- •Економічна теорія
- •1. Виникнення економічної теорії. Економічна теорія як універсальна соціально-екомномічна наука. Об’єкт економічної теорії і її предмет.
- •2. Категорії і закони економічної теорії. Методи економічної теорії.
- •3. Продуктивні сили суспільства.
- •4. Виробничі відносини, іх суть, система і структура.
- •5. Відносини власності, їх форми і типи. Розвиток відносин власності. Закон України «Про власність».
- •6. Роздержавлення та приватизація. Особливості приватизації в Україні.
- •8. Типи економічних систем. Характеристика сучасної економічної системи в Україні.
- •9. Економічні потреби, їх сутність і структура. Закон зростання потреб і механізм його дії. Виробництво як визначальний чинник формування потреб і їх розвитку.
- •10. Корисність продукту. Гранічна корисність продукту. Закон спадаючої граничної користі і його функції.
- •12. Основні фактори виробництва. Ефективність використання факторів виробництва.
- •13. Робоча сила і її властивості. Вартість робочої сили. Суспільна корисність праці.
- •14. Ефективність виробництва. Крива виробничих можливостей (оптимум Парето).
- •15. Загальні форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво.
- •16. Товарне виробництво, умови і причини його виникрення. Характерні риси товарного виробництва.
- •17. Товар і його властивості. Теорії вартості.
- •18. Гроші і їх основні риси. Еволюція грошей і їх функції.
- •19. Функціональні форми грошей.
- •20. Грошовий обіг і його закони.
- •21. Інфляція, її суть і причини.
- •22. Підприємство – первинна ланка економіки. Види підприємств.
- •23. Система управління сучасним підприємством. Роль маркетингу в діяльності підприємства.
- •24. Суть підприємства і умови його існування. Підприємництво в системі товарного виробництва.
- •25. Принципи підприємництва. Види підприємницької діяльності. Закон України «Про підприємництво».
- •26. Організаційно-правові форми господарювання.
- •27. Суспільне відтворювання: суть і основні риси. Просте товарне виробництво. Розширена форма товарного виробництва, її основні риси і механізм виникнення.
- •28. Економічне зростання і його типи.
- •29. Капітал як економічна категорія товарного виробництва. Основний та оборотний капітал.
- •31. Робоча сила, її вартість. Наймана праця. Заробітна плата – категорія товарного виробництва.
- •32. Форми і системи заробітної плати. Функції заробітної плати. Сучасна структура заробітної плати.
- •33. Витрати виробництва, їх суть і види. Ефективність використання факторів виробництва.
- •34. Закон спадаючої віддачі та ефект масштабу. Собівартість продукції. Напрями мінімізації собівартості продукції.
- •35. Сутність, структура та функції цін. Особливості ціноутворення в Україні.
- •Структура цін
14. Ефективність виробництва. Крива виробничих можливостей (оптимум Парето).
Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам.
Умови ефективного використання ресурсів. Найефективніше комбінування ресурсів (їх найраціональніше використання) можливе також за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих обсягів виробництва за даного рівня розвитку техніки і технології, а також при повній зайнятості ресурсів за умови їх використання на виробничі цілі). Похідним від поняття "економічна ефективність" є поняття "зрівняльна перевага", тобто здатність товаровиробника виготовляти товари з меншими альтернативними витратами. Відповідно до неї підприємець повинен віднайти такий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняльну перевагу.
Проілюструємо механізм вибору альтернативних варіантів використання ресурсів (табл. 1).
Якщо ресурси використовуються для будівництва лікарень, шкіл, то їх вартісна (грошова) оцінка складається із витрат на матеріали, робочу силу, оренду або купівлю землі. Альтернативними витратами щодо них є витрати на будівництво готелів, офісів, які можуть бути збудовані за рахунок тих самих ресурсів. Уряд може спрямувати всі ресурси на будівництво лікарень або частку цих коштів — на будівництво готелів. Це означає, що обсяги будівництва названих різних об'єктів є не лише альтернативними, а й взаємодоповнюваними. Крива виробничих можливостей. Щоб чіткіше уявити значення альтернативних можливостей об'єктів, побудуємо графік меж виробничих можливостей (мал. 1).
Якщо нанести цифри на графік, отримаємо точки, які показують варіанти вибору ресурсів. З'єднавши їх, одержимо криву виробничих можливостей. Рухаючись по кривій, маємо можливість спостерігати різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що на них можна побудувати 55 лікарень, шкіл і 10 готелів. Якщо ресурси розподілити так, що виробництво здійснюється у межах виробничих можливостей (точки А, В, С, Д, Е, /), то досягаються найвища ефективність економіки і правильність вибору. У цьому разі точка К свідчить про недостатньо ефективне використання виробничих можливостей, а точка N знаходиться поза межею таких можливостей, отже є нереальною за даного рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва тощо. Тому зміщення кривої виробничих можливостей вліво свідчить про їх зростаюче невикористання. Свого максимуму воно досягає під час економічних криз.
15. Загальні форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво.
Форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво. Розвиток суспільства свідчить, що протягом тривалих історичних періодів, які охоплюють якісно різні суспільні способи виробництва, зберігаються окремі спільні форми економічного життя. За час свого існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. В докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первіснообщинного ладу зароджується товарна.
Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.
Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.
Такі відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.
У натуральному господарстві економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і споживання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.
Натуральна форма виробництва має такі основні риси.
Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).
Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.
Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.
Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.
Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.
Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання ви- роблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.
Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).