Тема 2. Основи конституційного права.

1. Конституція, її поняття, ознаки та класифікація.

2. Громадянство України як один із інститутів конституційного права.

3. Сутність конституційних прав та свобод та обов’язків людини та громадянина. Соціально-економічні, політичні та особисті права та свободи.

4. Конституційний статус Верховної Ради України.

5. Конституційний статус Кабінету Міністрів України.

6. Конституційний статус Президента України.

1.Слово “Конституція” походить від латинського слова “contitytio”, що означає устрій, установлення, утвердження. Неможливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції.

Ознаки конституції є такі:

а) конституція – основний закон держави, тобто документ, який виступає основою національного законодавства;

б) конституція – закон, який має вищу юридичну силу, жоден НПА не може суперечити конституції;

в) конституція має підвищений ступінь стабільності, це забезпечується спеціальною процедурою внесення змін та доповнень до неї.

Класифікацію конституцій можна проводити за такими чинниками:

1. За формою виразу конституції бувають:

   • писані – це один або декілька документів, які виражені як конституція;

   • неписані – складається з кількох законів, що мають самостійне значення й прийняті в різний час і в різному порядку. Їх сукупність оголошується конституцією держави (Великобританія – Велика хартія вольностей, прийнята в 1215 році, Закон про місцеве правління – в 1985 році);

   • змішана – поєднує в собі елементи писаної і неписаної конституції.

2. За порядком прийняття:

   • даровані конституції - підготовлені і введені в дію монархом;

   • народні конституції – що прийняті демократичним способом (парламентом та референдумом);

   • договірні – укладається угода між різними суб’єктами конституційного процесу.

3. За порядком внесення змін та доповнень:

   • гнучка конституція – зміни й доповнення вносяться як і до будь-якого іншого закону;

   • жорстка конституція – зміни до якої вносяться за особливою процедурою.

4. За часом дії конституції поділяють на:

   • Тимчасові;

   • Постійні.

5. За характеристикою форми державного устрою:

   • федеративні конституції суб’єктів федерації (ФРН, США та ін.);

   • конституції унітарних держав (Франція, Україна та ін.).

6. За рівнем утілення приписів конституції у життя поділяють на:

   • реальні – якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам;

   • фіктивні – положення яких не знаходять реалізації на практиці.

Конституція України є писана, жорстка, унітарна, реальна, народна , постійна.

2. Права, свободи, обов’язки людини і громадянина .

Конституція України застосовує поняття “людина”, “особа”, “громадянин”. Це різні речі. Термін “людина” означає біологічну істоту, яка наділена здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці, володіє членороздільною мовою й може нормально розвиватися лише в тісному спілкуванні з собі подібними.

Поняття “особа” характеризує людину як суб’єкта, що вже має індивідуальні, саме цій конкретній людині притаманні інтелект, моральні та інші якості, сформовані в процесі суспільного життя.

“Громадянин” – це особа, яка перебуває у сталих, юридично визначених зв’язках із конкретною державою, що знаходить своє вираження в наявності відповідного громадянства.

Виходячи з викладеного, слід розуміти, що якщо у статті КУ йдеться про громадянина, то відповідно право чи обов’язок поширюється тільки на осіб, що мають громадянство України. У випадках застосування терміну “людина”, “кожний”, “особа” наявність громадянства України чи будь-яких інших держав або відсутність будь-якого громадянства не впливає на об’єм змісту відповідного права чи обов’язку.

Існуючи в суспільстві людина не може не користуватися певними правилами поведінки, сформульованими у різних соціальних нормах: моралі, звичаях, релігійних постулатах, праві. Сукупність правових приписів, спрямованих на врегулювання поведінки людини і громадянина в суспільстві та державі, називається правовим статусом особи, який закріплений в розділі ІІ КУ і складається з 48 статей (з 21 по 68).

Основні права і свободи людини і громадянина – це закріплені в КУ невід’ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності у них громадянства України, гарантуються державою і становлять ядро конституційно-правового статусу особи в Україні.

Залежно від ознак тієї сфери суспільних відносин, в якій вони реалізуються, конституційні права і свободи поділяються на ряд груп: особисті (громадянські) права і свободи, політичні, економічні, соціальні, культурні права, екологічні, сімейні.

Особисті (громадянські) права - вони є невід’ємними, тобто належать людині як члену громадянського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від сваволі держави та інших людей. Особисті права не надаються, а лише гарантуються і охороняються державою. До них належать:

• право кожного на життя (ст.27);

• право на повагу до його гідності (ст.28);

• на свободу та особисту недоторканість (ст. 29);

• на недоторканість житла (ст.30);

• на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

• на захист від втручання в особисте і сімейне життя (ст.32);

• на свободу пересування, Вільний вибір місця проживання (ст.33);

• право вільно залишати територію України (ст. 33);

• свобода світогляду та віросповідання (ст.35);

• свобода думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34).

Політичні прав і свободи визначають можливість громадян брати участь у здійсненні влади, у керівництві державними справами та в суспільно-політичному житті. “Права” потребують сприяння держави, а “свободи” здійснюються громадянами самостійно і від держави вимагається лише не обмежувати можливості для реалізації цих свобод. В основному політичними правами користуються тільки громадяни України.

За своїм призначенням усі політичні права та свободи можна поділити на дві великі групи. Перша об’єднує права, покликані забезпечити громадянам можливість реальної участі в управлінні державними справами (право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.38), право рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст.38), право петиції, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення чи особисто звертатися до органів державної влади, самоврядування та посадових осіб цих органів (ст.40).

До другої належать права, які забезпечують активну участь у суспільно-політичному житті (право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, поширювати та використовувати інформацію (ст.34), на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст.36), право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39).

Соціальні права – це права на одержання певних позитивних послуг від держави, зокрема: право на працю, на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст.43), хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45), право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та у інших випадках, передбачених законом (ст.46), право на житло,, держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду (ст.47), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.48).

Економічні права – це права людини і громадянина, пов’язані з економічними, насамперед майновими відносинами. До них належать: право власності та право громадянина України користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.41), право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42).

Культурні права – це права, які сприяють духовному розвитку людини, доступу до скарбів світової культури. Серед них: право на освіту (повна загальна середня освіта є обов’язковою), право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ст.53) і рідною мовою для нацменшин, на свободу літературної, художньої і технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності (ст.54).

Екологічні права – це права на безпечні для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).

Конституція України встановлює правові і конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина.

До правових гарантій належать: право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), право на відшкодування (ст. 56), право знати свої права та обов’язки (ст57), право на правову допомогу тощо.

До конституційних гарантій належати суди, Верховна Рада, КМУ та місцеві державні адміністрації, Уповноважений ВРУ з прав людини, прокуратура, адвокатура та деякі інші. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент (ст.102).

КУ передбачає також і міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина (ст.55).

Поряд із різноманітними юридичними правами та свободами важливим елементом правового статусу особи є її конституційні обов’язки: захист вітчизни (ст.65), незаподіяння шкоди природі (ст. 66), сплачування податків і зборів (ст.67), неухильне додержання КУ та законів України (ст.68).

3. Громадянство України.

ЗУ від 18.01.01 “Про громадянство України” розглядає громадянство виключно як правовий зв’язок з державою, що обумовлює взаємні права та обов’язки. У держав з монархічною формою правління існував термін “підданство”, а у держав з республіканською формою правління застосовується термін “громадянство”.

Існують особи, які з різних причин у правовому відношення не пов’язані з жодною державою: це особи без громадянства – “апатриди” – “аполіди” – що одне і те ж тільки грецькою та латинською мовами. Буває, що одна особа належить до двох, а подекуди й більшої кількості держав. Їх називають біпатридами. Ст. 4 КУ визначає, що в Україні існує єдине громадянство.

Підставами набуття громадянства України є (ЗУ від 18.01.01 зі змінами):

1. за народженням (принцип права крові);

2. за територіальним походженням (принцип права ґрунту);

3. внаслідок прийняття до громадянства;

4. внаслідок поновлення у громадянстві;

5. внаслідок усиновлення;

6. внаслідок установлення опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я чи передачі до прийомної сім’ї;

7. внаслідок опіки над недієздатною

8. у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків;

9. внаслідок визнання батьківства чи материнства або їх встановлення;

10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянство України припиняється:

1. внаслідок виходу з громадянства України;

2. внаслідок втрати громадянства України;

3. за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 106, п.26, КУ та ст.22 ЗУ “Про громадянство України” рішення про прийняття до громадянства України і про припинення його приймає Президент України (ПУ), про що видає відповідні укази і затверджує положення про комісію при ПУ з питань громадянства.

Не приймаються до громадян України особи:

• які скоїли злочин проти людства або вчинили геноцид;

• засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

• які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано українським законодавством тяжким злочином.