Глосарій до теми 25 “Мислення і мовлення”

Алалія – відсутність або обмеженість мовлення у дітей внаслідок недорозвинення або ушкодження мовних зон головного мозку.

АЛЕКСІЯ – порушення або розлад здатності читання – невміння дитини прочитати текст, незважаючи на грамотність, або нездатність оволодіти процесом читання. Виникає при ушкодженні різних відділів кори лівої півкулі (у правши) головного мозку.

АФАЗІЯ – повна або часткова втрата здатності до мовлення; порушення мовлення, що виникає при локальних ушкодженнях кори головного мозку. Проявляється в порушеннях фонематичної, морфологічної та синтаксичної структур мовлення і розуміння мовлення при збереженні рухів мовного апарату та елементарних форм слуху.

БРОКА ЦЕНТР – руховий центр мовлення, вперше описаний французьким анатомом і антропологом Полем Брока (1824–1880). Центр Брока міститься в нижній лобовій звивині кори головного мозку (здебільшого в лівій півкулі). При порушеннях центру Брока людина розуміє мову, але втрачає здатність вимовляти слова.

ВЕРНІКЕ ЦЕНТР – слухово–мовна зона кори головного мозку. Названо за іменем німецького ученого К.Верніке (1848–1905). Розташований у задній третині верхньої скроневої звивини лівої півкулі. При порушеннях центру Верніке людина не втрачає здатність вимовляти слова, але не розуміє мови інших людей.

ГІПОТЕЗА ЛІНГВІСТИЧНОЇ ВІДНОСНОСТІ – гіпотеза Е.Сепіра і Б.Уорфа про обумовленість сприймання та мислення структурами мови. Відповідно до неї, мовні навички і норми несвідомо визначають образи, “картини” світу, властиві носіям конкретної мови. Розходження між цими образами є тим більшим, чим далі стоять мови одна від одної, тому що граматична побудова мови нав’язує спосіб членування й описання дійсності.

ДРУГА СИГНАЛЬНА СИСТЕМА – спосіб регуляції поведінки у навколишньому світі, властивості якого сприймаються мозком у вигляді сигналів, представлених у знаковій системі мови.

ЖАРГОН – мова певної соціальної або професійної групи, що відрізняється від загальнорозмовної мови особливим складом слів і виразів; умовна мова, зрозуміла тільки у певному середовище.

МОВА – система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, збереження та передачі від покоління до покоління інформації.

МОВЛЕННЯ – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ – різні види використання мовних значень поза процесом реальної комунікації.

МОВЛЕННЯ ЕГОЦЕНТРИЧНЕ – мовлення, звернене до самого себе, що регулює і контролює практичну діяльність дитини. Одна з форм дитячого мовлення, вперше описана швейцарським психологом Ж.Піаже. Спостерігається у віці 3-5 років, до кінця дошкільного віку зникає. Проявляється в тому, що діти говорять уголос, начебто ні до кого не звертаючись, зокрема задають питання, не одержуючи на них відповіді.

МОВЛЕННЯ ПИСЕМНЕ – вербальне (словесне) спілкування за допомогою письмових текстів. Відрізняється від усного мовлення не тільки використанням графіки, але й граматичному (насамперед синтаксичному) і стилістичному відношенні – типовими для нього синтаксичними конструкціями і специфічними функціональними стилями. Йому властива досить складна композиційно-структурна організація, якою необхідно спеціально оволодівати.

МОВЛЕННЯ УСНЕ – вербальне (словесне) спілкування за допомогою мовних засобів, які сприймаються на слух. Характеризується тим, що окремі компоненти мовного повідомлення породжуються і сприймаються послідовно. Процес породження усного мовлення містить у собі ланки орієнтування, одночасного планування (програмування), мовної реалізації і контролю, при цьому планування відбувається по двох рівнобіжних каналах і стосується змістовної та моторно-артикуляційної сфер мовлення.

НЕЙРОЛІНГВІСТИКА – галузь науки, яка межує з психологією, неврологією та лінгвістикою і вивчає мозкові механізми мовної діяльності та зміни в мовних процесах, які виникають при локальних ураженнях мозку.

ПАРАФАЗІЯ – порушення мовного висловлення, що проявляється в неправильному вживанні окремих звуків (букв) або слів в усному та писемному мовленні.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА – наукова дисципліна, що вивчає зумовленість процесів мовлення та його сприймання структурою відповідної мови або мови взагалі.

СИНКРЕТИЗМ – нерозчленованість психічних функцій на ранніх етапах розвитку дитини. Проявляється в тенденції дитячого мислення без достатніх основ пов’язувати між собою різнорідні явища.