Тема 3.6. Правова держава

Питання для самостійної роботи

1. Забезпечення правоохоронними органами правової держави законності та правопорядку.

Завдання для самостійного вивчення

1. Аналізуйте ідею правової держави як загальнолюдську цінність.

2. Охарактеризуйте поняття та ознаки правової держави.

3. Виділіть характерні риси соціальної держави, її прнцитпи та ознаки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання 1. Забезпечення правоохоронними органами правової дер жави законності та правопорядку.

Законність - поняття багатомірне, багатогранне, або, як нерідко пишуть у юридичній літературі, - багатоаспектне поняття. Многоаспек тное п. законності полягає в тому, що вона може розглядатися крізь призму таких категорій як «режим», «принцип», «метод», і характеризуватися у сві тлі цих категорій. Такого роду характеристики законності змістовно багато в чому схожі одна на іншу. Разом з тим вони близькі, але не тотожні, оскільки обумовлені різними точками зору на законність. У зв'язку із чим, можим говорити, що законність - це режим нормативного життя суспільства II держави, що вимагає точної відповідності поводження (діяльності) суб'єктів права приписанням законів, підзаконних актів. Або можна акцентувати увагу на тім, що законність - це принцип державного й громадського життя, що виражається в точному, неухильному й однаковому здійсненні правових норм всіма суб'єктами права, тобто громадянами їхніми об'єднаннями, посадовими особами, державними органами, органами місцевою самоврядування. Це вузьке, сугубо юридичне розуміння законності, що вказує на загальобов'язковість права.

Статті 19, 68, 129 Конституції України дозволяють зробити висновок, що законність - це принцип, передбачений Основним Законом України.

Законність також можна розглядати і як метод здійснення державної влади, і як необхідний елемент демократії. Законність безпосередньо пов'язана із правопорядком. Співвідносяться вони як причина й слідство.

Правопорядок - це стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, що є результатом дії законності.

Ст. 19 Конституції України вказує: правопорядок в Україні грунтується на тім, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у границях повноважень і способом, які передбачені Конституцією й законами України.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Яку державу можна вважати «правовою» ?

2. Які риси характеризують правову державу?

3. Чи можна сучасну Українську державу вважати правовою?

4. Як Ви розумієте поняття «законності» та «правопорядку»?

Розділ 4. Теорія права Тема 4.1. Право та його ознаки

Питання для самостійної роботи

1. Право як система нормативного регулювання, як міра, масштаб свободи і поведінки людини, громадянина та держави. Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте основні органи права як соціальної категорії.

2. Укажіть основні органи, що характеризують нормативність права.

3. Проаналізуйте головні аспекти співвідношення держави та права.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання 1. Право як система нормативного регулювання, як міра, масштаб свободи і поведінки людини, громадянина та держави

Термін "право" використовується в юридичній науці та інших сферах гуманітарного знання як еквівалент слова "право".

Право в об'єктивному значенні - це право, що виражене в системі погоджених, внутрішньо упорядкованих між собою норм.

Об'єктивне право відображається в правових нормах, що містяться в законах, інших актах, які є джерелами права.

Суб'єктивне право - це заснована на законі свобода чи можливість здійснення певних дій конкретним суб'єктом права. Об'єктивне та суб'єктивне право взаємопов'язані. Суб'єктивне право виникає на основі норм об'єктивного права, норми об'єктивного права закріплюють суб'єктивне право. Суб'єктивне право - це ступінь реалізації, здійснення його норм в діях індивідів та їх об'єднань.

У реальному своєму вияві право виступає в таких формах:

1. ідеї, уявлення про право (ідеологами);

2. юридичні приписи (установки), що походять від держави;

3. дії або відносини, що мають правову природу;

4. психічні почуття.

Залежно від того, що береться за основу розуміння права - ідеї, норми чи дії (відносини), можна виділити такі типи праворозуміння:

1. природно-правове;

2. нормативне;

3. соціологічне;

4. психологічне.

Нормативістська (нормативна) концепція права - це вчення, що ототожнює право з установками (приписами), які мають державне схвалення.

В основі цього типу праворозуміння лежить уявлення про нормативність як основоположну ознаку права.

Тобто, правом визнаються тільки ті норми, що мають державне походження. Володіючи якостями загальнодержавного регулювання, право є ефективним інструментом досягнення соціального миру та злагоди, зняття напруженості в суспільстві.

Право володіє рядом ознак (властивостей).

Ознаки (властивості права) - це сукупність основних рис права, що надають йому характер особливої домінуючої системи нормативного регулювання в суспільстві.

Праву притаманні такі ознаки:

1. нормативність, загальність і загальнообгрунтованість права;

2. державна забезпеченість;

3. системність, формальна визначеність, реально діючий характер;

4. нетотожність права закону;

5. здатність виступити інструментом визнання, розмежованості і погодження різних інтересів;

6. виступати мірою, масштабом свободи та поведінки людини;

7. динамізм, стабільність і правонаступництво.

У чому ж полягає сутність права як системи нормативного регулювання?

Нормативність права - основоположна риса права, яка означає, що ггравовому регулюванню підлягають ті відносини й дії людей, які в даних умовах типові, найбільш стійкі, характеризуються повторюваністю та загальністю.

Нормативність - це соціальне явище, що коріниться в природі людини і притаманне будь-якій соціальній спільноті.

Нормативність означає впорядкованість у мисленні та сусггільному житті, коли вони підпорядковуються ггевним

правилам. В основі нормативності - повторюваність соціальних і розумових процесів, загальність існуючих явищ.

Нормативними є розумовий процес, мова, правила мови, діяння людини. Ця властивість нормативності вказує на можливість уводити в нормативні рамки поведінку, нормувати життя людей.

Нормативність права означає, що право складається із загальних норм, тобто таких правил поведінки (стандартів, зразків), які обов'язкові для всіх, не обмежені у часі, в просторі й колом осіб і визначають дозволену та заборонену поведінку, закріплюють міри юридичної відповідальності за поведінку, що суперечить праву.

Нормативність вказує на те, що право представлене нормами - правилами поведінки або установками, які визначають права та обов'язки учасників урегульованих відносин, їх відповідальність, міру свободи й поведінки.

Зовнішні ознаки нормативності (її "пізнавальність") сформульовані загальнотеоретичною наукою і юридичною практикою:

1. спрямованість норми права на регулювання виду суспільних відносин, а не індивідуальних форм його виявів;

2. неперсоніфікованість (неіндивідуалізованість) адресата норми;

3. невизначеність випадків, на які розрахована дія норми. Як основоположна властивість права нормативність має

різні рівні проявів.

Найвищою нормативністю володіють принципи права та його приписи. Хоча й меншою мірою, але також характеризуються нормативністю правові ідеї, фактичні дії (відносини), що вирізняються типовістю, повторюваністю, правомірністю, в силу чого вони також є складовими права.

Серед правових актів - формальних джерел права -найвищою нормативністю володіють кодифіковані акти.

Історично нормативність розвивалась від казуїстичних норм до абстрактних. Так, закріплення крадіжки окремих

об'єктів власності в давніх пам'ятках права й сучасна інтерпретація цієї норми в чинних кримінальних законах є принциповим нормогворенням.

Властива праву і така властивість як нормативність, що вказує на здатність права бути важливим засобом стабілізації й упорядкування суспільних відносин.

Системність права - характерна особливість права, що означає: право є впорядкованою, внутрішньою погодженою системою норм.

Унаслідок притаманної праву системності воно являє собою цілісне нормативне утворення (нормативний комплекс), диференційоване чи внутрішньо розділене на специфічні групи норм.

Системність вказує на те, що регулятивну роль норми права виконують лише у взаємозв'язку одна з одною. Норми об'єднуються в інститути права, інститути - в галузі. Разом усі галузі права складають єдину систему права.

Формальна визначеність права - специфічна характеристика права, що означає: принципи та приписи права характеризуються визначеністю, тобто завжди містять певну вказівку щодо меж правомірності поведінки їх адресатів і знаходять закріплення у певному джерелі права.

Це означає:

• по-перше, норми права вирізняються юридичною визначеністю, тобто точно вказують на обсяг, зміст прав та обов'язків;

• по-друге, норми права мають документальну або іншу формалізовану форму вираження (закон, регламент, постанови уряду тощо).

Право є втіленням загальної волі (погоджених інтересів).

Право як втілення загальної волі (погоджених інтересів) -це ознака, що вказує на соціальну адаптованість права, його здатність виступати

загальносоціальним регулятором поведінки.

Правом у цьому значенні є такий тип нормативного регулювання, який заснований на врахуванні інтересів різних верств суспільства, їх згоді та компромісах або загальній волі.

Відповідність погодженим інтересам або загальній волі надає йому реальність, а в кінцевому результаті - соціальну вагу. І, навпаки, якщо нормативні вимоги не виражають загальну волю, то жодними механізмами, в т.ч. силою держави, неможливо забезпечити їх виконання.

Право як міра, масштаб свободи і поведінки людини -визначальна характеристика права, що вказує на його здатність здійснювати позитивно- стимулюючий вплив на свободу.

Право і свобода- невід'ємні один від одного.

Право у своїй сутності й, очевидно, за своїм поняттям -це історично визначена та об'єктивно обумовлена форма свободи в реальних відносинах, міра цієї свободи, форма буття свободи, формальна свобода.

У вказаному аспекті право відображає:

а) міру повноти (обсягу), доступності, реальності прав, свобод особи, можливостей для її ініціативної поведінки;

б) міру допустимих обмежень свободи людини.

Право як діюча нормативна система - це здатність права реально впливати на волю і свідомість людей, стимулюючи їхні дії й поведінку відповідно до правових вимог.

Право існує, "нагадує" про себе настільки, наскільки воно діє, тобто відображається в мисленні, психіці людей, реалізується в їх практичних діях Реальність дії права - суттєва його властивість, що надає йому якість загальносоціального орієнтиру, силу й соціальну вагу в суспільстві. Чинне право в цьому аспекті виступає системою загальносоціального порядку.

Взаємозв'язок права та держави - об'єктивно існуюча залежність між правом і державою, обумовлена їх суспільною природою та соціальним призначенням у суспільстві.

"Близькість" права до держави відрізняє його від моралі, корпоративних норм та інших суспільних регуляторів. Держава втілює право в законі, підсилює його загальність і загальнообов'язковість, надає праву сучасні юридичні форми зовнішнього вираження, інформує про нього населений країни.

Держава - це сила, яка завжди стоїть за правом, забезпечує реалізацію його вимог, охороняє його від порушень. У свою чергу сучасна держава як суверенна влада не може існувати та функціонувати поза правом.

Вона не в змозі розвалити об'єктивно посталий правопорядок, без якого даний спосіб виробництва неможливий. Відмова від використання нраші завжди має серйозні економічні наслідки, послаблює державну владу І1 створює посилки для революційної зміни існуючого ладу.

Вплив права на сучасну державу настільки суттєвий, що остання може існувати тільки як правова держава.

Але завжди треба пам'ятати: держава та право - це відносно самостійні явища, їх ототожнювання неприпустиме, дистанція між ними завжди зберігається. Держава і право взаємодіють, але не зливаються, не поглинають одне одного.

Особливості реальної взаємодії держави і права значною, мірою залежать від характеру того суспільства, в якому вони існують - демократичне воно чи тоталітарне, правове чи непра-вове, громадянське чи негромадянське.

Ідея правової держави передбачає пов'язаність влади правом, законами, які вона зобов'язана поважати й дотримуватися.

Право - не просто "принципи" держави чи його "придаток", у нетоталітарній системі воно здатне відігравати суттєву обмежувальну роль. Це один із фундаментальних принципів будь-якого демократичного суспільства, захист від волюнтаризму й свавілля. Конкретні форми прояву цього принципу різноманітні.

Між державою і правом можуть бути протиріччя, колізії, розходження (в цілях, методах, спрямуваннях), їх відносини не завжди складаються легко. Це пояснюється частково тим, що держава і право, тісно пов'язані між собою, одночасно є певним чином "антиподами", їх позиції не у всьому збігаються.

Влада має тенденцію до необмеженості, виходу з-під контролю, вона не терпить ніякої зовнішньої залежності, а право намагається "поставити її на місце", втиснути в юридичні рамки.

Право здатне лише принципово обмежити, врегулювати владу, не допустити її свавілля, насправді ж це рідко вдається йому зробити, якщо влада сама не йде на певне самообмеження.

По суті, так завжди і відбувається - державні структури (точніше ті, що тримають владу) самі визначають певний ступінь своєї пов'язаності правом. Ніщо збоку не в змозі продиктувати державі свої умови, оскільки вона суверенна, незалежна.

Але це не означає, що немає сенсу ставити питання про підлеглість влади праву, необхідність поважання нею прав людини, закону. Недоцільно також наполягати, що такий підхід з самого початку нереальний.

На сьогодні визнано, що у справді демократичній правовій державі має владарювати закон. В ідеалі закон сильніший за владу. Давня істина стверджує: "Там, де закінчуються закони, починається свавілля, самоуправство".

Співвідношення держави і права включає в себе три головні аспекти: єдність, відмінність і взаємодію.

1. Єдність визначається в їх походженні, типології, детермінованості економічними, культурними й іншими умовами, спільності історичної долі; в тому, що вони є засобами соціального регулювання й упорядкування, акумулюють і балансують загальні та індивідуальні інтереси, гарантують права особи.

Є й інші риси єдності та взаємообумовленості держави і права. Наприклад, їх поєднує ідея правової держави. Проте не слід вважати, що все властиве державі властиве праву, і навпаки. Держава та право досить автономні й самобутні утворення

2. .Відмінність випливає вже з визначень понять "держава" і"право".

Наприклад, держава - це особлива політично-територіальна організація

публічної влади, форма існування класового суспільства, а право - система офіційно встановлених й охо-ронюваних норм, які є регуляторами поведінки людей.

У держави і права різні соціальні призначення, різні ролі. Держава уособлює силу, а право - волю. Ці категорії перебувають у різних площинах, не збігаються за формою, структурою, елементним складом, змістом.

2. Взаємодія держави і права виражається в багатоманітному впливові одне на одного. Правотворчість є виключною прерогативою держави. Держава здійснює на право різнобічний та ефективний вплив.

Не менш суттєвим є і зворотний вплив права на державу. Насамперед право легалізує та конституює державну діяльність, визначає її загальну мету, дозволеність або недозволеність, забезпечує контроль над легітимністю цієї діяльності, її відповідність міжнародним стандартам.

За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, її форма, структура, апарат (механізм) управління, статус і компетенція різних органів та посадових осіб, принцип поділу влади, оформлюються необхідні інститути.

Держава створює право для регламентації власної діяльності.

За допомогою права реалізуються завдання і функції держави, здійснюється його внутрішня та зовнішня політика, законодавчо визначається й фіксується суспільний устрій, становище особи в суспільстві.

Власне кажучи, вся основна державна "робота" має відбуватися і відбувається у правовому режимі, юридичних формах і процедурах.

Право відіграє суттєву роль у становленні, розвитку та вдосконаленні держави як такої, у наданні їй цивілізованого вигляду, сучасних рис. Жодна державність неможлива без права або поза правом.

Отже, між державою і правом існують складні й багатосторонні діалектичні взаємозв'язки та взаємопроникнення, які потрібно враховувати як під час теоретичного осмислення даних інститутів, так і в реальних процесах сучасного державотворення в Україні.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Що означає в широкому розумінні нормативність права?

2. Що розуміється під поняттям "формальна визначеність права"?

3. У чому виявляється вплив права на сучасну державу?