами, де капітал утворюється шляхом продажу акцій і облігацій. У міру розвитку й утвердження корпоративної власності корпорація все більше розглядається як особливий тип організації всього суспільного життя - економічній, соціально-політичній, духовній.

Корпоративізм сьогодні розуміється як спосіб організації суспільного життя, при якому місцеві спільноти, соціальні організації, господарські суб'єкти, люди, що проживають на територіях, включаються у спільну активне громадське життя.

34.Сутність, структура і специфіка соціальних ресурсів організацій.

Социальные организации

Социальные системы, которые реализуют себя в производстве товаров, услуг, информации и знаний, называются социальными организациями. Таким образом, существует социально-политические, социально-образовательные, социально-экономические и другие организации. Каждый из этих видов имеет приоритет собственных целей. Так, для социально-экономических организаций главная цель – получение максимальной прибыли; для социально-культурных – достижение эстетических целей, а получение максимальной прибыли является второй целью; для социально-образовательных – достижение современного уровня знаний, а получение прибыли также является вторичной целью.

Социальные организации играют существенную роль в современном мире

Их особенности:

- реализация потенциальных возможностей и способностей человека;

- формирование единства интересов людей (личных, коллективных, общественных). Единство целей и интересов служит системообразующим фактором;

- сложность, динамизм и высокий уровень неопределенности.

Социальные организации охватывают различные сферы деятельности людей в обществе. Механизмы взаимодействия людей через социализацию создают условия и предпосылки развития коммуникабельности, формирования позитивных моральных норм людей в общественных и производственных отношениях. Они также создают систему контроля, включающую наказание и поощрение индивидов, так чтобы выбираемые ими действия не выходили за рамки доступных для данной системы норм и правил. В социальных организациях проходят объективные (естественные) и субъективные (искусственные, по воле человека) процессы. К объективным относятся циклические процессы спада-подъема в деятельности социальной организации, процессы, связанные с действиями законов социальной организации, например, синергии, композиции и пропорциональности, информированности. К субъективным относятся процессы, связанные с принятием управленческих решений (например, процессы, связанные с приватизацией социальной организации).

В социальной организации имеются формальные и неформальные лидеры. Лидер – это физическое лицо, которое оказывает наибольшее влияние на работников бригады, цеха, участка, отдела и т.д. Он воплощает групповые нормы и ценности и выступает в защиту этих норм. Формальный лидер (руководитель) назначается вышестоящим руководством и наделяется необходимыми для этого правами и обязанностями. Неформальный лидер – это член социальной организации, признанный группой людей как профессионал (авторитет) или защитник в интересующих их вопросах. Лидером обычно становится человек, у которого профессиональный или организаторский потенциал существенно выше потенциала его коллег в какой-либо области деятельности. В коллективе могут существовать несколько неформальных лидеров только в непересекающихся сферах деятельности.