Глосарій до теми 23 “Теорії мислення”

АНАЛІЗ ЧЕРЕЗ СИНТЕЗ – пізнання нових сторін, якостей, властивостей предметів шляхом включення їх у ту систему зв'язків і відносин, у якій вони можуть виявити, а потім і виявляють шукані властивості.

 

ВЮРЦБУРЗЬКА ШКОЛА – група дослідників на чолі з німецьким психологом О.Кюльпе, що в 1901-1911 рр. вивчала у Вюрцбурзькому університеті (Баварія) вищі психічні процеси (мислення, волю) за допомогою лабораторного експерименту в поєднання з видозміненим методом інтроспекції.

 

ДЕТЕРМІНУЮЧА ТЕНДЕНЦІЯ – поняття, введене представником вюрцбурзької школи Н.Ахом. У процесі дифузійного поширення чуттєвих уявлень і їх репродукцій має місце особлива тенденція, яка не підлягає законам асоціацій, а, навпаки, визначає, детермінує їх перебіг. Ця тенденція може (а в експерименті – повинна) бути задана поставленим суб'єкту запитанням і пошуком відповіді на нього. Саме вона визначає виділення істотної ознаки при утворенні понять.

 

ІНСАЙТ – така цілісна організація умов і вимог задачі, у якій розкривається й вирішується її основний конфлікт.

 

ОСНОВНИЙ КОНФЛІКТ – поняття, введене К.Дункером, означає конкретне протиріччя між умовами й вимогами задачі, що перешкоджає досягненню мети.

 

СХЕМАТИЧНИЙ АНТИЦИПАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС – поняття, введене представником вюрцбурзької школи О.Зельцем, означає психологічну структуру задачі.

ТЕОРІЯ “ДИФУЗІЙНИХ РЕПРОДУКЦІЙ” – сполучення двох і більш чуттєвих уявлень відбувається в такий спосіб: кожне з них викликає в суб'єкта, подібно до кіл на воді, ненаправлений, дифузійний потік асоціацій з іншими уявленнями, які, у свою чергу, також можуть викликати нові асоціації. Висунув представник асоціативної психології Г.Мюллер.

 

ТЕОРІЯ КОМПЛЕКСІВ – запропоноване О.Зельцем пояснення механізму вирішення задачі.

 

ТЕОРІЯ “СПРОБ І ПОМИЛОК” – введене Е.Торндайком пояснення механізму вироблення нових форм поведінки в проблемних ситуаціях: спроби, помилки та випадковий успіх, який закріплює вдалі проби, визначають шлях набування індивідуального досвіду тваринами та людиною.

 

ФУНКЦІОНАЛЬНА ФІКСОВАНІСТЬ – негативний вплив попереднього досвіду на процес вирішення задачі, яка об’єктивно вимагає його перебудови.

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ – результат проникнення в ситуацію з метою усунення основного конфлікту.

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 24 “Психологія інтелекту”

 

АДАПТАЦІЯ – зміна параметрів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників.

У біології адаптація розглядається як відповідність (та процес, що приводить до такої відповідності) між живою системою та зовнішніми щодо неї умовами).

АСИМІЛЯЦІЯ І АКОМОДАЦІЯ (від лат. assimilatio – уподібнення; accomodatio – пристосування) – вихідні категорії в ученні швейцарського психолога Ж.Піаже. В них відображено здатність організму, завдяки якій він засвоює (асимілює) середовище і водночас до нього пристосовується (акомодується). На основі категорій асиміляції та акомодації Ж.Піаже була розвинута концепція стадіального розвитку інтелекту дитини.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ – психологічний стан, який дозволяє суб’єкту змінювати і варіювати точку зору при сприйманні та аналізі об’єкта, а також виділяти в цьому об’єктові суттєві та несуттєві ознаки.

ДИВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ – інтелектуальні здібності, які виявляються у готовності висувати множину в одноковій мірі правильних ідей відносно одного й того ж самого об’єкта.

ІНТЕЛЕКТ – сукупність розумових здібностей людини.

ІНТЕЛЕКТ ШТУЧНИЙ – 1) умовне позначення кібернетичних систем і їх логіко-математичного забезпечення, призначених для рішення деяких задач, з використанням інтелектуальних здібностей людини; 2) сукупність функціональних можливостей електронно-обчислювальної машини (комп’ютера) вирішувати задачі, що раніше вимагали обов’язкової участі людини.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕМОЦІЇ – вищі емоції, які пов’язані з діяльністю мислення: знаттєлюбство (зацікавленість), здивування, інтерес.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи висування та розв’язання проблем.

КОГНІТИВНІ СТИЛІ – індивідуально-своєрідні способи переробки інформації.

КОНВЕРГЕНТНІ ЗДІБНОСТІ – інтелектуальні здібності, які виявляються в показниках ефективності переробки інформації, в першу чергу в показниках правильності та швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді в регламентованих умовах діяльності.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУ – тип оцінки, який використовується в деяких тестах інтелекту для характеристики темпу інтелектуального розвитку. Визначається за формулою РВ/ХВ´100% і позначається символом IQ (РВ – розумовий вік, ХВ – хронологічний вік). Поняття введене В.Штерном у 1912 р.

МУДРІСТЬ – інтелектуальна і моральна характеристика особистості; означає високий рівень оволодіння нею соціальним досвідом. Мудра людина здатна оптимальним способом розв’язувати пізнавальні та практичні задачі. Її дії та вчинки глибоко осмислені, поведінка відповідає обставинам, об’єктивним потребам, конкретній ситуації і власним можливостям.

ПРОГРЕСИВНІ МАТРИЦІ РАВЕНА – тест інтелекту. Запропонований Л.Пенроузом і Дж.Равеном у 1936 р. Існує в двох варіантах: чорно-білі та кольорові матриці. Чорно-білі матриці призначені для обстеження дітей і підлітків віком 8-14 років та дорослих віком 20-65 років. Кольоровий варіант (простіший) призначений для обстеження дітей віком 5-11 років, іноді рекомендується для осіб, старше 65 років.

РОЗУМОВИЙ ВІК – показник, що використовується в деяких тестах інтелекту і вказує на вік, для якого одержана досліджуваним оцінка є типовою. Використовується в деяких тестах для обчислення коефіцієнта інтелектуальності.

ТЕСТ СТРУКТУРИ ІНТЕЛЕКТУ АМТХАУЕРА – тест інтелекту. Призначений для вимірювання рівня інтелектуального розвитку осіб віком від 13 до 61 року. Запропонований Р.Амтхауером у 1953 р.

ТЕСТИ ІНТЕЛЕКТУ – психологічні тести, призначені для визначення рівня інтелектуальних здібностей і темпу їх розвитку у дитини.

ФАКТОР “G” (англ. – general factor) – фактор, який визначає позитивні кореляції між будь-якими тестами інтелекту (успішність виконаннях цих тестів). Введений творцем факторного аналізу Ч.Спірменом (1904).

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ – математико-статистичний метод, запропонований у 1904 р. англійським психологом Ч.Спірменом. Використовується в основному для визначення ступеня змістовної спорідненості окремих психологічних тестів. Ґрунтується на порівнянні коефіцієнтів кореляції кожного тесту з кожним іншим тестом досліджуваної сукупності тестових методик. У результаті досить складної математичної обробки цих коефіцієнтів роблять висновок про насиченість даного тесту тим чи іншим з виділених “факторів”. При цьому під факторами розуміють психічні властивості, ступені розвитку яких зумовлюють успішність виконання індивідом певного виду діяльності.

ШКАЛА РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ БІНЕ – СІМОНА – тест інтелекту, родоначальник сучасних тестів, призначених для діагностики рівня інтелектуального розвитку. Перший варіант був розроблений А.Біне та Т.Сімоном у 1905 р.

ШКАЛИ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ ВЕКСЛЕРА – група найбільш відомих і широко застосовуваних тестів інтелекту. Перший варіант був запропонований Д,Векслером у 1939 р. Найбільшу відомість отримав модифікований варіант, виданий у 1955 р. під назвою Векслера інтелекту дорослих шкала (WAIS). Остання редакція (WAIS-R) видана у 1981 р. і призначена для обстеження осіб віком від 16 до 64 років. Містить 11 субтестів, які складають вербальну і невербальну шкали.