Завдання

1. Вивчити питання для самостійної роботи за рекомен­дованою літературою і скласти конспект.

2. Дати письмову відповідь на питання:

1. У чому полягає суть стимулювальної функції рин­ку?

2. Які угоди здійснюються на товарній, а які на фон­ довій біржі?

3. Яких успіхів досягла Україна в процесі переходу до ринкової економіки? З якими проблемами зіткнулася?

Література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - Тема 8. - С. 172.

2. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1998. - Гл. 7. - § 2.

3. Мочерний С.В. Основи економічних знань. Підруч. - К.: ВІД "Академія", 2000. - С. 79 - 80.

4. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Зпання-Прес, 2002. - Тема 9. - С. 229 - 245.

5. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної роботи студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001.

6. Основи економічної теорії. Підруч. / За ред. А.А. Чух- на. - К.: Вища шк., 2001. - Ч. І. - Розд. 5. - С. 158 - 163; 164 - 174.

Методичні рекомендації до самостійної роботи №7

Тема 7. Суб`єкти ринкової економіки Питання

1.Еластичність. Вимір еластичності.

2.Застосування теорії еластичності в практиці госпо­дарювання.

3.Сімейний бюджет: доходи - видатки.

4.Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет.

5. Ефект доходу й ефект заміщення.

6.Умови розвитку підприємництва в Україні.

7.Теорія прибутку.

8.Функції та основні напрями використання прибутку.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Еластичність. Вимір еластичності

Важливу роль у виробничій діяльності товаровиробників та раціональному розподілі економічних ресурсів відіграє елас­тичність попиту і пропозиції. Адже інформації про відхилення ціни на товар під впливом певних факторів ще недостатньо для прийняття виважених рішень підприємцем, важливо знати міру такого відхилення. У цьому разі економічна наука пропонує ка­тегорію еластичності.

Еластичність - це міра чутливості попиту та пропозиції до зміни чинників, що їх визначають, насамперед до вартості товарів.

У кількісному вираженні еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини. Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини по­питу залежно від ціни.

Основні чинники, що впливають на цінову еластичність попиту:

1. наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичнішим буде попит);

2. частка продукту в доходах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вищою буде еластичність попиту на нього за незмінності усіх інших умов);

3. тривалість періоду для здійснення вибору (чим дов­ший період для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар);

4. тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші та товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші здебіль­шого еластичний, а на товари широкого вжитку - нееластичний);

Еластичність за зміни ціни показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зростанням ціни, приміром, на 1 %.

Найпростіша формула цінової еластичності виглядає так:

Е_р = Відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит /Відсоткова зміна ціни.

Еластичність попиту залежно від зростання ціни, як пра­вило, є від'ємною величиною. Це означає, що зі зростанням ціни попит на товар зменшується.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції.

Еластичність пропозиції - це відсоткова зміна пропоно­ваної кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни.

Зазвичай таке значення еластичності позитивне, оскільки підвищення ціни - стимул для виробників до збільшення випус­ку товарів.

Особливість ринкового механізму в цьому разі полягає в тому, що попит еластичніший за ціну протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Адже люди не відразу змінюють свої звички у споживанні товарів, до того ж попит на один товар мо­же бути пов'язаний із запасом іншого товару в споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин,

Хоч і скорочує попит на нього, але меншою мірою, ніж росте ці-На. Водночас тривалий час споживачі намагатимуться купувати малолітражні та більш економні автомобілі.

Найважливішими чинниками, які впливають на еластич­ність пропозиції, крім ціни, є кількість товаровиробників, очікування різних суб'єктів економічної діяльності, розміри встанов­люваних державою податків, фактор часу та ін.

При цьому розрізняють:

1. короткостроковий період еластичності попиту, під час якого підприємство не здійснює капіталовкладень у рекон­струкцію виробництва, а пристосовується до попиту шляхом збільшення завантаження виробничих потужностей, інтенсивно­сті праці тощо;

2. середньостроковий період, в який здійснюють капіта­ловкладення, але при цьому пропозицію пристосовують до по­питу не за їх рахунок, а шляхом звуження або розширення виро­бництва на наявних виробничих потужностях;

3. довгостроковий період, упродовж якого здійснюється реконструкція виробництва (заміна застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва), а також з'яв­ляються нові товаровиробники даної продукції.

Питання 2. Застосування теорії еластичності в прак­тиці господарювання

Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, те­левізори тощо) попит еластичніший у короткотерміновий, а не в довготерміновий період. Так, у США щорічно продається 7 -10 млн. автомобілів. Тому із зростанням ціни попит на автомобі­лі різко знизиться, хоча загальний парк автомобілів зменшиться не набагато. В міру зношення машин попит на них із часом зро­сте.

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності.

Коефіцієнт еластичності - це відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни ціни (у відсотках).

Залежно від значення коефіцієнта еластичності розрізня­ють такі основні види еластичності попиту і пропозиції:

1. абсолютно еластичні;

2. відносно еластичні;

3. одинично еластичні;

4. відносно нееластичні;

5. абсолютно нееластичні.

Наприклад, зниження ціни на 2 % зумовлює зростання попиту на 4 %. Коефіцієнт еластичності в такому разі має бути більшим за одиницю, а в нашому випадку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші.

Нееластичний попит - це попит, за якого незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої про­дукції.

Так, із зниженням ціни на 3 % попит зростає лише на 1 %. Коефіцієнт еластичності в цьому випадку становить ¹/з, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт, мен­ший за одиницю. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між наве­деними видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація.

Одиничний попит - це попит, за якого відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зни­ження ціни на 1 % зумовлює зростання продажу на 1 %).

Абсолютно нееластичний попит - це попит, за якого зміна ціни не призводить до зміни кількості реалізованої проду­кції (таким, зокрема, є попит на сіль).

Цей вид попиту характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, за даними західних вчених, свідчить про те, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15, на яло­вичину - 0,64, на яйця - 2,65, на електроенергію - ОДЗ, на одяг і взуття - 0,20, на квитки до кінотеатру - 0,87 %.

Завдання

1. Вивчити питання для самостійної роботи за рекомен­дованою літературою і скласти конспект.

2. Дати письмову відповідь на питання:

1. Що означають еластичність і коефіцієнт еластич­ності?

2. Назвіть види еластичності.

Література

1. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1998. - Гл. 8. - § 1, 2.

2. Мочерний С.В. Основи економічних знань. Підруч. - К.: ВІД "Академія", 2000. - С. 107 - 111.

3. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - Тема 7. - С. 188 - 199.

4. Основи економічної теорії. Підруч. / За ред. А.А. Чухна. - К.: Вища школа, 2001. - Ч. І. - Розд. 6. - С. 176 -185.

Питання 3. Сімейний бюджет: доходи-видатки

При опрацюванні цього питання слід з'ясувати, що таке сім'я (з економічної точки зору), які є джерела сімейних доходів і як вони використовуються.

Сім 'я - це група осіб, які пов'язані між собою родинними стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сі­мейного споживання.

Серед численних функцій, які виконує сім'я, головними можна вважати три:

1. відтворювальну;

2. культурно-виховну;

3. економічну.

Економічна функція полягає в тому, що сім'я доповнює в суспільстві головний ресурс - робочу силу, визначає і конкрети­зує суспільні потреби, стимулюючи розвиток виробництва, є за­вершальною споживчою ланкою у суспільстві.

Функції сім'ї на всіх стадіях формування та функціону­вання людського капіталу тісно взаємопов'язані. Вони мають цільову спрямованість на нагромадження й покриття витрат, пов'язаних із відтворенням робочої сили і розвитком підприєм­ницького потенціалу.

Одна з головних функцій сім'ї полягає у формуванні і використанні сімейного доходу (бюджету).

Сімейний дохід (бюджет) - це кількість грошових та ма­теріальних ресурсів, які потрібні для задоволення побутових, культурно-освітніх, спортивно-оздоровчих та інших потреб чле­нів сім'ї.

Структура доходної частини бюджету сім'ї в Україні різ­на та відрізняється обсягом.

Джерела доходів сімей та напрями їх використання

Доходи	Витрати
Заробітна плата	Соціальне страхування
Підприємницький дохід	Податки
Доходи від власності: • рента • відсоток • оренда • дивіденди	Харчування
	Оплата житла
	Купівля одягу, взуття
	Транспорт
	Освіта
Доходи від інших джерел	Відпочинок
	Інші витрати

Різним є асортимент товарів, які купує населення. Струк­туру річного приросту роздрібної торгівлі в Німеччині, зокрема

товарів, що користуються найбільшим попитом, можна охарак­теризувати так (у %):

• предмети мистецтва - 22;

• ігри, іграшки -19;

• велосипеди, мопеди -17; ^

• конторська техніка - 13;

• автомобілі - 9;

• меблі - 7,5;

• продовольчі товари - 5,6;

• книжки, журнали - 4,4;

• радіо, телебачення - 3,4;

• тканини, одяг - 2,1;

• взуття - 1,8.

В Україні структура сімейного бюджету поки що дуже нераціональна. Це стосується як дохідної, так і витратної його частини. Особливо це характерно для сімей з низькими дохода­ми, багатодітних сімей, людей пенсійного віку. Порівняно висо­кі оплати за комунально-побутові послуги та інші витрати знач­но знижують можливості поліпшення структури харчування на­селення, оплати оздоровчих заходів й організації відпочинку працівників і членів їхніх сімей. Сучасні економічні та фінансові процеси в Україні не дозволяють поки що вийти за цими показ­никами на рівень соціально розвинених держав.

Згідно з поданими урядом розрахунками, чоловік має но­сити куртку на синтепоні вартістю 153 грн. майже 8 років, костюм-двійку - майже 10 років; жіноче пальто має служити госпо­дині більше 16 років, жіноча сукня з напіввовняної тканини - понад 10 років.

У період переходу до ринкової економіки в умовах не­стабільності та інфляції статистика збільшення номінальних до­ходів недостатньо характеризує рівень життя населення. У 80-х роках Україна зіткнулася з наявністю бідності.

Показник бідності визначається за аналізом:

1) рівня доходу на одного члена сім'ї (нижче прожитко­вого мінімуму);

2) структури домашнього споживання (зокрема часткою затрат на харчування).

Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характе­ризується такими показниками:

« прожитковим мінімумом;

• гарантованим прожитковим мінімумом;

• мінімальним споживчим бюджетом.

Питання 4. Прожитковий мінімум та оптимальний споживчий бюджет

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на такі основні положення:

• прожитковий мінімум;

• фізіологічний прожитковий мінімум:

• соціальний прожитковий мінімум;

• гарантований прожитковий мінімум;

• мінімальний споживчий бюджет;

• оптимальний споживчий бюджет. Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,

що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) й основних послуг (оплата житла та ін.).

Фізіологічний прожитковий мінімум - це задоволення головних найелементарніших потреб і послуг.

Соціальний прожитковий мінімум - це витрати на міні­мальні духовні й соціальні запити.

Соціально-фізіологічний мінімум - це нижня межа малозабезпеченості (бідності).

Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно за­тверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомо­ги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мі­німум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа біднос­ті виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг спожи­вання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного та розумового розвитку людини й забезпечення простого від­творення її життя і працездатності.

Показник мінімального споживчого бюджету використо­вується для обґрунтування мінімальної заробітної плати, міні­мальних пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю­джет. Він розраховується за нормами та нормативами споживання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.

Питання 5. Ефект доходу й ефект заміщення

Зниження ціни породжує два різних наслідки, які у свою чергу зумовлюють зростання попиту домашніх господарств на товари. Перший із них - це ефект доходу, другий - ефект замі­щення (заміни).

Ефект доходу полягає в тому, що при зниженні ціни товару реальний дохід, або купівельна спроможність, споживача товару збільшується. Це збільшення реального доходу виявля­ється у зростанні обсягу закупівель різних товарів, що дозволяє покупцеві купувати більшу кількість товарів на той самий дохід.

Ефект заміщення (заміни) виникає також за зниження ціни, коли внаслідок цього зниження одні товари (апельсини) стають дешевшими у порівнянні з усіма іншими. Тому покупець намагатиметься замінити більш дешевим товаром інші товари, що стали відносно дорожчими. Зниження ціни стимулюватиме домогосподарство до заміщення апельсинами інших товарів (яб­лук, мандаринів, грейпфрутів, бананів та ін.). Зниження ціни збільшує відносну привабливість блага і змушує споживача пра­гнути закуповувати його у більшій кількості.

Ці два ефекти доповнюють один одного, зумовлюючи здатність та бажання придбати більшу кількість певного товару за низькою ціною.

Завдання

1. Вивчити основні положення питання за даними реко­мендаціями та підручниками.

2. Дати письмову відповідь на питання:

1. Чому сімейні доходи найповніше характеризують рівень добробуту населення?

2. У чому полягає різниця між прожитковим мініму­мом і гарантованим прожитковим мінімумом?

3. У чому полягає особливість ефекту доходу й ефекту заміщення?

4. Складіть сімейний бюджет за останній місяць та проаналізуйте його.

Література

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємни­цтва. Підруч. - К.: Вища шк., 2003. - Ч. 1. - Розд. 8. - С. 270 - 272.

2. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль: ТАНГ, "Астон", 1998. - Розд. III. - § 2.

3. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - Тема 10. - С. 262 - 268

4. Основи економічної теорії. Кн. 1 / За ред. Ю.В. Ніколенка та ін. - К.: Либідь, 1994. - Гл. 4. - § 3. - С. 82 - 84.

5. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної ро­боти студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001. - С. 46 - 48.

Питання 6. Умови розвитку підприємництва в Україні

Це питання частково можна опрацювати, використовую­чи підручник за редакцією Ю. Ніколенка. Однак матеріалу, по­даного в підручнику, не достатньо для розкриття суті питання, тому слід скористатись конспективним викладом, запропонова­ним даними методичними рекомендаціями.

Адміністративно-командна система управління в Україні, як і загалом у колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування не сприяла підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі філії були зосереджені в руках партійно-державної влади.

Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали переважно у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підпри­ємницьке господарювання у будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, АТ) вважалася крамолою. Ділові люди ставали об'єктами політико-ідеологічного тиску і навіть фізичного зни­щення.

Усе це призвело до занепаду господарської культури сус­пільства. У зв'язку з цим сьогодні перед нами постала дуже складна психологічна та культурологічна проблема подолання антипатії суспільства до підприємництва. Треба перейти від принципу "ініціатива карається" до стародавнього принципу римського права - "закон любить дійових".

Для адміністративно-командної системи були характерні:

1. відсутність ринково-конкурентних регуляторів еконо­мічної активності;

2. недосконала структура господарства;

3. відомчий монополізм і фондова система розподілу ре­сурсів;

4) неефективна кредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу;

5) нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).

Усі зазначені проблеми мають бути вирішені. На перший план висувається проблема формування корпусу підприємців, а також необхідних компонентів підприємницької інфраструкту­ри.

Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України: "Про власність", "Про підпри­ємства", "Про підприємництво".

На їх основі в Україні формуються такі форми підприєм­ництва:

• індивідуальне дрібне підприємництво;

• система колективних підприємств;

• державні підприємства;

• спільні підприємства.

На розвиток підприємництва негативно впливає:

• кризове становище економіки;

• глибокий спад виробництва;

• недосконалі фінансово-кредитна і податкова системи;

•недосконалі правові й організаційні засади. Розвиток підприємництва не сумісний з командно-бюро­кратичними методами господарювання, будь-якими суб'єктив­но-догматичними підходами в управлінні економікою. Допуще­ні тут помилки катастрофічно відбиваються на становищі під­приємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї і володіє вмінням організу­ вати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.

Побудова України як незалежної, самостійної держави супроводжується кризовими явищами в економіці та соціальній сфері. Чому так сталося? Чому Україна, володіючи величезними матеріальними і людськими ресурсами, опинилася в такому скрутному становищі?

Практика світового господарства свідчить, що між при­роднім багатствами та рівнем матеріального достатку народів немає безпосереднього зв'язку. 122 млн. японців, що прожива­ють на вулканічних островах, створили справжнє економічне диво. Німеччина (ФРН), не маючи значних природних ресурсів і втративши східні частини після Другої світової війни, стала по­тужною силою в світовій економіці.

Натомість рівень життя 32 млн. аргентинців дуже низь­кий, хоча країна багата на природні ресурси. Можна навести й інші приклади. Загалом вони свідчать про те, що успіх у розвит­ку економіки забезпечується багатьма факторами, в тому числі й наявністю в суспільстві достатньої кількості людей з психологією підприємця, здатних продукувати ідеї та втілювати їх у життя, у реальну практику господарської діяльності.

Підготовка майбутнього підприємця має розпочинатися ще в школі. Учнівська молодь, про що свідчать результати проведених опитувань, у переважній більшості підтримує ринкові реформи в Україні, виявляє готовність у майбутньому розпочати власну справу.

Для багатьох людей відкриття власного бізнесу - це мета життя. Вони вбачають в цьому шлях до незалежності. Ставши господарем, людина більше не виконує чужих вказівок, а бере долю у власні руки. Однак одного бажання розпочати власну справу недостатньо. Потрібні ідеї, кошти, необхідно вміти вести бізнес, щоб не збанкрутувати.

Недавні дослідження показали, що кожне друге мале під­приємство в США закривається протягом перших чотирьох ро­ків. 90 % з них пояснюють розорення недосвідченістю та неком­петентністю менеджерів, несвоєчасною реакцією на зміни рин­ку, необачливим ризиком і т. д. Саме тому сьогодні бізнес стає головним змістом освіти в Америці. Частка університетів, що мають школи бізнесу, з 1975 р. зросла на 75 %. За даними Аме­риканської асамблеї шкіл бізнесу при коледжах, близько 1200 коледжів та університетів США присуджують звання бака­лавра ділового адміністрування і близько 700 - магістра ділово­го адміністрування, для одержання якого необхідно закінчити дворічну аспірантуру.

Усе більша кількість студентів в американському універ­ситеті приділяє головну увагу вивченню бізнесу, прагнучи кра­ще орієнтуватися в світі, в якому їм доведеться працювати та заробляти собі на життя.

Система економічної підготовки молоді в Україні пере­буває на етапі становлення. Варто зазначити, що процес цей від­стає від практики соціально-економічних перетворень у державі. Тому значна частина юнаків та дівчат мають дуже спрощене, якщо не спотворене, уявлення про ринок, механізми та закони його функціонування.

Досить своєрідно розвивається і підприємницька діяль­ність.

Наприклад, у Тернопільській області понад 80 % новостворених малих підприємств займаються торгово-посеред­ницькою діяльністю, не створюючи продуктів і матеріальних цінностей.

Проте в минулому році 40 % старшокласників виявили бажання в майбутньому розпочати власну справу, майже % з них були готові ризикувати, вкладаючи власні кошти у нову справу. Вже сьогодні 7 % займаються комерцією, а 6 % - підро­бляють у вільний час.

Опитування випускників загальноосвітніх шкіл м. Терно­піль показало, що найбільш престижними сферами зайнятості є:

• комерційна торгівля - 74 %;

• банківська справа - 67 %;

• біржа - 33 %.

Тоді як сфера матеріального виробництва посідає 10 міс­це (6 %), а наукова діяльність - 11 (5,5 %).

Найбільш престижними галузями професійної освіти вважають:

• економічну (77 %);

• юридичну (56 %);

• медичну (49 %);

• торгово-комерційну (26 %).

Питання 7. Теорія прибутку

Література: 1, 3.

Першою спробою пояснити природу прибутку в еконо­мічній теорії була теорія меркантилізму. Виходячи з суто зов­нішнього сприйняття дійсності, її засновники вважали, що прибу­ток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі - у результаті про­дажу товарів за кордоном за ціною, дорожчою за ціну купівлі.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, пере­несли проблему походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише землеробством, бо тут досить наочно видно, як пилив сил природи веде до зростання споживчих вартостей по­над витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживчу вартість, і функцію праці, здатної створи­ти вартість та додаткову вартість.

Суттєвий внесок у розробку проблеми прибутку зробили класики політекономії А. Сміт і Д. Рікардо. По-перше, вони до­вели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва. По-друге, А. Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників па користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до при­власнення чужої, неоплаченої праці. А. Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця.

Щоправда, в іншому місці А. Сміт стверджував, що при­буток - це породження капіталу. Отже, йому притаманний пев­ний дуалізм у з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д. Рікардо, який, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робіт­ника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибу­ток знаходяться одне до одного у зворотному відношенні.

Представники прагматичної політекономії початку XIX ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так, вони підмінили проблему джерела прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво таке трактування прибутку було вира­жене у французького економіста Ж.-Б. Сея в його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі вироб­ництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів - відповідно заробітної плати, прибутку й ренти.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англій­ський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти XIX ст., як Ф. Бастіа, Мак-Кулох, А. Маршал та ін. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справе­дливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці -прибуток. Отже, прибуток як трудовий дохід підприємців є ли­ше іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині XIX ст. англійський економіст Нассау Сенсор. Він стверджував, що підприємці зара­ди виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, виявляють бережливість і т. д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіта­ловкладень. Винагородою за їх утримання та ризик є прибуток. Отже, Сенсор намагається пояснити економічні явища психоло­гічними мотивами.

К. Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перегукувалася з поглядами представників класичної по­літекономії. К. Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетво­рена форма додаткової вартості. Додатковою вартістю є неоплачена праця найманих працівників. Отже, по-перше, прибуток - це категорія виробництва, по-друге, привласнення його підпри­ємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві й не тому, що вони утримуються від спо­живання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх не мають, тому змушені продавати свою здат­ність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Остан­ній привласнюється підприємцями безоплатно.

Сучасні західні економісти, як правило, розвивають тео­рії прибутку економістів XIX і початку XX ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

1. теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибу­ток є результатом капіталу як фактора виробництва;

2. теорія "утримання", яка проголошує прибуток психо­логічним фактором;

3. теорія, що визначає прибуток як "трудовий дохід" під­приємців за підприємницьку діяльність;

4. теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.

Питання 8. Функції та основні напрями використання прибутку

Література: 2.

Суть прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує.

1. Прибуток є показником оцінки діяльності підприємця (фірми).

Прибуток є головною метою діяльності підприємця (фір­ми). Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець (фірма), тим ефективніша робота підприємця (фірми), тим повніше реалізується мета підприємницької діяльності. У Законі України "Про підприємства в Україні" зазначено, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансо­вих результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

2. Регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами під­приємства, галузями і сферами виробництва. Підприємці праг­нуть одержати прибуток й уникнути збитків. Кожен із них нама­гається вкласти свої капітали іуди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві наявна зацікавленість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водно­ час зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями й сферами економіки.

3. Стимулювальна функція. Саме прибуток, його очіку­вання змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції (послуги). А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технологій. У такий спосіб реалі­зується стимулювальна функція прибутку.

Напрями використання прибутку

1. Для розрахунку з державним бюджетом.

2. Для створення резервного (страхового) фонду.

3. Для створення фонду нагромадження.

4. Для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законо­давчими актами кожної країни. Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом підприємства.

Завдання

1. Вивчити основні положення питань теми за даними рекомендаціями та підручниками.

1. Дати письмову відповідь на питання:

2.1. Які обмеження існують для підприємницької діяльності в Україні?

2. Як розуміли прибуток меркантилісти? Чому?

3. Прокоментуйте основні підходи до з'ясування суті прибутку класиками, прагматиками та марксистами.

2.4. Охарактеризуйте основні напрями використання прибутку підприємцем (фірмою).

Література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - Тема 10. - С. 247 - 256.

2. Основи економічної теорії / За ред. А.А. Чухна. - К.: Вища шк., 2001. - Розд. 12. - С. 329 - 334.

3. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної роботи студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001. - С. 86 - 88.

4. 4. Основи економічної теорії. Шдруч. / За ред. Ю.В. Ніколенка та ін. - К.: Либідь, 1994. - Кн. 2. - Гл. 1. - § 2.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №8