24. Дві тенденції в історії перекладу.

В історії перекладу існують дві тенденції:

1. Вільний переклад (переклад за смислом, за змістом, смисловий переклад)

2. Буквальний (буквалістський) переклад (розрахований на відтворення форми тексту)

Розвиток перекладу розпочався з Древнього Риму. Відбувався у формі вільного перекладу. Тому коли давньоримські перекладачі працювали з древніми текстами, вони їх переробляли на зрозумілу аналогію латинської мови. Цицерон «Про ораторів найкращого готунку» (присвячено ораторському мистецтву).

Існували різні підходи до перекладу (Хьюго Фридрих On the Art of Translation):

- завоювання (не порушуючи мовні норми)

- суперництво (мета перекладу полягала в тому, аби перевершити оригінал)

- збагачення (запозичення, введення нових слів, конструкцій)

Після античного періоду, у якому домінував вільний переклад, іде християнський – буквальний переклад. У цей час панівна літ-ра – релігійна. Світська літ-ра фактично перестає існувати. Головна книга – Біблія, решта – книги релігійного змісту. Так як Біблія вважалася недоторканною книгою і кожне її слово має бути збережене при перекладі, це і спричинило перехід від вільного до буквалістського перекладу.

ХVI – початок реформації. Мартін Лютер – переклад Біблії на німецьку мову. Для нього важливі були норми німецької мови, хоча він намагався перекладати буквально. «Послание о переводе и о заступничестве святых» («Письма переводчика») Мартіна Лютера поклали початок повернення до перекладу за змістом.

XVII – XVIII – епоха класицизму, розквіт вільного перекладу. Перекладачі робили переклади відповідно до канонів класицизму, щоб підвищити їх популярність. У цей період перекладалися твори античних авторів, а також Шекспіра та Сервантеса.

25. Суперечка про можливість перекладу: передумови, зміст, сучасне трактування.

Передумови: кінець епохи абсолютизму; панування філософії ідеалізму; романтизм, реалізм.

ХХ століття ознаменувало новий підхід до перекладу: уважність до першотвору; намагання з’ясувати авторський намір; повне відтворення тексту-оригіналу перекладу. ХХ ст. ознаменувало початок зростання якості перекладу. Починає формуватися песимістичне ставлення до можливості здійснення адекватного перекладу взагалі. У цей час і з’являється суперечка про перекладність. ЇЇ сутність: адекватний переклад здійснити неможливо. Вільгельм фон Гумбольдт казав, що у перекладача є два можливих варіанта: повністю відтворити оригінал у перекладі (що буде порушувати норми мови перекладу); може орієнтуватися на мову перекладу (оригінал буде спотвореним).

Олександр Потебня – ідея про національну своєрідність кожної мови. В мові відбувається те, як кожен народ бачить світ, мислить. Мова пов’язана з нашою свідомістю. Неможливо однією мовою відтворити своєрідність іншої. Пресупозиція – бачення автором тексту, його догадки. Імплікація – вилучання прихованого змісту. Кожен текст існує у нескінченній кількості варіантів. Теоретична дискусія – суперечки про перекладність.

Аксіома перекладу: В процесі перекладу певна частина інформації обов’язково втрачається та з’являється щось таке, чого в оригіналі не було.

Сучасна лінгвістика трактує суперечки про перекладність так: існують окремі явища, які підпадають під назву «перекладацькі труднощі». Дуже часто в тексті те ябо інше явище не можливо перекласти – «каламбур» - гра слів, побудована на полісемії (одне слово має декілька значень) та омонімії. Якщо перекладач не переклав якийсь каламбур, якість перекладу від цього не погіршується.