Література

1. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1998. - Розд. 1. - Гл. 1. - § 8.

2. Основи економічної теорії: В 2 кн. / За ред. Ю.В. Ніколенко.-К. І.-Гл.

3. Основи економічної теорії. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної ро­ боти студентів. - К.: НМЦ "Укоопосвіта", 2001. - С. 38 - 45.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підруч. / За ред. Г.Н. Климко, В.П. Несторенко та ін. - К.: Вища шк„ Знання, 1997. - Ч. 2. - Розд. 3.

5. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - Тема 14. - § 1.

Методичні рекомендації для самостійної роботи №4

Тема 4. Економічні системи суспільства Питання

1. Основні ступені соціально-економічного розвитку.

2. Цивілізаційний підхід та формаційний підходи.

1. Проблеми економічного вибору в різних економічних системах.

Методичні рекомендації

Питання 1. Основні ступені соціально-економічного розвитку

При вивченні питання слід звернути увагу на такі моменти:

• основні структурні елементи економічної системи;

• побудова економічної системи та джерела руху;

• типи економічних систем, їх зміст.

Література: 3, с. 34 - 38; 5, с. 52 - 59.

Економічна система - це особливим чином впорядкова­на система зв'язків між виробниками й споживачами матеріаль­них та нематеріальних благ і послуг.

Структурні ланки, що утворюють різні економічні систе­ми, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують у собі загаль­ні та специфічні, основні й похідні, нові, що народжуються, і відмираючі старі економічні форми (або господарські елементи). Наприклад, в Україні за останнє десятиріччя "відмирає" дирек­тивне планування, а зміцнюється так зване індикативне (тобто рекомендаційне) планування.

Слід зауважити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухливістю, гнучкістю та водночас суперечливістю розвитку.

Е кономічній системі притаманні різні сфери функціону­вання, різні рівні господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств од­ного рівня, а складною системою кількох рівнів, що взаємоді­ють. Центральне місце в економічній системі належить люди­ні як основній продуктивній силі суспільства. Водночас їй дово­диться мати справу з організацією виробництва. З останнім повязане поняття технологічного способу виробництва, що ві­дображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засо­бі и праці, прогресу науки і техніки. Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва які ґрунтуються на:

• ручній праці (початок XVI - кінець XVIII ст.);

• машинній праці (початок XIX ст., коли відбулася про­мислова революція, - середина 50-х років XX ст.);

• автоматизованій праці - розпочався наприкінці 50-х років XX ст., у зв'язку з розгортанням науково-технічної рево­люції. Як відомо, з середини 70-х років НТР вступила у новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронізацією матеріально­го виробництва, сфери надання послуг та обігу.

З цього часу в розвинених країнах світу все більшу роль ві­діграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства -

інформаційного.

Інформаційне суспільство - це найрозвиненіший етап розвитку людської цивілізації, що є результатом:

• інформаційно-комп'ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;

• автоматизації та роботизації усіх сфер та галузей еко­номіки й управління;

• створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку, яка надає кожній людині необхідну інформацію та знан­ня й обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин. Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливості її самореалізації. У розвинених країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років, і наприкінці ХХ століття пройшло перший етап свого розвитку. Основу інформаційного суспільства становить інновацій­но-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період ХХІ століття. Прогрес людського суспільства в історичному процесі його розвитку органічно пов'язаний зі становленням та удоско­наленням певного типу економічної системи. Вона відповідає панівній формі власності та певним соціально-економічним ви­робничим відносинам.

Найбільше розповсюдження у світовій економічній літе­ратурі отримала класифікація економічних систем за двома

ознаками:

1. формою власності на засоби виробництва;

2. способом координації (регулювання) економічної ді­яльності.

На основі цих ознак виділяють такі економічні системи:

• традиційна (натуральна) економіка;

• тоталітарна економіка;

• ринкова економіка вільної конкуренції;

• регульована ринкова (змішана) економіка, або орієнто­вана ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної) економіки

• натуральна форма виробництва;

• переважно общинна власність на засоби виробництва;

• нерозвинений поділ праці;

• патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

• визначальна роль природних ресурсів, переважання

ручної праці;

• безпосередній зв'язок виробництва та споживання, пе­реважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, тоталітарної, командно-адміністративної) економічної системи

• товарна форма виробництва;

• державна власність на засоби виробництва;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• відсутність вільного підприємництва, придушення

ринкових відносин;

• жорстке державне керівництво економікою на основі

директивного плану або планових нормативів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• приватна власність як основа вільного підприємництва та вільної конкуренції;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• ринок як система саморегулювання економіки на осно­ві об'єктивного зіставлення попиту і пропозиції, як механізм ці­ноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• багатоукладність економіки і змішана власність на за­соби виробництва;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили постіндустріального типу;

• антимонопольне регулювання та стимулювання недос­коналої конкуренції;

• економічний механізм, побудований на взаємодії віль­ного і державного регулювання;

• соціальний захист населення.

Особливу роль у сучасну епоху має перехідна економіка, тобто економіка, яка знаходиться у стані докорінних змін, пере­ходу від одного стану до іншого; інакше кажучи - від однієї економічної системи до іншої.

Питання 2. Цивілізаційний та формаційні підходи.

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на характеристику економічних систем з погляду цивілізаційного підходу, розкрити суть цього підходу.

Література: 1, с. 116 - 118; 4, с. 56 - 59.

У межах економічної системи люди вступають у подвійні відносини: ставлення до природи в процесі праці та взаємини між собою щодо привласнення створених благ.

Ставлення людей до природи, їх взаємодія є змістом про­дуктивних сил.

Із понад трьох мільйонів років з часів виникнення пер­віснообщинного ладу лише близько 10 тис. останніх років три-нас активне втручання людини в природу. Це зумовлено висна­женням природних ресурсів і переходом від привласнювального (збирального) господарства (коли основним видом діяльності людини було збирання плодів, полювання на диких звірів та ін.) ДО відтворювального господарства (або до виробничої економі­ки) - землеробства і скотарства.

Матеріальною основою такого переходу було вдоскона­лення оброблених камінних знарядь праці, поява дерев'яних мо­тик, рала та навіть окремих мідних знарядь праці. Цей перехід отримав назву неолітичної революції, яка була першою в світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапу варварства до етапу цивілізації, зокрема до аграрної цивілізації.

Такий перехід означав значний "стрибок" у зростанні продуктивності праці, свідченням чого стало постійне виробни­цтво додаткового продукту, поява постійного обміну (внаслідок першого крупного суспільного поділу праці - відокремлення скотарства від землеробства). Щодо місця людини (основної продуктивної сили) у виробництві, то вона займалася лише руч­ною працею.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до початку розгортання промислової революції, яка посилила активну взаємодію людини з природою. її наслід­ком стала поява індустріального суспільства, матеріальною ос­новою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м'язова сила людини. Так, у першій половині ХІХ ст. на м'язову силу людини і свійських тварин припадало майже 96 % усієї енергії, яка вироблялась та споживалась на Зе­млі. На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства, особливо на завершальній (друга половина 30-х - перша поло­вина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Значно поглиблюється суспільний поділ праці, зростають професійно-освітній рівень працівників, їх потреби тощо. Переважає в цей період машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію продуктивних сил, насамперед засобів праці, є постіндустріальне суспільство. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулась з 50-х років ХХ століття. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить з безпосереднього процесу виробництва та починає контролювати його, займається здебільшого творчою працею. Автомати, крім суто виконавчих функцій, дедалі більше виконують функції управління і контро­лю.

Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення в промисловості й аграрній сфері (до 25 %) та всебічний розвиток науки, сфери послуг, формування всебічно розвиненої людини (насамперед людини-працівника).

Якщо в розвинутих країнах світу активно розбудовується постіндустріальне суспільство, то в Україні переважає індустрі­альний тип суспільства із значною часткою аграрного сектору. Свідченням цього є те, що в народному господарстві понад 40 % працівників зайнято ручною працею.

Наведена класифікація економічних систем відповідає вимогам цивілізаційного підходу в економічній теорії.

Питання 3. Формаційний підхід

При опрацюванні цього питання слід звернути увагу на суть формаційного підходу, причини його заперечення.

Література: 1, с. 112 - 114,118 - 120; 4, с. 59 - 63.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвину­тої економічної системи до більш розвинутої насамперед еконо­мічними чинниками (розвитком продуктивних сил, їх взаємо­дією з виробничими відносинами, дією економічних законів, пе­редусім закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил) та вважає політичні, право­ві, національні й інші фактори другорядними. Водночас в окре­мий період вони можуть бути визначальними, здійснюють зво­ротний вплив на економіку. Цивілізаційний підхід заперечує та­ку роль економічних чинників, вважає їх рівнозначними полі­тичним та ін.

Питання 3. Проблеми економічного вибору в різних економічних системах.

При опрацюванні даного питання потрібно звернути ува­гу на виробничі можливості економічних систем, вирішення проблеми економічного вибору.

Література: 3, с. 35 - 38.

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкісністю ресурсів виробництва, їх рідкісність із розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичер­пуються невідтворювані ресурси, водночас економічні потреби розширюються і зростають. Перед суспільством постає пробле­ма економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефек­тивного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є поста­новка трьох основних питань економіки:

1. Що виробляти? Які з можливих товарів та послуг ма­ють вироблятись даною економічною системою і протягом яко­го часу?

2. Як виробляти? За якої комбінації виробничих факто­ рів, з використанням якої технології та організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені про­дукти, оплачувати їх, здобувати від цього користь? Яким буде дохід нації від виробництва цих товарів та послуг?

У різних економічних системах використовують різні способи вирішення цих трьох проблем організації економіки.

В економіці, яка ґрунтується на приватній власності, економічними ресурсами та виробленими продуктами володіють здебільшого приватні особи й фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах переважно з приватною власністю держава володіє значними активами, що включають землю, ліси, транспортну мережу, житло тощо. В економіці з державною власністю усі економічні ресурси належать державі. Прикладом такої еконо­міки був СРСР.