Тема 3. Адміністративне право.
Основні засади адміністративного права: поняття. Предмет, методи. Адміністративні правопорушення та відповідальність.
Органи, уповноважені розглядати адміністративні правопорушення.
Література: П.Д. Пилипенко «Правознавство», Львів,2005р., ст.129-150.
Адміністративне право – фундаментальна наука. Державна влада вступає у відносини з громадянами, ПОУ, громадськими організаціями. Виникають адміністративно-правові відносини. З одного боку – державний орган або посадова особа держуправління , з іншого – громадяни, посадові особи.
Адміністративне право – система норм, які регулюють в інтересах особи і суспільства відносини, що виникають процесі функціонування публічної влади (органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування), а також у внутрішньо-організаційній діяльності інших органів (регулювання функцій адміністрування).
Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Метод – способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності:
метод державного управління;
метод переконання;
примусу;
заохочення.
Джерелами адміністративного права є КУ та ЗУ, УПУ, ПКМУ, КУПАП тощо. Джерела адміністративного права поділяються на:
а) загальнодержавні, галузеві та локальні;
б) державні, обласні, міські та районні.
Найбільше значення серед законів про адмінвідповідальність має КУПАП, прийнятий 07.12.84р. з масою змін та доповнень.
Обласні, районні, міські ради і їх виконкоми вправі приймати в межах, визначених законодавчими актами, рішення, які передбачають за їх порушення адмінвідповідальність по питанням боротьби із стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями. Обласні, Київська, Севастопольська ради можуть приймати рішення про адмінвідповідальність за порушення правил благоустрою території міст і населених пунктів і чистоти в них, за порушення правил торгівлі на ринках, за порушення тиші в громадських місцях.
Суб’єкти адміністративного права – учасники відносин, котрих адміністративно-правові норми наділили правами та обов’язками, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини. Вони поділяються на індивідуальні та колективні.
До індивідуальних належать: громадяни України, іноземці, аполіди, посадові особи, державні службовці. До колективних – ПОУ, трудові колективи, структурні підрозділи організацій, складні організації (залізниця).
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративно-правову відповідальність.
Відповідальність за адміністративне правопорушення завжди наступає перед державою. Для відповідальності необхідно, як мінімум, дві умови: закон і факт правопорушення.
Види адміністративних стягнень умовно розподіляють на три групи:
а) адмінстягнення, передбачені КУПАПом;
б) передбачені іншими ЗУ;
в) заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
До першої групи належать 7 видів стягнень (ст.24 КУПАП):
попередження (як правило, в письмовій формі);
штраф;
оплатне влучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом правопорушення;
конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адмінправопорушення; грошей, одержаних внаслідок адмінправопорушення;
позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (право керування транспортним засобом, право полювання);
виправні роботи;
адміністративний арешт.
Адмінштрафи встановлюються з визначенням верхнього і нижнього розмірів (от і до) або у твердому розмірі (лише стільки), що записано в КУПАПі чи ЗУ. Дозволений штраф на місці з обов’язковою видачею квитанції.
Оплатне вилучення предмета – примусово вилучають, реалізують гроші правопорушника за виключенням розходів. Конфіскація – безповоротно. Річ реалізують, гроші – державі. Тільки судом.
Позбавлення спеціального права - на строк до 3-х років.
Виправні роботи – тільки судом, до 2-х місяців з відбуванням по місцю роботи і з утриманням з заробітної плати до 20% в доход держави. Цей строк не входить в стаж, не дає права на відпустку, не може уважитися по ст.38 КЗпПУ.
Адмінарешт – судом до 15-ти діб. Не можна застосовувати до вагітних, жінок з дітьми віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та ІІ груп.
Іншими ЗУ визначаються інші види стягнень, вичерпного переліку яких немає. Назвемо основні:
ст.32 ЗУ «Про правовий статус іноземців» передбачено спеціальний вид адмінстягнення: видворення за межі України за рішенням ОВД або СБУ;
ЗУ «Про об’єднання громадян» для політичних партій та громадських організацій є стягнення: тимчасова заборона (зупинення) усієї діяльності, примусовий розпуск (ліквідація);
ЗУ «Про політичні партії в Україні» - до партій-порушників законодавства застосовують попередження про недопущення незаконної діяльності, заборону політпартії.
У сфері економіки до підприємств є стягнення: анулювання ліцензії на певний вид діяльності; скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.
Ще існує адміністративний нагляд – від 1-го до 2-х років, адміністративне затримання – до 3-х годин.
Третя група заходів стосується неповнолітніх з 16 до 18 років. Ст.24 КУпАпу закріплює, що до них застосовуються заходи впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього батькам або особам, що їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Склад адміністративного правопорушення:
об’єкт – сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері адміністративно-організаційної діяльності, що регулюються нормами адміністративного, трудового, цивільного, земельного, фінансового та ін. галузей права, здоров’я, честь і гідність людини.
об’єктивна сторона – діяння (дія чи бездіяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між діяннями та наслідками, місце, час, обстановка, обставини та спосіб скоєння правопорушення.
суб’єктивна сторона включає: вину, мотив і мету поведінки правопорушника.
суб’єкт – фізична особа, старша 16-ти років. Посадова особа. Дієздатні.