Зв’язок з іншими науками

Вікова психологія базується на знаннях загальної психології, яка вивчає загальні закономірності функціонування і розвитку психічних процесів, станів, властивостей, теоретичні засади і принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

Тісний міждисциплінарний зв’язок вікової психології з генетичною психологією (психологією розвитку), яка вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і властивості особистості.

Вікова психологія взаємодіє з педагогічною психологією, зосередженою на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання, умов, чинників і механізмів ефективного навчання і виховання. Виявляючи структурні зміни, новоутворення, що виникають з віком дитини в її психічній діяльності можна зробити висновок про роль навчання і виховання. Спираючись на дані вікової психології, зважаючи на вікові можливості особистості, педагогічна психологія формує методи навчання і виховання. Наукове обгрунтування мети, змісту навчання і виховання, педагогічних методів і технологій не може обійтися без урахування знань про вікові особливості дітей, підлітків, юнаків.

Формування, становлення, розвиток особистості дитини, юнака, дорослої людини відбувається у колективі ровесників, у малих групах (сім’я, клас, студентська група, виробничий колектив), тому для вікової психології важливе значення має зв’язок із соціальною психологією – наукою про взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.

Активно співпрацює вікова психологія з диференційною психологією, яка вивчає індивідуальні і групові відмінності у психіці людини, як впливають на ці відмінності статеві особливості, особливості нервової системи; також – психологією особистості, психологією емоцій, психологією волі, психології здібностей, інтелекту та спеціальної психології, яка вивчає психологічні особливості аномальних дітей і дорослих, психогігієною, яка вивчає заходи, спрямовані на збереження і зміцнення психічного здоров’я людей різних вікових груп. Послуговується вона і відомостями різноманітних галузей гуманітарних і природничих (філософії, педагогіки, анатомії, психофізіології, генетики, наркології, історії, геопсихології та ін.) наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.

Педагогічна психологія пов’язана з когнітивною психологією – науковий напрямок в якому розглядають поведінку, як утворення, опосередковане пізнавальними, або когнітивними факторами; психологією творчості, яка вивчає формування і структуру творчого потенціалу людини, створення нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, та у звичайному житті. Педагогічна психологія має тісний зв’язок з педагогікою, яка вивчає сутність навчання і виховання, розробляє теорії і технології навчання і виховання, визначає їх принципи, зміст, форми і методи.

Завдання вікової психології на сучасному етапі:

1. нагромадження фактів розвитку пізнавальних процесів, особистісної сфери і систематизація їх за часовим принципом;

2. наукове обґрунтування вікових норм різних психофізіологічних функцій;

3. дослідження особливостей розвитку особистості на кожному віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем;

4. створення фундаментальної концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах;

5. виявлення актуальних і потенційних можливостей людини в різні періоди її життя;

6. наукове прогнозування розвитку і розуміння ролі ранніх періодів для послідуючого розвитку психічних ресурсів особистості;

7. забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та; гармонійної особистості людини на всіх вікових етапах.

Завдання педагогічної психології [19]:

1. виявлення, вивчення та опис психологічних особливостей і закономірностей інтелектуального і особистісного розвитку людини в різних умовах навчально-виховної діяльності, освітнього процесу;

2. розкриття механізмів і закономірностей навчального і виховного впливу на інтелектуальний і особистісний розвиток учня;

3. визначення механізмів і закономірностей засвоєння учнем соціокультурного досвіду, його упорядкування в індивідуальній свідомості та використання в різноманітних ситуаціях;

4. визначення зв’язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку учня та формами і методами виховного і навчального впливу (співробітництво, активні форми навчання);

5. визначення особливостей організації і управління навчальною діяльністю і вплив цих процесів на інтелектуальний, особистісний розвиток і навчально-пізнавальну активність;

6. вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;

7. визначення механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;

8. визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування операційного складу діяльності на їх основі в процесі рішення різноманітних задач;

9. визначення психологічних основ діагностики рівня і якості засвоєння знань і їх співвідношення з освітніми стандартами;

10. розробка психологічних основ подальшого удосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.