Глосарій до теми 18

“Сприймання”

АППЕРЦЕПЦІЯ – залежність сприймання людини від змісту всього її попереднього досвіду.

ДІЯ ПЕРЦЕПТИВНА – структурна одиниця процесу сприймання. Забезпечує свідоме виділення деякого аспекту чуттєво заданої ситуації, а також перетворення сенсорної інформації, що приводить до побудови образу, адекватного предметному світові та завданням діяльності.

ІЛЮЗІЯ – неадекватне відображення предмета, що сприймається, та його властивостей.

КОНСТАНТНІСТЬ – закономірність сприймання, відносна незалежність сприйманих характеристик об’єктів від параметрів збудження рецепторних поверхонь органів чуття.

КОНТРАСТ – різко виражена протилежність. Контраст зоровий – зорова оцінка відносної яскравості (освітленості) предмета або його кольору в порівнянні з навколишнім його фоном.

НАВИЧКА ПЕРЦЕПТИВНА – автоматизовані чуттєві відображення властивостей та характеристик добре знайомих предметів, що неодноразово сприймалися раніше.

ОПЕРАТИВНІ ОДИНИЦІ СПРИЙМАННЯ – зміст, який виділяє суб’єкт при вирішенні певного перцептивного завдання.

ОСМИСЛЕНІСТЬ – розуміння суті сприйнятого об’єкта, його призначення, належності до певної групи, класу, категорії об’єктів.

ПЕРЦЕПТИВНІ ЗАВДАННЯ – вимоги до сприймання з боку предметної діяльності.

ПЕРЦЕПЦІЯ – сприймання, безпосереднє відображення об’єктивної дійсності органами чуття.

ПРЕДМЕТНІСТЬ – віднесення образу сприйнятого предмета до самого предмета, в результаті чого для суб’єкта, який сприймає, немовби зникає різниця між реальним об’єктом і його образом, відбувається об’єктивізація – образ начебто зливається з самим об’єктом.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ – сприймання, яке має цілеспрямований, планомірний і тривалий характер.

СПРИЙМАННЯ – цілісне відображення предметів, явищ, ситуацій і подій у їхніх чуттєво доступних часових і просторових зв’язках і відношеннях. Виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні органів чуття.

СПРИЙМАННЯ ПІДПОРОГОВЕ (несвідоме) – феномен, коли інформація переборює фізіологічний поріг, але не досягає порога усвідомленого сприймання. Вона все ж таки впливає на організм і здатна викликати відповідні реакції.

СПРИЙМАННЯ СУБСЕНСОРНЕ – форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що обумовлюється подразниками, вплив яких на організм є несвідомим; це один з проявів несвідомого.

ФІГУРА і ФОН – поняття, введене в психологію на початку ХХ ст.. датським психологом Е.Рубіним. Фігура – це замкнена, виступаюча вперед частина феноменального поля, яка привертає увагу і має “речовий” характер. Фон оточує фігуру і, здається, безупинно продовжується за нею.

ЦІЛІСНІСТЬ – властивість сприймання, яка полягає в тому, що всякий об’єкт, а тим більше просторова предметна ситуація, сприймаються як стійке системне ціле, навіть якщо деяких його частин в даний момент не можна спостерігати.

Глосарій до теми 19 “Увага”

ДОМІНАНТА – тимчасово пануюча рефлекторна система, що обумовлює роботу нервових центрів у даний момент і тим самим надає поведінці певної спрямованості. Основоположником вчення про домінанту є О.Ухтомський. Як пануючий осередок збудження домінанта підсумовує та накопичує імпульси, що течуть у центральну нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів.

КОНЦЕНТРАЦІЯ УВАГИ – міра зосередженості уваги на виділеному об’єкті.

ОБСЯГ УВАГИ – кількість компонентів певної діяльності, одночасно охоплених увагою.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ УВАГИ – свідоме перенесення уваги з об’єкта на об’єкт.

РОЗПОДІЛ УВАГИ – здатність людини одночасно виконувати декілька видів діяльності.

СТІЙКІСТЬ УВАГИ – тривале спрямування уваги на певний об’єкт.

УВАГА – зосередженість діяльності суб’єкта в даний момент часу на будь-якому реальному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо.

УВАГА ВНУТРІШНЯ (увага інтелектуальна) – звернена на об’єкти суб’єктивного світу людини.

УВАГА ДОВІЛЬНА – увага, що спрямовується та підтримується свідомо поставленою метою.

УВАГА ЗОВНІШНЯ (увага сенсорно-перцептивна) – звернена на об’єкти зовнішнього світу. Необхідна умова пізнання й перетворення зовнішнього світу.

УВАГА МИМОВІЛЬНА – найбільш проста й генетично первісна увага. Має пасивний характер, тому що нав’язується суб’єктові зовнішніми стосовно цілей його діяльності подіями. Виникає та підтримується незалежно від свідомих намірів, через особливості об’єкта – новизну, силу впливу, відповідність актуальній потребі тощо.

УВАГА ПІСЛЯДОВІЛЬНА – увага, що виникає на основі довільної уваги й полягає в зосередженні на об’єкті через його цінність, значимість або інтерес для особистості.

ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ 20 “Пам’ять”

АКТУАЛІЗАЦІЯ – дія, що полягає у викликанні засвоєного матеріалу з довгострокової або короткочасної пам’яті для наступного використання його при впізнаванні, пригадуванні, спогаді або при безпосередньому відтворенні. Характеризується різним ступенем важкості або легкості – залежно від рівня засвоєння або забування запропонованого матеріалу.

АМНЕЗІЯ – порушення пам’яті, хворобливе забування подій власного життя за певний відтинок його. Виникає в результаті патологічного стану мозку. Можуть забуватися події, що відбулися безпосередньо після травми мозку (антероградна амнезія), або події, що передували травмі мозку (ретроградна амнезія).

ВІДТВОРЕННЯ – один з процесів пам’яті, під час якого відбувається оживлення свідомості у вигляді образів об’єктів, що колись сприймалися, уявлень, думок, почуттів, дій. Відтворення здійснюється завдяки активізації раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у мозку людини. Істотною рисою відтворення є реконструкція відтворюваного матеріалу, що відбувається під час його зберігання. Відтворення може бути мимовільним, що відбувається без спеціальної мети – пригадати, і довільним – цілеспрямованим процесом, який викликається свідомо поставленою задачею – пригадати щось. Довільне відтворення має вибірний характер, воно потребує мислитель них і вольових зусиль.

ВПІЗНАВАННЯ – найпростіша форма відтворення зафіксованого в пам’яті. Впізнавання пов’язує минулий досвід людини з актуальним сприйманням нею навколишнього середовища і сприяє її орієнтуванню в навколишній дійсності. Впізнавання буває неоднаковим за ступенем визначеності (переживання почуття відомого при неможливості точного визначення об’єкта), повноти (визначається об’єкт, але не пригадуються умови його попереднього сприймання, призначення тощо) та узагальнення (впізнається конкретний об’єкт без віднесення його до певної категорії, або, навпаки, конкретний об’єкт не впізнається, хоч є давно знайомим, а сприймається лише його категоріальна віднесеність).

ДОВІЛЬНЕ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – форма запам’ятовування, що є продуктом спеціальної мнемічної дії, тобто коли людина має певні мотиви, ставить перед собою мету запам’ятати щось і використовує спеціальні прийоми для досягнення цієї мети.

ЕЙДЕТИЗМ – різновид образної пам’яті, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів довгий час після зникнення їх з поля зору.

ЕФЕКТ ДІЇ НЕЗАВЕРШЕНОЇ (ефект Зейгарник) – явище, що характеризує вплив на процеси пам’яті перерв у діяльності. Установлений Б.Зейгарник, яка перевіряла гіпотезу К.Левіна про те, що перервані завдання через збереження мотиваційного напруження запам’ятовуються краще, ніж завершені.

ЕФЕКТ КРАЮ – явище, яке полягає в тому, що з розташованого в ряд матеріалу, що заучується, елементи, розміщені на початку та в кінці, запам’ятовуються швидше, ніж присутні в середині. Установлений Г.Еббінгаузом. У сучасних дослідженнях ефект краю вивчають як ефект первинності та ефект не давності.

ЗАБУВАННЯ – процес, що характеризується поступовим зменшенням можливості пригадування і відтворення заученого матеріалу. Забування вперше досліджував Г.Еббінгауз, який встановив часову залежність збереження в пам’яті безглуздого вербального матеріалу. Наступні дослідження показали, що темп забування залежить: 1) від обсягу матеріалу, що запам’ятовується; 2) від його змісту та ступеня його усвідомленості; 3) від подібності матеріалу, що запам’ятовується та інтерферується; 4) від ступеня значимості матеріалу, що запам’ятовується, і включеності його в діяльність суб’єкта.

ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – один з основних процесів пам’яті, який полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними.

ЗБЕРЕЖЕННЯ – процес пам’яті, що полягає в довгостроковому утриманні інформації.

ЗГАДУВАННЯ – процес викликання інформації з пам’яті.

ЗОРОВА ПАМ’ЯТЬ – тип пам’яті, при якому домінуючу роль в запам’ятовуванні і відтворенні сприйнятого відіграє зоровий аналізатор.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ – погіршення збереження матеріалу, що запам’ятовується, у результаті впливу (накладення) іншого матеріалу, яким оперує суб’єкт.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ ПРОАКТИВНА – явище мнемічної діяльності, яке полягає в погіршенні збереження матеріалу, що заучується, під впливом попередньо заученого матеріалу.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ РЕТРОАКТИВНА – погіршення збереження заученого матеріалу, викликане заучуванням і оперуванням наступним матеріалом.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ СЕЛЕКТИВНА – явище мнемічної діяльності, що виражається в затримці відповіді на питання в результаті мимовільного впливу на нього значення слова.

КОНФАБУЛЯЦІЯ – порушення пам’яті (різновид парамнезії) при якому її прогалини заповнюються фантастичними вигадками.

МИМОВІЛЬНЕ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – форма запам’ятовування, що є продуктом певних дій (пізнавальних, практичних та ін.), крім мнемічних; тобто запам’ятовування, яке здійснюється без спеціальної мнемічної мети.

МНЕМОНІКА (мнемотехніка) – система різних прийомів, які полегшують запам’ятовування та збільшують обсяг пам’яті шляхом утворення додаткових асоціацій.

ОПЕРАТИВНА ПАМ’ЯТЬ – особливий вид пам’яті, функціонування якого побудовано на сполученні інформації, що надходить з довгочасної та короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання.

ПАМ’ЯТЬ – закріплення, збереження та відтворення того, що відбувалося в минулому досвіді людини.

ПАМ’ЯТЬ ДОВГОСТРОКОВА – підсистема пам’яті, що забезпечує тривале – від годин до десятиліть – утримання знань, збереження умінь та навичок; для неї є характерним величезний обсяг збереженої інформації.

ПАМ’ЯТЬ КОРОТКОЧАСНА – підсистема пам’яті, яка забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять від органів чуття та з довгострокової пам’яті.

ПАМ’ЯТЬ СЕНСОРНА (іконічна, ехоїчна) – гіпотетична система пам’яті, що забезпечує утримання протягом дуже короткого часу (звичайно менше однієї секунди) продуктів сенсорної переробки інформації, що надходить в органи чуття. Залежно від виду стимулів, розрізняють: 1) пам’ять іконічну – зір; 2) пам’ять ехоїчну – слух.

ПАРАМНЕЗІЯ – хворобливий психічний стан, який виявляється в розладі пам’яті: людині здається, що явища й процеси, які відбуваються в даний момент, уже були нею пережити в минулому.

ПІКТОГРАМА – малюнкове письмо, яке використовується в психології як методичний засіб при вивченні опосередкованого запам’ятовування. Запропонований у 30-ті рр. ХХ ст. О.Р.Лурією.

РЕМІНІСЦЕНЦІЯ – більш повне і точне відтворення збереженого в пам’яті матеріалу в порівнянні зі спочатку відбитим (завченим).