Практичне заняття №6 Тема: Чистота мовлення.

1. Просторічні слова.

2. Діалектизми. Соціальні та територіальні діалектизми.

3. Суржик у професійному мовленні.

Список рекомендованої літератури

Анти суржик / За ред. О. Сербенської. — Л., 1994.

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К., 1991.

Волощак М. Неправильно-правильно: Довід, укр. слово­вживання. — К., 2000.

Головащук С. Українське літературне слововживання: Слов.-довід. — К., 1995.

Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О. Терлак 3. Словник-довідник з культури української мови. — Л., 2006.

Гринчишин Д., Сербенська О. Словник паронімів української мови. — К., 1986.

Єрмоленко С. Вивчення жаргонізмів // Укр. мова та л-ра в шк. — 2004. — № 38 (390).

Зорівчак Р. Боліти болем слова нашого. — Тернопіль, 2008.

Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне "Я". — К., 2001.

Караванський С. Секрет української мови. — К., 1994.

Лесюк М. Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика). — Івано-Франківськ, 1993.

Масленко Л. Суржик як соціолінгвістичний феномен // Дивослово. — 2002. — № 3.

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. — Тернопіль, 2000.

Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практ. слов.-довід. — Л., 2003.

Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг. — К., 2005.

Токарська А. Довідник із фахового мовлення для працівників правоохоронних органів. — Л., 2005.

Федорченко В. Лайливість — це хвороба // Укр. мова та л-ра в шк. — 2004. — № 38 (390).

Чак Є. Складні випадки вживання слів. — К., 1984.

1. Чистота мовлення тісно пов'язана з правильністю і нор­мативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних та орфоепічних норм, воно є чистим. На лексич­ному рівні чистим мовленням вважається таке, в якому немає позалітературних елементів. Так, у мовленні молоді нерідко спостерігаються жаргонізми; людина, яка багато працює на адміністративній посаді, може неправомірно використовувати канцеляризми й поза діловою сферою; науковці часом зловжива­ють іншомовними термінами. Людина нестримана, невихована може вдаватися до брутальних слів і висловів; у творах деяких письменників простежуємо "глибинні" діалектизми, псевдо-неологізми, трапляється невиправдане вживання просторічних (а іноді й лайливих) слів.

Просторічні слова мають знижений (згрубілий, іронічний, емоційно забарвлений) колорит, тому вони властиві розмовно-оповідним різновидам мовлення, перебувають на межі літературного/нелітературного мовлення, вирізняються невимушеністю, "вільністю" вживання. До просторічних слів належать такі, як брехня, гавкати (у значенні говорити), скиглити, рачкувати, халамидник, охламон, змахувати, блазень, шкура, чмо.

Якщо в розмовному (зниженому) мовленні ці слова можуть вживатися, то в науковому, діловому стилях вони недопустимі, а в художньому і публіцистичному вживаються зрідка, зазви­чай з певною стилістичною метою. Пригадаємо українську класичну літературу: "Ага, Охріменко дурний пішов прохать у повітовий, що обдурив його нас писар волосний" (Є. Гребін­ка). "Оце тобі, вражий сину, од нас дякування, що терпіли ми од тебе всякі глузування" (М. Костомаров). "Аж потіють, аж товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може, вдарять або дулю дати благоволять: хоч маленьку, хоч півдулі, аби тілько під самую пику" (Т. Шевченко).